Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46533
Рецензій: 90806

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Хвороба століття

© Роман RemiK Котик, 19-02-2008
Дехто міг би цілком спокійно поводитись на його місці: достатньо стримано і впевнено, з особливим шармом та гідністю. Принаймі він знав кількох таких людей. Вони можуть у найважливіші моменти виражати цілковитий спокій і навіть певну байдужість. Вони можуть, але не він. І зараз його спітніла права долоня в буквальному слові вчепилась в зап'ястя своєї дружини і стиснула її так, що бідолашна в будь-якій момент могла цілком справедливо закричати, встати і вийти із залу з криком: “Я йду від тебе!!!”. Але натомість дружина мило посміхалася і з зацікавленням спостерігала за дійством на сцені.
Валерій Олексійович ще раз оглянув Палац. Велетенський зал переповнений людьми чомусь не заспокоював його. Він сидів у восьмому ряді. А їх всього було 124.
"124! 124! Навіщо такий велетенський зал? А, я зрозумів: цей зал був навмисно спроектований, а згодом і  побудований таким чином для єдиної мети – щоб ти, старий пеньок, хвилювався. І серце щоб калатало, як несамовите. Мені сімдесят, заради Господа, вони, що хочуть, щоб у восьмому ряді через серцевий напад звільнилося ще одне місце? Сам Президент тут!!! Та всі тут!!! Міністри, депутати, генерали, консули, заслужені і не дуже -   всі зараз будуть на нього дивитися, а йому потрібно виголосити промову!!!"
"А зараз подія на яку ми всі чекали", - радісно промовив диктор.
" Так, подія на яку всі чекають – щоб я тільки опозорився. А далі всім додому, спати!", - подумав старий.
" Для вручення першої Президенської премії Наукової Академії запрошується..."
" Та знаю, знаю - я"
" Валерій Олексійович Тихон, ваші овації!!!"
Зал аплодував. На старого націлили кілька відеокамер. Від власного обличчя на велитенському екрані Валерію Олексійовичу стало ще затишніше. Він повернувся до залу і помахав рукою. Кілька напівзнайомих колег, що сиділи поблизу почали його похлопувати, мацати і взагалі всіма своїми діями показувати, які вони хороші друзі. Валерій Олексійович знітився, вбрав свою широчезну посмішку, яку сам репетирував два тижні і повільно пройшов до сцени. Йому допомогли піднятись на сцену двоє молодиків, від чого йому стало ще спокійніше на душі.
"Нагороду вручає заслужена співачка..."
" О, тільки не вона... Ну добре, дякую, дякую. Цьом."
Мікрофон... Затятий ворог стояв вже налаштований на його зріст. Ось і все. Всі ці довті роки Валерій Олексійович хотів, щоб його нарешті визнали. Вся його робота, все його життя крутилося навколо цієї солодкої миті. І ось вона настала, а він все ще нервує, як першокласник на лінійці. Валерій Олексійович присвятив своє життя намаганню змінити світ, зробити його кращим. Тому визнання мало стати кульмінацією. Його мали визнати всі і це сталося. А завтра він, напевно, зайде в свій кабінет і будуть тисячі листівок і мільйони дзвінків. Ті, хто не розумів його – зрозуміє, критики сховають свої роззявлені роти.  
- Дякую, дякую.
Зал аплодував стоячи.
" Насамперед, я хочу подякувати своїй сім'ї. За їх неймовірну терплячість, за їх віру в мої сили. За те, що були поряд і підтримували мене всі ці довгі роки моєї дослідницької праці. І звичайно своїй команді. Всім шістнадцятьом науковцям, без яких я зараз не стояв би на цій сцені. Саме їх наполеглива і самовіддана робота в команді дозволила створити цей пристрій. Тому ця почесна нагорода, нагорода Наукової Академії по праву належить їм. І звичайно, моїм друзям, багато з яких зараз знаходяться в цій залі. Знайте, ви давали той стимул, той заряд, без якого все це було б неможливим. Дуже, дуже дякую всім вам".
На велику сцену Всесоюзного палацу вийшла дівчинка років десяти. В руках вона тримала величезний букет квітів, що здавався більшим за саму дівчинку. Дівчинка підійшла до професора і вручила йому букет квітів. Один з працівників сцени виставив мікрофон на її рівень.
