Сніговичок разом зі своїми новими знайомими потрапив до велетенського Палацу Культури.
О, це був справжній святковий палац!
Сніговичок, тільки зробив перший крок за двері, одразу потрапив у полон казкової атмосфери. Тут грала приємна музика, стіни були прикрашені різнокольоровими стрічками, паперовими сніжинками, іграшками і плакатами із надписами: «Вітаємо всіх із Новим роком!», «Новий рік уже прийшов!», « Новорічного настрою!
У коридорі перед дверима стояв Білий Ведмідь. Звісно, ви можете подумати, що це напевно був дядечко у костюмі Білого Ведмедя, але ж Сніговичок про це не знав, тому він весело закричав:
- Ведмедику!!!!!
- Я- Умка! - похвалився Ведмедик. Голос у нього був як у хлопчиська, а не як у дорослого дядечка.
Сніговичок подумав, що це ще зовсім маленький ведмедик.
- Хто йде?! – раптом Ведмедик суворо запитав.
- Дід Мазайло!
- І Зайці!!!
- Проходьте. А це хто йде?
Сніговичок весело закричав:
- Сніговичок!!
- Проходьте і ви.
В залі було багато різних казкових героїв. Сніговичку аж дух перехопило від такої кількості чарівних жителів міста, лісу та навіть гір.
Тут були Попелюшка і Принц, Півник із Мишами (Круть і Верть, як потім дізнався Сніговичок), Кіт у чоботях і Кіт у кросівках, Три мушкетери і з ними Кардинал, Людина -Павук чи Павук - Людина, близнюки схожі один на одного (Труляля і Траляля), дивний дядечко зеленого кольору із цяточками на обличчі, Хлопчик зі шпагою і Бронзовий хлопчик, дракончик Тишко, Вінні -Пух і всі-всі –всі, якійсь дивні невеличкі істоти, один із яких мав бороду із м’якенького моху, в якій розкошувалися червоні брусниці, у другого взуття було без носків, щоб вільно ворушити пальцями, а у третього замість звичайного вбрання – велика муфта, з якої визирали тільки голова й ступні.
Ще Сніговичку сподобались руда дівчинка у панчохах та з валізою у руках, Вовк та Заєць, хлопчик із червоним галстуком, за яким постійно ходив дідусь із довгою бородою. Цей дядечко щось шепотів та шматував свою бороду. Ну, а загалом тут було ще багато - багато цікавих, високих і маленьких, зовсім крихітних і доволі похилого віку кумедних та жахливих жителів чарівного світу казок.
Що й казати про те, як Сніговичок радів, що потрапив до Рожевого Автобусу, а за його допомогою і на Новорічний Карнавал.
Не витрачаючи часу, він вирішив познайомитись із кимось, наприклад із дівчинкою у красивому платтячку.
- Привіт! - підскочив він до дівчинки.
- Привіт! – зраділа дівчинка. – Ви не бачили тут Білого Кролика?
- Білого кролика? Ні, тільки Ведмедя.
- Прикро. А ви не знаєте, чи їдять кішки комашок?
- Не знаю, - дивувався Сніговичок, - а хіба це вас турбує напередодні Нового Року?
- Розумієте, - дівчинка пошепки сказала Сніговичку, - мене звичайно більше хвилює, як я сюди потрапила і те, що моя Діна буде мене весь вечір шукати... Ой, щось мені хочеться спати, – раптом сказала вона і кудись зникла.
«Дивно це якось» - подумав Сніговичок.
Він пішов було далі, до сцени, але зупинився біля симпатичного драконеня, яке схоже дуже сумувало.
- У вас щось трапилось? – захвилювався Сніговичок.
- Я заблукав. І в мене зуб болить.
- А ну, відкрий рота.
Дракончик слухняно роззявив пащу, і Сніговичок із впевненістю промовив:
- Він у вас не болить, а хитається.
- Дякую за добрі слова! - зрадів дракончик, - Мене звуть Тишко.
- Сніговичок!
- А ви гарно виглядаєте, хоча і ледь вдягнуті, може вам холодно, підігріти? - дракончик знову роззявив пащу.
- Не треба, - злякався Сніговичок, - мені не холодно, а жарко. Свято ж!
Раптом в їхню бесіду втрутився Білий Кролик, який з’явився ніби просто з повітря. Закричав: «Я запізнююсь!», подивився на маленького кишенькового годинника, потім побачив дракончика і запитав:
- У вас щось трапилось?
