Ми живемо в найприкольнішому з усіх світів. А знаєте чому? А от і не знаєте! А все тому, що наш світ особливий по-особливому. Я б сказала, він має свою фішку.
Це мені розповів Граціус. А Граціусу не вірити не годиться. Адже Граціус особа поважна й шанована. Інколи я навіть називала його снобом. Ну, не те щоб називала, а так - бурмотіла під ніс. Й він завжди це чув. Та ніколи не ображався. Завжди повторював: «Мудрість на дурість не ображається». Роль Дурості, як не важко здогадатись, виконувала я. Але яка це була Дурість. О-го-го. Дурість з перспективами. Дурість, яку взявся доводити до пуття сам Граціус.
Ви напевно подумали, що Граціус – глюк. Але він справжній-пресправжній, справніший від усіх. Просто я не можу його з Вами познайомити, бо він пішов. Та, можливо, Ви його й самі колись зустрічали. Він завжди приходив закутаний у справжнющу чорну мантію, правда трохи полатану різнокольоровими клаптями. Капелюх у нього був зовсім не капелюх, а нічний ковпак, білий і такий довгий, що кінчик його волочився по підлозі. Взагалі-то жахливий капелюх, але Граціус казав, що він чарівний. Тобто присутність чарівливості компенсувала відсутність естетичного вигляду. От, і під мантією в нього була піжама з ведмедиками. Угу. Ведмедики обіймали червоні сердечка і солодко спали. Інколи вони так хропіли, що я не могла розчути, що розказував сам власник піжами. Своє сиве довге волосся Граціус заплітав у три косички, так що на обличчі було добре видно гачкуватий, як у Баби Яги, ніс, проте без бородавки. Взагалі-то я думала, що він милий. Та ніколи йому того не казала. Але він все рівно знав.
Так от, Граціус і розказав мені про фішку нашого світу. Він розказав і про всі решту світів. За всі роки знайомства ми встигли багато про що перебалакати. Можливо, як буде настрій, я переповім усе Вам.
Вперше я побачила Граціуса, коли мені виповнилося шість років. То був просто чудовий, фантастичний день – я об’їлася цукерками і думала, що всередині я суцільний шоколад з горіхами. Я до цього часу впевнена, що все було саме так. Просто це дорослі так не вміють, а дітям заввиграшки з’їсти стільки шоколаду, щоб перетворитися на шоколадку. Ок, щось я відбилася від теми. От так, лежачи у ліжку, я роздивлялась малюнки в новенькій книжці з казками Андерсена. Книжку мені подарував тато, серед його обов’язків було прочитати її для мене. (Мама ще з Гріммами не розібралася). Коли та сама мама, котра ще не прочитала мені усі казки Гріммів, вимкнула світло, забрала в мене книжку і поцілувала в кінчик носа, навіть не здогадуючись, що він з шоколаду, я все рівно не змогла заснути, і вирішила дозаправити себе цукерками, як Карлсон варенням, і тут почула:
- Привіт, Йожику.
Я ж чемна дитина, і мама свято вірить, що ще й вихована, тому й відповіла. - Привіт.
- Я - Граціус.
Я побачила його саме таким, як розказала Вам. І ще я тоді йому посміхнулася.
Тоді Граціус сказав - Я буду з тобою дружити. Ти мені подобаєшся. Любиш шоколад, і вітаєшся, і ще гарно посміхаєшся, хоча й не маєш двох передніх зубів. Я вирішив - доводитиму тебе до пуття.
Я подумала, що доводити мене до пуття напевно дуже цікаво й відповіла. – Я згодна з тобою дружити.
- Ок, тільки в мене одна умова – сказав Граціус, хитро примруживши очі, - ти їстимеш кашу на сніданок.
О, то вже було не чесно, у свої шість років я нічого не вміла не любити більше, ніж кашу. Тепер я часто задумуюсь, ким би я виросла, якби відмовилась їсти кашу. Аж дух перехоплює, коли уявляю ту картину. Все ж тоді мені вистачило чи то цікавості, чи то якогось зародку здорового глузду, і я погодилася. І все було класно, все було просто чудово. В мене був Граціус. А у Граціуса були історії. Тисячі, міліони, міліарди історій. І він розказував їх мені.
Чим дорослішою я ставала, тим сумнішими ставали його казки. Та Граціус навчив мене, що так і має бути, бо сум також може бути прекрасним і чистим.
Останній раз він прийшов, коли мені виповнилося дванадцять. Того день я знову хотіла стати шоколадною дівчинкою. Але щось не виходило. Можливо, я виросла, а, можливо, мені просто не вистачило шоколаду. Як би там не було, я вже не могла перетворитися на шоколадку. А він знову прийшов у гості.
- Привіт, Йожику. Я Граціус. Сьогодні я розповім тобі найважливішу історію. І вона буде останньою. Всі решту ти складеш сама. Так от, слухай. Ваш світ відрізняється від нашого і ви не такі, як усі решту. Хоча ти й знаєш, що однакових світів не існує. Так от, ми називаємо вас Хранителями Миттєвостей. А зараз я розкажу тобі чому…
