В холодну ніч я у широкім, темнім полі
Ліг коло ватри і забувсь у напівсні,
Вогонь все слабшав... і нарешті зник поволі...
Й ураз зробилося так весело мені!..
Хай, сірий попіл, ти, немов іржею,
Вогнище у недовгий час зумів покрить,-
Я відаю, що там вогонь тремтить під нею,
Я відаю, що там червоний жар горить...
Хай череда годин понурих, нудних, сірих
На душу попелом лягала увесь час,
Ховаючи від всіх вогонь палкої віри,-
Не видно його хай... а все ж він не погас!
