В холодну ніч один, в широкім, темнім полі,
Я ліг біля вогню, й затих у напівсні…
Вогонь згасав…згасав, і врешті згас поволі…
Та на душі, чомусь, так радісно мені!
Хай, сірий попіл, ти, увесь вогонь собою,
Лиш на непевний час, як ризою, накрив,
Я знаю, він не згас! Під чорною золою
Червоний жар не зтлів, не зник, не догорів…
Хай череду годин сумних, похмурих, сірих,
Мов попелом життя на душу сипле час,
Ховаючи під ним вогонь гарячий віри…
Хоч світить він не всім… Я знаю – він не згас!
