Оце ж я зі старим зазнала горя!
На березі... болота, а не моря
Живемо ми в задрипаній халупі.
Страшенно гонорові, хоч і глупі.
Нема в нас тут ні пляжу, ні пісочку,
А тільки ржавий Ленін на горбочку.
В кімнаті телевізор, коли нудно.
На кухні брехунець. Зате не брудно.
В акваріумі плаває фальшивка,
У літній кухні знову трісла шибка...
А мій рибалить. Зранку і до ночі!
Молюся вже, щоб стали дні коротші,
Бо прийде ото ввечері з болота
І смагою як засмердить із рота...
Розкаже, що оп’ять улов не вдався,
Що невід об каміння розірвався...
А сам, поди, хитається зараза,
Не попадає зверху в унітаза,
Як їсть, то ложку тицяє до вуха,
Впаде на ліжко – повна розвалюха!
Аж он приплівся вкурений додому
І щось плете про царськії хороми,
Про рибку золоту і три бажання...
Це, щоб ви знали, крапля вже остання!
Я тут готую, вже й пиріг печеться,
А він собі і в носі не шкребеться!
Спитав би хто мене про три бажання...
Усе життя хотіла я кохання!
І ще б мені зо п’ять гектарів поля,
Та щоб росла не тільки бараболя,
І щоб до шинку триста кілометрів,
Щоб не пропив вже ні штанів, ні светрів.
А той все, знай, городить і городить,
Якісь такі чудні слова говорить...
Літ тридцять я не чула комплімента,
(Це просто він не мав ще конкурента!)
Тепер же я і пані, і цариця,
І миловидна, і красиволиця!
Графинею мене він називає,
Поштиво на коліна упадає
Немов до студні спраглий подорожній.
Аж дивлюся – акваріум порожній!!!
Отут вже не стерпіла я обиди!
Такої ще не бачив він кориди!!!
Схопила кочергу – і ну по плечах!
(Хоча хотілося тоді по інших речах...)
Продав, скотина, рибку спекулянтам
І накупив трави! Щоб тобі клямка…
Яка ж вона важка – жіноча доля!
Не маю ані щастя, ані поля...
Заклею скотчем тріснуте корито
Та й далі буду край болота жити...
І ви собі, читачики, живіте,
Лиш казкарю Гарматкіну не вірте!
