

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	753
Творів:	11419
Рецензій:	17315

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

Поруч

© Олег Derim, 14-01-2008
- Татку, дивись що я намалювала! - Секундочку. Микола сейвить файл на комп’ютерi. Знiмає окуляри. - Показуйте, маестро! Маестро, вона ж – просто Галюся, дiстає з пiдлоги зiм’ятий аркуш А-3. - От. - Так, в нашу улюблену пейзажну тематику вплетений мiлiтарний елемент. Анужбо, розповiдайте захопленому глядачевi, що коїться на Вашому полотнi. - Це сходить сонечко. Воно дивиться на хату. Це ставок, квiти. Тут на горi скаче айгир, а на ньому айдамак. - Правильно казати – гайдамак. I що за … Ага, зрозумiло. Ксанко! Ти менi робиш з дитини галичанку. Вона мене огиром лякає. З кухнi виходить Ксанка з тарiлкою в руках. - Я скiльки вже казала: не вiдволiкай мене, коли я мию посуд! Чим вона тебе тут злякала? - Огиром. Ксанка пильно придивляється малюнку й авторитетно заявляє: «Нi, це не є стиль нашої малярки». Микола надiває окуляри i намагається вiдчути стиль. - Ех, маестро, не очiкував я, що у Вашi юнi роки прийметеся за плаґiат. Ксанка поправляє суконку на Галi. - Що за звинувачення! Це, певно, сумiсна робота. Так, Галю? - Так. Ми сумiсно з Енвером малювали, бо в мене тварини й люди виходять незграбними. Все з’ясувалося. Енвер – дитина сусiдської кримськотатарської родини. О пiв на сьому наступного ранку в дверi дзвонять. Микола цiлує Ксанку й вибiгає на двiр. Там на нього чекає Юнус. Вони стискають руки. - Селям алейкум, сусiде. - Алейкум селям, - чемно вiдповiдає Юнус, - як ся маєш. - Добре. Ну що там з виставкою? - Почало рухатися. Луїза, жiнка Юнуса, - художниця, чиї картини зазвичай виставляються в мiському музею. Проте її остання серiя робiт вiдмiнна вiд звичайного для неї легкого, свiтлого стилю. Вона присвячена депортацiї кримськотатарського народу: люди, яких загоняють у вагони солдати в совєцьких гiмнастерках, порожнi хати, покинута худоба. Навiть тепер таке в музеях не дозволяє виставляти наша совкова влада. - Рухається, тому що вашi рухаються. Он, який мiтинг на площi влаштували, - трохи iз заздрiстю каже Микола. - Не заради нас же. За права, за землю. Влада, вважаю, кине кiстку – дасть дозвiл на жiнчину виставку. Скорiйш би приходив час, коли на мiтинги збиратимуться на пiдтримку митцiв. - Ну, з вашим запальним темпераментом ви й на це швидко спроможетесь. Вони вже на зупинцi. Приїжджає автобус до мiста. З початком мiтингiв ув автобусi було чутно лише шепотiння, за тиждень воно переростає у викрики на кшталт «понаїхали» та «це українцi навмисно їх у Крим завезли, щоби росiян вижити». Якщо Юнус стоїть незворушно, то Микола вже починає кипiти й, очевидно, зараз кинеться в суперечку. Юнус смикає його за куртку. - Що ти хочеш їм втовкмачити? - Нiчого, - спокiй Юнуса охолоджує Миколу, - хай їм грець. На кiнцевiй вони роз’їжджаються тролейбусами у рiзних напрямках: Юнус – в школу, де працює вчителем iсторiї, Микола – в контору, де його вже нiхто не стримує ув’язатися в суперечку з кримськотатарського питання. З його прийомом в контору всi «заклiнанiя» та «клiкушества» з приводу утискiв в Криму росiйської мови та грядущої навали бандерiвцiв з шибеницями для мiсцевих росiян стихли. Скорiйш за все не через здатнiсть переконання та вбивчi арґументи (хто на них зважає?), а через те, що був вiн тут наймолодшим, i сил та наснаги вистачало, щоби всiх перекричати. Вже й Ксанка казала йому не мiтати бiсеру перед свинями, проте Микола десь вичитав i вкотре iз задоволенням процитував про конечнiсть сприятливої для себе психологiчної атмосфери на робочому мiсцi, при неможливостi створення якої власними силами iснують два виходи – звiльнення або психлiкарня. - Просто ти – бундючний, - пiдсумувала Ксанка. - Саме так, - погодився Микола i записав у нотатнику слово, щоби потiм вiдшукати його в