- Я заблукав. І в мене зуб болить, - знову почав пояснювати дракончик.
Сніговичок не став його слухати вдруге і пішов далі. І тут він зупинився, бо побачив.... кого б ви думали? Самого себе! Так – так, у куточку у залі стояв такий самий Сніговичок з вугликами –оченятами та носом - морквинкою.
Наш Сніговичок спочатку навіть розгубився, бо зовсім не очікував тут знайти свого колегу, а потім зібрався із силами, наважився і пішов до незнайомця, який розмовляв із симпатичною та стрункою Білочкою.
- Я перепрошую.... – почав було Сніговичок, але замовчав, як тільки Сніговичок-незнайомець втупився у нього своїми чорними як смола очима.
- Ну... – незадоволено промовив Сніговичок – незнайомець.
- Вітаю із Новим Роком! – привітався Сніговичок - перший.
- Ой! – вихопилось у Білочки, - ще один Сніговичок!
- Не ще один, а якийсь Сніговичок, що незрозуміло звідки взявся.
- Я – не якийсь, - ображено відказав наш Сніговичок, - я – справжній!
- Хо-хо! Китайська підробка - от хто це. Ну - ну, шановна пані Білочко, а ви продовжуйте свою цікаву історію.
Від такого неподобства Сніговичок ледь не впав. Ну і нечема! А ще схожий на Сніговичка! Одразу видно хто з них двох підробка.
- Слухайте, ви, Сніговичку! Ви що собі думаєте?
- Я? Це, ви, шановний, собі багато дозволяєте, хіба не бачите, що розмовляють поважні казкові герої...
Навколо Сніговичків зібрався цілий гурт гостей Новорічного карнавалу і всі присутні тут персонажі почали коментувати суперечку.
- Дивіться! Сніговички зібралися! Як близнюки схожі!
- Не-є, оцей схожий більш на Сніговичка!
- І цей схожий.
- А що за бійка? - хтось весело поцікавився.
- Слухайте, друзі, - звернувся до гурту казкових героїв нечемний Сніговичок, - я справжній, я найкращий! Я навіть беру участь в святкуваннях різних Свят Зими, знаєте, як мене дітки люблять! Я в дитячих садочках – ліпший гість!
«В дитячих садочках!!» - блискавкою промайнуло в голові нашого Сніговичка. Він раптом засміявся і весело запитав:
- Так то вас шукав Захар Степанович, завгосп Казкового Містечка!
-Захар Cтепанович?! – злякався Сніговичок, який тут так вихвалявся. - Ой! Я й забув! Це ж на мене чекають у дитячому садочку «Пелюсточка», як я міг забути!!
І Сніговичок так чкурнув, що всі навколишні ледь встигли помахати йому у слід руками ( і лапами). А Білочка тільки закліпала очима і промовила:
- А я?!
Але навколо Сніговичка та Білочки ставало все менше бажаючих послухати їхню розмову. Сніговичок і собі чемно вклонився Білочці і пішов далі. Він згадав, що теж повинен знайти Юрася Крапочкіна, а значить треба поспішати. Ось тільки він ще трішки роздивиться Казкових героїв і піде шукати Старе Місто і Юрася...
Раптом він побачив просто перед собою хлопчика у костюмі Зайчика, (хоча можливо це був лише Зайчик, який нагадував хлопчика). Зайчик встиг промовити «Допоможіть!» і заховався за спиною у Сніговичка. Його ж місце зайняв Вовк у картатій сорочці із гітарою за спиною та широких штанцях. Вовк огледів Сніговичка з ніг до голови і запитав:
- Зайця не бачив?
-Ні, тільки Білого Кролика.
- Якого Кролика?
- Білого.
Вовк пильно подивився на Сніговичка. А потім стрибнув за його спину. Однак Зайця там вже не було.
- Зі святом вас! – про всяк випадок сказав Сніговичок Вовку.
- У-у –у! – показав той кулака і побіг геть.
Сніговичок було засміявся, та раптом на своєму плечі відчув чиюсь руку. Вона була кістлявою та мало не поколола плече. Сніговичок повільно розвернувся і зустрівся поглядом із невеличкою білявою тітонькою із чималою сумкою та купою квитків у руці. Так, це була та сварлива тітонька із Рожевого автобусу. Вона знову почала співати свою пісню:
- Ну що, Заєць, спіймався?
- Де Заєць?!- знову з’явився картатий Вовк.
- Ось він!
