Нехай хтось інший книги пише; навіть
хай слава йому з веж усіх луна стодзвонно;
книг не пишу й не прагну себе чимсь прославить, –
здрастуй, мадонно.
Ні, не для мене книг помпезність гордовита;
й теж не мені весна, що квітне благовонно;
а тільки ніч, і дощ, і вітер, й оковита, –
здрастуй, мадонно.
Були й до мене – й після будуть, бо навіки
життю тривать, хоч смерть стина всіх безборонно:
все – мов безумця сон, як той зімкне повіки, –
здрастуй мадонно.
В лик, що сія крізь калюжниці золотисті,
квіти дитинства мого, вдивляюсь безсонно;
й вінок сплів із роз, як були ще в рос намисті, –
здрастуй, мадонно.
Візьми ж цей дар поета, шельми й хулігана:
в редакції й відділку буваю синхронно;
ти – що ненька мені, й муза моя, й кохана, –
здрастуй, мадонно.
