Що блукаєте, ваша величносте, поміж горбками
поховань недосягнутих цілей, уламків надій?
Що посіяли ви, те й пожали своїми руками,
а стерня буде завжди стерня, як би не нарікали,
хоч і квилить душа, не загоєна після падінь.
Пане Ліре! Ви так захотіли зрівнятися з Богом,
(лиш йому підкоряється світ без фортець і багатств.)
Та з пустими руками ви попанували не довго -
залишилась дитяча любов неоплаченим боргом,
і посіяне зло, як відлуння, вернулось до вас.
Для душі ви, у розладі з нею, знайшли порятунок -
скаламутивши розум, ви стали мудрішим стократ.
як офіра від долі, всемилостивий подарунок,
як для спокою невиліковного хворого - трунок,
мить - і звільнення від непосильних умовностей-грат.
Ваші гени в нащадках успішно витримують іспит
на двуличний танок на костях благородних ідей.
ані біль від недуг, ні ворожожахаючі вісті
не порушать здорового глузду в уявах батьківських,
як байдужа колодка на душах у власних дітей.
