Руки мерзнуть.. Мама пхне мене на санчатах додому.
Вже темно, дідо, певно, куняють , і Маркіз дрихне на вікні. Баба тіки не спить, бо у неї по тєліку фільм “Чапаєв”. Вона, коли його дивиться, то потім мовчить і не лається з півгодини.
“Забєрі сонце с сабою..! Ано мнє нє нужна вєріш…!”– волаю я на всю вулицю і собаки з інтузіазмомом мені підспівують. Джон, Лисючкин лишайний кундель, так той з-за паркану аж рветься, аж вистрибує.
“Циц! Ану мовчки, бо зара сам санки потянеш!”, - сердиться мама, і я замовкаю. Тіко тихенько соплю собі під ніс :”..ано міня больше нє люуууубіт, ано міня больше нє грєєєт… Тиць-тидиць”.
Ми вертаємось з гостей. Тьотя Юля дала нам півбанки холодцю і карамельок. “Білочки” ми поїли з Анькою, вона втопила одну мені в борщ, а я допетрав, шо воно таке дивне, тільки коли по дну ложкою заскріб. Мама каже нізя бити дєвочок. Але, думаю, однюсінька личка не считається.
-Мама!
-Ну.
-А ти конфєт скіки у рот можеш засунути?
-В смислі?
- Ну я три. Може чотири даже. Тіки тоді жувати трудно. А ти?
-Питання в тебе дурні.
-Ма, ну скіки.
-Одну.
-Тю.
-Шо ти матері тюкаєш!
- А як ти їх їсиш?
-Зара дам санки, сам потянеш!
-Ну ма.
-Кусаю.
-Це ж неінтнресно. Так же ж нічого не зрозуміло. Треба сунути всю в рот!
-Умний. Мову лучше б вчив!
Ой, блін, мова. У мене в четверті п’ятірка. Дід каже Молодєц! Будьоновєц! Він не в курсі реформ освіти. Мама в курсі зато. А батько вчора взагалі спитали, в якому я класі.
Тамара Генадіївна каже, шо з п’ятіркою я не поїду в Київ на екскурсію. В цирк не поїду. В принципі, не тре мені того цирку, це для малих. В мене коли нашу Маріанну до сараю заганяють, ще то прєдставлєніє! чудєса еквілібрістіки! (Маріанна, чи просто Маруська – це наша свиня). Але Анька буде сміятися… Вона така негарна, коли сміється! Злякана якась і перекошена. А як приїде, то з місяць буде фекати і дражнитися, противна дівка. Так шо мову треба вчити. Но дальше чим “граматика- грецьке слово”, я поки не зайшов.
-Мамунь, а якшо я валянок, то ти хто? валяниця?
-Хто тобі так сказав?
-Дядя Вова Путря.
-Коли?
-Коли в канаву звалився.
-Ну.
- Вон тормозив на вєліку, коли ми з Редькою вулицю перебігали.
-Правильно тоді сказав.
Сніг рипить. Виблискує. Фонарь у нас один. Но луна така бабезна, така кругла, шо думаю звалиться зара і приб’є. Точно тоді плакав мій Київ..
Я задираю голову і на мене навалюються зірки. Вся тисяча. Вони сипляться мені в рота, царапають стравохід і осідають десь в животі. Від цього хороше і лоскотно. Хіба шо зря я в Вербицьких макарони їв. Зірки в макаронах - якось неестетично.