- Дорогий Валерій Олексійович, - радісний голос дівчинки ледь тримтів від хвилювання, - я маю за честь вручити цей букет від нашої рідної шкільної організації “Ластівка”.Хочемо вам щиро побажати нових наукових успіхів на благо всього нашого великого Союзу.
Дівчинка вийшла зі сцени під бурхливі оплески залу.
"Дякую, дуже дякую, - Валерій Олексійович просльозився, - я сподіваюся, що ця унікальна розробка, розробка, що стала вже легендою, Автономна технологічна установка "Меч 1" дозволить нам вже протягом цього року вдвічі збільшити обсяг ліквідації нерезидентів. Як вам всім відомо, проблема нерезидентів постала надзвичайно гостро півроку тому, - його голос змінився, він почав говорити ті фрази, які казав вже мільйони разів, - і наше керівництво довірило нам створити установку, що змогла б допомогти вирішити цю жахливу проблему.
Новітня технологія, що використовується в нашій розробці, дозволяє на 60% мінімізувати витрати і одночасно втричі збільшити потужності. При нормальному режимі дана установка здатна ліквідовувати 600 осіб за годину. Собівартість ліквідації однієї особи сягає 35 копійок. В порівнянні з 90 копійками старого зразка. І я маю надію, що протягом року буде створено двісті таких установок. Вони зможуть вирішити інші нагальні питання, що стоять перед нами.
Зокрема, Керівництво визначило СНІД, як хворобу століття. Вже сьогодні наша команда зустрічалася з провідними спеціалістами з Міністерства охорони здоров'я. Нам була поставлена задача адаптувати установку до вирішення і цієї проблеми. Цілий технологічний процес, що передбачатиме перевірку населення, визначення хворих та їх переміщення до найближчої установки буде розроблений найблищим часом..."
На секунду він зрозумів, що занадто заглибився у всі ці показники. Тому додав:
“Прошу пробачення за теревені старого, просто я так хвилююся...”
“Так, якби ти це не сказав ніхто б не помітив”, - подумав учений.
На сцену вийшов чоловік років сорока. Він підійшов до вченого і потиснув йому руку.
“Господи, сам Президент потиснув мені руку”, - подумав вчений.
Бурні овації не вщухали. Всі радісно голосили: “Пре-зи-дент” кілька хвилин. Поки сам президент не зробив незначний жест своєю правою рукою.
“Дякую нашим громадянам за довіру. Я вручаю сьогодні Валерію Олексійовичу третій рівень громадянина. Слава Союзу”
“Героям слава”, - викрикнув старий.
Зал радісно заревів. Президент ще трохи помахав рукою і обоє спустилися зі сцени.
Валерій Олексійович з притаманним йому спокоєм і виваженістю сказав: “Дякую вам!!! Це для мене така честь!!! Щиро дякую!!!”
Він повертався до свого місця новою людиною - громадянином третього рівня. Зі сцени заграла приємна мелодія.
“Третій рівень. Тепер заживем. І машину, і будинок – все будем мати. А діти значить получать другий рівень і внуки вчитимуться в самій Центральній Академії. І я зможу голосувати. Це така честь! Переїдемо в центральний район. Я чув, що там просто все безкоштовно. Третій рівень, а мій батько був простим робітником...”
Йти було все важче – серце давало про себе знати.
“Нічого, в сумочці дружини є ліки. Зараз, зараз заспокоюсь”
“Слава і честь країні”,- лунала пісня зі сцени.
"Моя улюблена... Третій рівень..."
"Валерій! Валерій, що з тобою!"
Він впав на підлогу.
Останнє, що почув Валерій: “Приберіть його, тут Президент!!!”  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Андрущенко Денис, 20-04-2009

Добрий доктор Гільйотен

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 20-02-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олег Derim, 20-02-2008

Переступити

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Чернишенко, 20-02-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.98649120330811 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …