Моя душа на полі бою
Знесилена,уся в крові.
Ті рани, що стікають кровю-
Відбитки пазурів твоїх.
Залізні кігті, гострі ікла-
Я майже стала вовченям.
Я так уже до цього звикла-
Ходити слідом навмання.
Холодні, майже дикі очі,
Червоні зуби-у крові.
І кожної у повню ночі
Ти знову робишся моїм.
А потім-біль тяжкої втрати.
Ми будемо горіть в аду.
Навчаюся тобі брехати,
Що я сама не пропаду.
Що не згорю в своїх думках
Й не стану з того божевільна,
Тримаю серце у руках-
Воно не бється, знову вільна.
