В одному дворі жив собі песик Сірко. Невеличкий, білявенький, а чорним було тільки вухо. А от голос у Сірка – мов дзвіночок! Спочатку Сірко навіть не знав, що в нього такі незвичайні здібності є. Коли ж півник Заспівайлик, який у дворі іноді давав усім бажаючим приватні уроки музики, одразу підмітив, що у Сірка «просто музичні здібності» і що його чекає « гарне музичне майбутнє». Звісно, якщо Сірко не вагаючись звернеться за допомогою до самого півника.
Сталося це так.
Якось після сильної зливи виліз Сірко зі свої будки і да-а-вай стрибати по калюжам. Стриб - скок, стриб - скок. Враво - вліво. Вверх-вниз. Аж раптом зупинився Сірко. Побачив, що із калюжі визирає незнайомець. У нього був чорний носик, злякані оченята, а одне вухо - чорне.
- Гав! - сказав Сірко незнайомцю. Аж бачить – а той теж відповідає. Повторює за Сірком.
« Він ще знущається наді мною!» - подумав Сірко і продовжив:
- Гав, гав, гав!
Нарешті Сірко зрозумів, що незнайомець у калюжі – то ж є він сам!
Замахав хвостом Сірко.
- Гарний у вас голос! – почув він раптом. Це говорив півник Заспівайлик, який сидів на паркані.
- У мене в молодості теж був такий гарний голос.
- Ви теж гарно казали «Гав?» - здивувався Сірко.
- Та ні. Я співав. Не так як зараз. Я у консерваторії тоді навчався. А вам, друже, треба вчитись, тренувати голос.
Після цієї розмови Сірко, де тільки міг, намагався продемонструвати свої музичні здібності.
Ось так прокинувся він одного ранку, виліз із будки, роззирнувся довкола - бачить лежить перед дверима будинку кіт Васька. Спить. Гріється на сонечку.
Сірко обережно підійшов і як гаркне:
- Гав!
Кіт Васька як підстрибне, як занявчить! Злякався Васька, впав на землю і нумо тікати.
Сірку ж весело. Радіє, що голос у нього, мов дзвіночок.
Біжить Сірко далі. Ось сидить качка Трясогуска. Поважна така, замріяна. Сірко і тут, не вагаючись:
- Гав!
Захвилювалась качка Трясогуска, захлопала крилами. Побачила Сірка і каже йому:
- Що за нахаба!
Сказала і відвернулась від нього.
А Сірко подорожує далі.
Тихенько підкрався до старого песика Бровка, що дрімав біля колодязя.
- Гав!
Відкрив одне око Бровко. Подивився. Відкрив друге. Повільно піднявся і схиливши голову пішов собі геть. Старий він вже був. І тихий.
- Гав! Гав! – підскочив Сірко до братів –горобців, які стрибали по землі і збирали зернятка.
- Ой! Ой! - зацвірінькали брати –горобці, злетіли у повітря.
Аж бачить Сірко, сидить на паркані півник Заспівайлик, очі закрив, щось про себе наспівує.
- Гав! Гав! Гав!
Ледь не впав з паркану від несподіванки півник Заспівайлик. Насупився.
А Сірко побіг далі. Вибіг з двору. Біжить по вулиці. Шукає, кому б іще показати, які він гарні музичні здібності має. Бачить – лежить біля сусідського двору якийсь незнайомий песик. Сірко раніше ніколи не вибігав зі свого двору, то ж він і не міг знати, що це лежить Пірат – дуже небезпечний і невихований пес.
Підкрався Сірко і знову почав:
- Гав! Гав! Гав!
Сталась тут несподіванка. Незнайомий пес як підскочить, одразу наїжачився, як заричить на Сірка. Злякався Сірко. Розгледів незнайомця - песик виявився великим, патлатим. Зуби гострі, блищать на сонці. Лапи – здоровенні, хвіст покручений.
- Г- а - в! – сказав песик. І стрибнув до Сірка. А той тікати. Біжить, скиглить, музичні здібності одразу зникли.
Забіг Сірко у свій двір. А пес не відстає. Теж у двір заскочив! От-от наздожене Сірка.
Що ж робити?
І тут назустріч непроханому гостю звідкись вискочив старий пес Бровко, як лев той ричить. Захищає, значить, Сірка. Із паркану злетів півник Заспівайлик, голосно співає, не гірше ніж тоді, коли навчався у консерваторії. З дерева зістрибнув кіт Васька. Грізно нявчить. Прилетіла качка Трясогуска і брати –горобці. Теж намагаються захистити Сірка. Бачить Сірко – така справа, і собі приєднався до гурту. Отак спільними зусиллями і відігнали нападника Пірата.
А Сірко потім голову схилив і каже:
- Вибачте мені, друзі, я себе поводив нечемно!
Усміхнулись мешканці двору.
А старий Бровко сказав, що допоможе розвинути Сірку музичні здібності, бо: «голосно казати «Гав!» - це є справжнє мистецтво...»