І вони вдвох почали повільно йти на Сніговичка. Раптом звідкись прибігла ціла купа Зайців на чолі із Дідом Мазайлом і почали стрибати навколо тітоньки та Вовка. Тітонька одразу заверещала і зі словами «я буду скаржитись!» побігла до дверей.
А в Палаці культури продовжувалось свято, музика, яка лунала здавалось звідусіль, раптом зовсім принишкла, а на сцені, що знаходилась далеко у стіни, з’явився хлопчик у костюмі Кота у Чоботях (хоча можливо це був Кіт у Чоботях, схожий на хлопчика!) і сказав, що власне починається Новорічний Карнавал і всі присутні запрошуються до участі у різноманітних зимових іграх, конкурсах.
Казкові герої весело зааплодували, а Сніговичок мало не більше всіх щиро радів можливості гарно відпочити.
- А зараз, любі друзі, - урочисто промовив Кіт у Чоботях, - танці!
Що тут почалось! Здавалось, що у святковій залі Палацу Культури вибухнула бомба - так голосно та бурхливо зреагували на пропозицію гості.
Одразу біля Ялинки заходився стрибати Білий Кролик, біля нього кружляла дівчинка у білій сукенці, трійка дивних чоловічків, один із яких мав бороду із м’якенького моху, а у другого взуття було без носків, у третього замість звичайного вбрання – велика муфта – тупцювались на місці, роблячи дивні рухи руками.
Труляля і Траляля стрибали біля Білочки.
Вовк продовжував наздоганяти Зайчика, але робив це так смішно і пластично, що їхні танці могли увійти в історію сучасного танцювального мистецтва.
Не відставав від новорічних танцюристів і Вінні -Пух та Всі-всі-всі, а Дід Мазайло та його компанія Зайців утворили справжній танцювальний гурт, що був не гірше столичних творчих колективів.
Звідкись з’явився Кіт у Чоботях і почав організовувати танцювальний «паротяг», і за мить у залі Палацу Культури утворився справжнісінький потяг, але замість вагонів у ньому були казкові герої.
Сніговичок теж приєднався до компанії і щосили махав на всі сторони руками і ногами. Ледве черевики не загубив. Хоча йому було досить важко це робити, бо він був змушений тримати ще й мішок в руках.
Кіт у Чоботях знову вийшов на сцену і голосно:
- Оголошується конкурс на найкращий новорічний костюм. А щоб прийняти участь, слід лише вийти на сцену й розказати про себе та продемонструвати свої незвичайні здібності. Всі присутні у приміщенні казкові герої одразу пішли до сцени. Сніговичок, не відстаючи від усіх інших, задіяних у святковому дійстві, пішов уперед.
- Ну, хто бажає продемонструвати свій святковий костюм і отримати чудові призи? Хто наважиться, не побоїться, га?
Cніговичок, як тільки почув слово «призи» ледь не кинувся вперед, на сцену, дуже вже йому хотілося отримати подарунок напередодні свята Нового Року та в День свого народження. Але він таки стримався, бо захвилювався, що цій залі знайдеться хтось, хто зможе скласти йому конкуренцію. І що ви думаєте? Такий герой знайшовся! Хоча він мало мав відношення до запрошених на цей Новорічний Карнавал. В цю мить, коли всі починали міркувати і зважувати свої можливості та вирішували, як найкраще представити свій костюм і які здібності продемонструвати, двері Палацу культури відчинились і до зали увійшов невеличкий кремезний чоловічок у сірому костюмі та кашкеті, ще й з портфелем у руках.
За його спиною маячила та білява тітонька із чималою сумкою та купою квитків у руці. Вона недобре всміхалась. Але всі учасники Карнавалу так захопились конкурсом, що не помітили новоприбулих, окрім хіба що Сніговичка, який озирався по сторонах, намагаючись якомога краще роздивитись святкові костюми інших.
Сніговичок на Новорічному Карнавалі ( продовження)
- Так, прошу до уваги! – закричав чоловічок у сірому костюмі та кашкеті.
- Вимкніть музику, я кажу вимкніть музику!!!
Всі присутні втупились поглядами у цього непроханого гостя. А дядечко був сердитий-сердитий. Він виліз на сцену, обхопив свого портфеля руками і закричав щосили:
- Все! Свято закінчилося! Звільніть приміщення!
- Як це? – вихопилось у Сніговичка.
- Але чому? – хвилювались всі присутні.
- Що ви маєте на увазі? - чемно запитав Кіт у Чоботях.
