Кожне слово твоє
повернулось жорстоким похміллям.
Кожен дотик – вже спогад,
а все ще хвилює й щемить...
Проростаєш у пам’ять –
дурманячим гаспидським зіллям.
Божевіллям тавруєш
бентежно тікаючу мить.
Кожне слово моє
незбагненним упало закляттям.
В твого дзе́ркала повні
живе полохка моя тінь.
Мов плотвиця сріблиста
тривожить поверхні латаття
на замерзлій межі –
між твоїх та моїх
володінь.
Та непевна гра слів
обернулась пекельним багаттям...
Кожна зустріч – безсонням
і сірим марудним дощем,
де – у спогадах – я
у промоклому легкому платті –
так шукаю тепла
під твоїм розпашілим
плащем.
