Я від вас іду. Не хочете – не нада. Не нужен вам такий син – і не треба! Я вже всьо рішив.
Носки треба взяти. Багато. І дождєвік.
Ви будете плакать!
Особисто Ви, бабо, будете ридать! Сядете під холодильником і сразу вспомнітє, хто вам з шланга помідори поливав, хто гусей ганяв і хто проголосував назвати нашу свиню Маріанною ( мама – проти, тато – воздєржался, діду – “ви ще в ЗАГС їйо одтарабаньте, на регістрацію”)
Кстаті, задумайтесь і Ви, шановний Полікарпе Ігнатовичу, хто тепер стане брехать мамі “Вони з нашим фельдшером майструють кролятнік!” три дні поспіль.
Не надо сльоз, мамо!
“Как провожают параходи совсєм нє так как поїзда..”
Будьте мужні! Не сморкайтесь в фартух, бо люди дивляться.
Я стану капітаном дальнєго плавання. Адміралом дальнєго плавання стану! І ти пожалієш, як сварила мене за три в четверті, за желє в кармані. Бананове. Ти достанеш моє фото, там, де я усміхнений і в шапкє... Но будєт позно!
Де фонарік?
Треба взяти шось поїсти на перші дні. Тіки не варені яйця! І взяти книжку про Крузо.
Єдина халепа, шо батьки поїхали – і зачинили мене в хаті. Вікна – не варіант. Я ж не тікаю! Я гордо йду!
Прийдеться перенести міропріятіє на завтра. Воно і лучьше – сьоні по тєліку Бетмен.
Но завтра – ви всі пожалієте!!!
