Коли вмієш володіти собою -
починаєш володіти всім світом.
Ф.Ніцше
Напочатку Бог створив небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею.
Так з’явилася матерія і антиматерія. Так розділилося уявне від реального, думки від сутності. Слова увійшли у кожну частинку, кожний атом. І все це виглядало, як темний екран, але за ним була ідея. Ідея витала, ідея росла, ідея розпускала крила, щоб випорхнути в матерію. А дійсність просто витала чорним простором, непомітними для людського ока електронами, протонами, нейтронами.
Але чогось не вистачало. А не вистачало душі до всього цього. Просто бракувало красивої картинки, просто бракувало хоча б якоїсь динаміки.
І сказав Бог: “Хай станеться світло!” І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, – і Бог відділив світло від темряви.
І виникли фотони. Вони виникли простою білою цяточкою посеред темної ночі, світлим променем у темному просторі. Проте фотони вибивають електрони з атомів. Фотони створюють магнітні, електричні поля. І почався рух світу. Все починало крутитися навколо центру, а світло різними лабіринтами летіло від центру екрану до самих крайніх точок, створюючи динаміку.
Але це все так примітивно. Так, банально, тому що темнота, серед якої гуляють фотони. Просто хаотичний рух світла у темряві. Просто накладена на самі мізерні частинки світу команда “рандом”, яка в кожну секунду вибирає за законом “від балди” шлях, куди рухатися фотонам далі. Просто бракувало різних кольорів. Просто бракувало більшого і меншого.
І сказав Бог: “Нехай станеться твердь небесна посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою”.
Це саме те, що потрібно. Кілька штрихів – і значно збільшилась швидкість обертання світу. А в результаті іони наздоганяють іонів, атоми зіштовхуються, а тим самим вибивають у слабших електрони, а тим самим народжують нові атоми, іони й катіони. І світ крутиться. Так пил атомів збивається у купи, а тоді нагрівається, збурюючи нові реакції. Ось уже у хаотичному русі навколо центру виділяється маса кругів, ось уже з’являються концентровані згустки матерії. Одні з них червоні, тому що ще гарячі, а інші вже холонуть і стають блакитними, зеленими, жовтими. І вони називаються зорями й планетами.
І Бог побачив, що це добре.
Проте досі чогось не вистачає. Сумно дивитися на грандіозні, але все ж таки настільки схожі, настільки передбачувані системи. І куди ж тут можна ще добратися? Там, де горить, навряд чи щось цікаве створиш. А ось ті кульки, що охололи... Так, саме там можна додати ще трохи кольорів.
І сказав Бог: “Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний”. І сталося так. І назвав Бог суходіл: “Земля”, а місце зібрання води назвав: “Море”.
Зробили “зум”, наблизилися до планети, щоб розгледіти її ближче. А там все однотонне, все сіре. Але кілька штрихів – і вода у парі осіла на твердь, набрала характерну масу і стала просто водою. А рідина стікає у впадини, створюючи океани і моря. І тепер можна розгледіти високі гори, великі поляни, безмежні океани, які коливаються під подихами вітру. Цей вітер коливає моря, цей вітер минає гірські вершини, цей вітер переносить тисячі піщинок.
І Бог побачив, що добре воно.
Проте не було душі на цьому суходолі. Тисячі кілометрів води, тисячі кілометрів сірої землі – і все. Мало того. А щоб то ще створити? Пасувало б створити якесь життя на цій землі.
І сказав Бог: “Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі”.
У воді правильним чином з’єдналися атоми, створивши зелененькі клітини. Через кілька хвиль вони з’єдналися в ці самі одноклітинні водорості. А невдовзі морями плавали довгі лапи клітин, нескінченні хмари рослин. Тоді вони перебралися і на сушу. І виросли дерева, і піднялися трави, і зацвіли квіти. Кожна рослинка мала своє життя, мала своїх дітей, мала свою смерть. Якісь з них плавали, якісь росли, якісь вмирали, якісь дарували цвіт.
І Бог побачив, що добре воно.
Але знову “але”... Вони були примітивні. Вони тупо стояли, вони по-дурному стояли, вони тільки стояли. І щоб це з цим зробити? Подихаємо вітром... Так, уже краще, але все рівно тупо. Потрібно додати їм жвавості.
І сказав Бог: “Нехай вода вироїть дрібні істоти, риби великі, і птаство, що літає над землею і під небесною твердю”.
Рослини еволюціонували. Вони почали вбивати інших заради їжі. Рослини вийшли на суходіл заради поживи. З’явилися перші хижаки, які харчувалися іншими тваринами. Одні виростали, а інші зменшувалися в розмірах заради їжі. Одні виживали, інші вимирали. Знову “зум” – і бачимо маленьких комах, які снують серед піску. А над ними ростуть гігантські кульбаби, крислаті ліщини, стрункі граби та дуби. А ними харчуються великі динозаври, яких поїдають більші динозаври. Зранку сходить сонце, птеродактиль покидає своє гніздо і летить добувати здобич. Зранку сходить сонце, іхтіозавр прокидається в глибокому океані та харчується планктоном. Зранку сходить сонце, тиранозавр знаходить мертвого птеродактиля, потім вбиває іхтіозавра... Життя продовжується. І це вже цікавіше.
І побачив Бог, що добре воно.
Але хотілося б розуму. Еволюція пропонує продовження еволюції. Кілька штрихів – і був би розвиток, був би розум, був би не такий хаос. Які ці штрихи? Куди зробити цей крок? В яку сторону? Можливо, зробити царство рослин? Можливо, створити царство динозаврів? Можливо, нічого не створювати? Треба щось таке, щоб...
- Синку, ходи вечеряти.
- Зараз.
Треба вже завершувати.
І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі”.
Вітер носив піщинки, у воді виживали сильніші види тварин, на суші панували динозаври, але знайшлося місце і для мавп. Мавпи харчувалися, мавпи вбивали, мавпи виживали, мавпи знаходили схожих, мавпи ставили пастки, мавпи стали людьми. Якщо зблизимо картинку, то бачимо, що ідея, яка перейшла в матерію, тепер вбиває в кілька раз більших мамонтів, збирає та садить розсаду, займається збиранням, починає полювати, видумує колесо. Тоді ще виділяється п’ятий палець на долоні. А ще виникає сім’я, у якій люблять, у якій дбають, у якій цінують. Вперше з’являється пам’ять, вперше виникає заздрість і кохання.
І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, – вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, – день шостий. Красивые зрелые дамочки могут трахаться как с молоденькими ребятами, так и со стариками. Посмотрите порно мамки по ссылке и вы не пожалеете, так как тут найдется видео на любой вкус.
А люди любили, вбивали і виживали. Так, тут уже немає ніяких “але”, тому що еволюція чи розум (чи програмування) йдуть тільки вперед. Жодного кроку назад. Люди стали об’єднуватися, люди стали винищувати, люди стали панувати. Але й стали малювати, римувати, писати, моделювати.
І були скінчені небо і земля, і все воїнство їхнє. І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.
П’ятикласник Вова закрив Біблію. П’ятикласник Вова вибрав мишкою “Зберегти файл як...” і вимкнув комп’ютер. Побіг вечеряти. Всього лиш домашнє завдання з програмування, щоб отримати 12 балів. Всього лиш написати програмку, яка б графічно малювала створення світу. Моделювати світ – це так легко.
Всього лиш творіння.
Щойно Вовочка виконав останнє домашнє завдання, а завтра будуть вихідні. І нарешті він зможе відпочити від школи.
Усі повинні відпочивати від творінь.