- Що я маю на увазі? Ось, - незнайомець відкрив свого портфеля і почав витягувати якійсь папірці. - Бачите, це договір. І що?
- І що?
- І все. Звільняйте приміщення.
- А ви.. ви власне, хто? – спитав хтось і з гурту казкових героїв.
- Я? Я – директор Палацу Культури, пан Псуйко, пан Псуйко Славко Назарович.
Тут вже Кіт у Чоботях не розгубився і голосно оголосив:
- Шановна публіка! Ось наш перший герой, який наважився прийняти участь у нашому конкурсі на найкращий святковий костюм. Це костюм директора Палацу культури, пана Псуйка Славка Назаровича..
- Який костюм? Який конкурс? – репетував пан Псуйко.
Але його вже ніхто не слухав, усі дуже зраділи першому бажаючому продемонструвати і свій костюм і свої здібності.
- Браво!
- Молодець!
- Який гарний костюм!
- І портфель.
- І капелюх.
- Який костюм? Який капелюх! Ось мої папірці!
- Професіонал, - з виглядом знавця промовив Дід Мазайло, який стояв поряд із Сніговичком, - гарно підготувався, все продумав.
- Егеж, навіть папірці не забув!
- Звільніть приміщення!!!! Ану всі геть, я сказав усі геть!!! – тупотів ногами гість.
- Який гарний актор! Так демонструє свій костюм....
Кіт у Чоботях теж підтримав думку більшості і урочисто промовив:
-Шановна публіка! Це не просто учасник конкурсу, це реальний претендент на перемогу! Давайте поаплодуємо пану Псуйко, який так гарно показав нам костюм директора Палацу Культури.
Однак пан Псуйко почав валувати ще сильніше, і ще більш махати своїми папірцями. Раптом один із них вислизнув із рук директора і як листочок, що восени падає з дерева, почав кружляти над гуртом казкових героїв. Всі, затамувавши подих, дивились за білим аркушем паперу, на якому було щось написано.
Ось так він падав-падав і потрапив до рук Діда Мазайла.
- Договір! – прочитав він, - тут написано, що напередодні свята Нового Року, тридцятого грудня, тобто сьогодні.. так..
- Ну?
- Продовжуй – продовжуй, - самовпевнено промовив директор пан Псуйко.
- ...арендується Палац Культури Казковими Героями із Казкового Міста для проведення Новорічного Карнавалу...
- Все правильно.
- З дванадцяти годин до дванадцяти тридцяти.
- Як це?!
- Півгодини на свято?!
- Стійте, цього не може бути, - захвилювався Кіт у Чоботях, - ми підписували договір, в якому було зазначено «до п’ятої години».
- Ось! –тицьнув Псуйко під носа Коту свій документ. – Підписи є? Печатка є? Отож. Так що давайте, йдіть, бо після вас буде засідання Клубу Самотніх Куховарок. Треба ще приміщення прибрати, насмітили тут.
-Ну от, свято і закінчилося!
Всі розвернулись і повільно пішли до дверей.
Сніговичок встиг побачити як із зали Палацу вислизнула й та тітонька із Рожевого Автобусу, вона задоволено та якось недобре посміхалася.
«Дивно це якось» - подумав Сніговичок.
Коли Сніговичок вийшов із Палацу на вулицю, він зупинився, трішки подумав куди йти далі і де шукати те Старе Місто, потім побачив гурт Казкових героїв, які стояли поблизу автобусної зупинки і розмовляли. Сніговичок підійшов до них.
- Нічого не розумію! – говорив Кіт у Чоботях, - як так вийшло...
- Єгеж! – підтримували інші, - якась нісенітниця!
-Слухайте, - раптом втрутився у розмову Сніговичок, - а мені здалося...
- Що?
- Ну, розумієте, ота тітонька..
- Яка? – зацікавився Кіт.
- З квитками, з Рожевого Автобусу, кондуктор. Вона була разом із паном Псуйком, і вони про щось говорили.
-Стійте, стійте, - аж підскочив Кіт, - до чого тут Рожевий Автобус? Не було там ніякого кондуктора, це ж Казковий автобус. Там не повинно були жодних кондукторів!
- Був. Був кондуктор! – підтвердили Зайці, - дуже неприємна особа.
- Гм. Це дивно..
- От і я кажу!
- І ви говорите, що вона була тут..
- Була!
- А в мене є ідея! – весело запропонував хлопчик, з яким на Карнавалі був дідок із довгою бородою.
