В холодну ніч я у широкім, темнім полі
Ліг коло вогнища і стих у напівсні.
Вогонь слабкішав... і нарешті зник поволі...
І стало враз чомусь так весело мені!..
Хай вогнище зумів у час швидкий покрити,
Неначе ризою, твій, попіл, сірий шар,–
Я знаю, там вогонь продовжує тремтіти,
Я знаю, там палахкотить червоний жар...
Хай череда годин понурих, нудних, сірих,
На душу попелом увесь лягала час,
Жаркий вкриваючи собою пломінь віри,–
Хай він невидний... але він таки не згас!