словнику. Цього дня в конторi головною темою в конторi був мiтинг. I вже хтось розповiдав, як син його знайомого не змiг поступити в унiверситет через те, що бiльшiсть мiсць захопили татари, i меджлiс впливає на ректорат. «А може треба було краще пiдготуватися?» - питає Микола, i одразу на нього обрушуються обуренi спiвробiтники: «Я ж казав, що вони всi заодно проти росiян», «Миколо, ми – слов’яне, ми повиннi триматися разом проти цих чурок», «Та згадай, як вашi козаки з ними боролися!» Микола чинить опiр, але арґументiв катастрофiчно бракує, отже приходиться звертатися до загальнодемократичних прав людини i т. iн. В тому ж автобусi Микола з Юнусом їдуть додому. - Юнусе, хоч ми й знаємо, чому вчить iсторiя, спроґнозуй-но менi розвиток подiй в Криму на найближчi десятилiття. - Нещодавно один мiй учень написав твiр за подiбною темою. Вiн порiвняв сучасну ситуацiю з Австрiєю кiнця XIX сторiччя: тогочасна Галичина – нинiшнiй Крим; тогочасна центральна австрiйська влада – українська; мiсцева, здебiльшого польська, влада – росiйська; корiнне українське населення – кримськотатарське. - I що, вiн передрiкає Українi розпад на клаптики? - Нi, його цiкавить виключно Крим. I вiн волiє, щоби Україна задлекларувала, що статус автономiї за певний термiн часу перетвориться на кримськотатарську державу. Тодi ситуацiя розвиватиметься за британським варiантом ХХ сторiччя, все вiдбудеться безкровно, i майбутнє обох держав нагадуватиме взаємини Великобританiї зi Спiвдружнiстю. - А iнакше все пiде за австрiйським варiантом? Зникнення залишкiв центральної влади в Криму, невдала спроба татарської революцiї, приєднання до Росiї i … - протягнув Микола. - I все одно встановлення справедливостi. Ранiше чи пiзнiше, але виникне незалежна демократична кримськотатарська держава. Все залежить вiд центральної влади – залишить вона по собi Крим приязним до себе чи байдужим або й ворожим. Ми кровно пов’язанi з цiєю землею. Україна свiдомо абстраґується вiд чужого для неї краю. Ваша влада думає тiльки як би повигiднiше продати Крим Росiї. Та й ви, українцi, почуваєте себе тут дiаспорою. - Ти цьому навчаєш дiтей в школi? - Це вони мене навчають. Я – ще з поколiння, народженого в Узбекистанi. Нас вчили просто любити Крим. Але вповнi господарем себе тут я не вiдчуваю. З нашими дiтьми, вважаю, все буде … та все вже є iнакше. - З нашими – теж. Вдома Микола питає Галюсю, скiльки вона знає татарських слiв. Вона видає стiльки слiв, що йому стає соромно. - Ну що, - гордо промовляє Ксанка, - це не твоє «селям алейкум»! - Ксанко, а чому в Галичинi майже всi хоча б сяк-так володiють польською, а ми тут нi бiльмєса … («Теж татарське слово», - втручається Ксанка.) не розумiємо по-їхньому? - Ти – мiсцевий, тобi краще знати. - Добре, завтра вiзьму в Юнуса пiдручник з мови. - До речi, Луїза таки дiстала дозвiл на проведення виставки й запрошує нас. - Авжеж, прийдемо … Гм, Ксанко, а ти хотiла б жити в Кримському ханствi? - Хiба що жiнкою хана. - От вже цi жiнки! А пам’ятаєш, як Остап Вишня писав, що Крим стане українським, коли заспiває нашi пiснi. От тодi все: «Спорiдненiсть культур i кришка! Без нiкоторого iмперiалiзму – на законнiй пiдставi!»
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Галичанка
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© elfiyka, 15-01-2008

Не сподобалось...
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олександр Халва, 15-01-2008

Порада головному героєві
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Антон Санченко Статус: Експерт, 15-01-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Галина Михайловська, 14-01-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: Історик, 14-01-2008

Згенеровано за 0.0317108631134 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Поруч

Галичанка

Не сподобалось...

Порада головному героєві

[ Без назви ]

[ Без назви ]