Нє, ну чим насправді той плац відрізняється від майдану? Чи від площі? Майдан Пігаль. Червоний плац. Хіба гірше звучить?
Про Червону площу – так взагалі. Викапаний плац і є. Бо що то є "плац"? Площа для військових парадів і стройових занять? Мабуть на жодній площі світу не відбулося більше парадів, ніж на Червоній, бо в наших північних братів завжди було заведено влаштовувати військовий парад за щонайменшого свята. З піснями, танками, артилерією – як годиться. А стройовою підготовкою там цілодобово займаються і по буднях. Спеціальні кремлівські курсанти з багнетами на карабінах щопівгодини карбують кроки до мавзолею та вічного вогню, задираючи ноги ледь не вище кашкетів.
Ать… із затримкою, завмираючи в кожній фазі руху… Два…
Ать… Карабіни в правій руці здаються невагомими цяцьками, брязкають підпиляні затвори при кожному кроці… Два
Дінь-дилень-дилень-ділінь… В Петропавловську-Камчатськім – опівніч.
Та в Петропавловську – своя рибна морехідка й свій розпорядок дня, а в Херсоні, В ХМУ РП, на плацу, саме час пити чай. Чи то пак – спочатку їсти борщ, заїдати макаронами, а потім вже – запивати чаєм. Обід.
А плац в ХМУ РП знатний, неозорий. Куди тій харківській площі Свободи. Його, неначе китайською стіною, оточено з усіх боків училищними будівлями різних стилів та епох, за якими можна прослідкувати історію херсонської архітектури ще з потьомкінських часів. Ну ось цей похмурий двоповерховий перший корпус з ракушняка, який має в курсантів недобру кличку «гестапо», мабуть в часи заснування міста і побудовано. З нього колись і почалося училище. З десятиліттями до нього прибудовували то барокову обсерваторію, то ампірні механічні майстерні, то хрущобський другий екіпаж то конструктивістський хмарочос судноводіїв. А трансформаторну будку спорудив не інакше як сам Ле Гарбузьє.
Замість Нельсонової колони на цій площі – флагшток з судновим дзвоном (риндою).
Замість фонтанів київського Майдану – фонтанчик з питною водою поблизу курилки.
Замість скульптур громадянина Мініна й князя Пожарського – бронзовий гвинт та двотонний якір Холла на постаментах, що символізують механічну та судноводійську спеціальності. Радіотехнічну спеціальність жодна скульптура не символізує, хіба що антени радіолокаторів та радіопеленгаторів на самому даху хмарочоса. Антени робочі. В навчальний день вони крутяться на даху, неначе училище зараз зніматиметься з якоря.
Дінь-дилень-дилень-ділінь…. Дзвонить ринда на флагштоку. В Петропавловську-Камчатськім – опівніч.
Голодні курсанти в бушлатах (мабуть ще не зима, а осінь, тополі обабіч плацу ще не скинули листя) моторно вискакують з усіх учбових корпусів, екіпажів та майстерень, весело лаються й шикуються на плацу в стрій ротних колон. 12 рот – 12 колон по три групи в кожній. Люблю повеселитись, насамперед поїсти.
Якщо на ранковому розводі на заняття чи на вечірній повірці бажаючих стояти в першій шерензі строю в своїй колоні не знайдеш, бо куди спокійніше сховатися за спинами двометрових гренадерів й стояти, думати про щось своє, чи й у носі колупатися, або й навіть курити непомітно, сховавши руку з цигаркою в рукаві бушлата, то під час обіду усе інакше. Кожен курсант намагається стати в стрій своєї роти першим. Чи другим. Або принаймні – на лівий фланг. Курсанти весело пхаються, виштовхуючи одне одного з ротної коробки, летять на асфальт портфелі й підручники. Надзадача – стати на лівий фланг.
Чому саме на лівий, Вам, випадковий глядачу, буде незрозумілим, аж поки з приміщення стройового відділу не з’явиться тлустий зам. начальника ОРСО на прізвисько Гарик, в форменному кашкеті та з мегафоном, і не гаркне в матюгальник:
- Училище шикуйсь!
Після цієї команди пхатися й виштовхувати невдах зі строю вже, курсантською мовою, - «западло». А лівий фланг важливий саме тому, що коли до вашої роти дійде черга заходити до їдальні, відбуватиметься це по команді «Гарика»:
- Одинадцята рота! Зліва по одному! – і саме щасливці зліва заскочать до їдальні першими.
Зараз до їдальні потрапити ще не можна. Гарик особисто спускався сходами до дверей столовки, замкнув її на ключ, ключа заховав у яйце, яйце у качку, качку у зайця, зайця у скриню… і далі по тексту. Бо саме зараз днювальні по ротах ще отримують на камбузі бачки з першими та другими стравами, тарілки, ложки, виделки, склянки й чайники й накривають все те на столи. Якщо запустити цю голодну орду з плацу до їдальні неорганізовано, буде гармидер, ґвалт, бійка і врешті решт потьомкінський бунт. Знаємо, проходили. Без жартів. Справді, курсантські бунти на ґрунті їдла вже траплялися, і про них навіть сповіщали «ворожі голоси».
Але ось відчиняються заґратовані двері обабіч строю й черговий по камбузу – курсант у білій камбузній куртці поверх тільняшки – киває Гарикові. «Готово. Можна запускати»
Двоє спритників з задніх шеренг користаються цим, і поки черговий не зачинив ті двері, намагаються заскочити до їдальні через камбуз, ще раніш ніж Гарик доніс мегафона до вуст.
- Відставити! – командує Гарик.
- Хвильовий та Семенко! Після обіду - до стройового відділу.
Отже ж пам’ять в цього чабана! Дві тисячі голів худоби в однакових бушлатах, а він зі спини прізвища тих баранів визначає.
Гарик командує черговому по першому екіпажу (насправді ключ від їдальні не в яйці, а в нього в кишені).
- Відчинити двері!
І відвертається до училищного строю командувати оте:
- Перша рота! Зліва по одному!
Але поки він те робить, за його спиною лунає грюкіт десятка підкованих черевиків. Це першими прориваються до їдальні зовсім вже відчайдушні курсанти, які зачаїлися, де б ви думали, саме в тому стройовому відділі, яким Гарик щойно лякав Хвильового та Семенка.
Гарик чує, але навіть не обертається. Вольному – воля, спасенному – рай. Таки перехитрили кляті башибузуки, мабуть старіємо.
Перша рота щасливчиків вервечкою, короткими перебіжками, ледь не з криками «ура!», висувається на початковий рубіж. Дивишся на них і пригадуєш тих матросиків, що штурмували Зимовий палац у фільмі «Ленін у Жовтні». Пам’ятаєте той геніальний кадр, коли ковані ворота арки Генштабу не витримують натиску нападників і розчахуються, скрегочучи завісами (цей скрегіт, присягаюся, чутно, хоча фільм – німий). Це було якраз перед обідом. Клятий режисер не годував статистів з Балтфлоту цілий день, а потім вивіз похідну кухню з кулішем посеред Двірцевої площі і, так само як Гарик зараз, скомандував у матюгальник:
- Друга рота! Зліва по одному!
- Третя рота! Зліва по одному!
Яка кричуща несправедливість! І навіщо автор цих рядків в свій час потрапив аж до одинадцятої роти? Слиною ж захлинутися можна!
Нарешті плац пустіє, останній завалящий курсант, вже без криків «полундра!», хутко зникає за дверима їдальні. Гарик бере мегафон під пахву, знімає кашкета й втирає чоло хусточкою. Сьогодні обійшлося без бунту. І це добре.
З їдальні лунає дзвін тарілок, смачне плямкання й апетитне чвакання. А чи не час підкріпитися і нам з Вами, шановні читачі?
