Холодна ніч. Широке, темне поле.
Я біля вогнища дрімаю, чи то сплю?
Вогонь погас, не доспівавши соло…
Осипавсь попелом на голову мою!
Хай пил до неба шириться стіною,
покривши всесвіт, наче мудрий час.
Та знаю я, що там під сірою корою –
червона грань і жар її не згас…
Годин понурих пошесті безміри
як попіл в душу загнані мені.
Та я зберіг вогонь святої віри, –
що не віддав і не розвіяв по землі!
