"Мене вже нічого не дивує. Бо я вже була стара, коли ще була дитиною" - Таня Малярчук.
Почну відразу з цитати, на мою думку, характерної для цієї книги: «Я ніколи не була самотня. Зі мною завжди були мої самодіяльні гуртки, секції, школи і клуби дитячого дозвілля. Я ходила одночасно й окремо на: аеробіку, народні танці, малювання, вишивання, шиття, легку атлетику, англійську мову, ритміку, дзюдо, у-шу, синхронне плавання, лижі, макраме і навіть клуб любителів домашніх тварин. У результаті я все спробувала і нічого не навчилась. Я не вмію: танцювати, малювати, битися, бігати, шити, вишивати, говорити іноземними мовами, плести макраме, ходити на лижах і любити домашніх тварин. Зате я ніколи не була самотня.»
Пам’ятаєте, один час була вельми популярна іграшка – кубик Рубіка, що нібито розвивала інтелект, сприяла поліпшенню логічного мислення і просто – спритності. До чого я веду? Композиція книги мені нагадує принцип того самого кубика. Авторка у своїх інтерв’ю заперечує факт автобіографічний. І правильно робить! Перевтілюватися в образи сторонніх людей безпечніше! Книга «Говорити» так і побудована – на перевтіленнях. Кожне перевтілення – монолог, у якому епізодична героїня (або герой) оприлюднюють свої погляди на оточуючих, на їх і своє життя-буття, декларують певного рівня моральності принципи й цінності: «Любов тварин найбезкорисливіша. І її найлегше здобути. Для цього треба просто годувати. Тварин, без сумніву, легше любити. Легше, ніж людей.»; «Ви думаєте, що я ненормальна, напевно, але заждіть! Хто зараз взагалі нормальний?! Чи ви коли-небудь зустрічали нормальну людину?! Я ні. Усі навколо божевільні.» (виділ. моє–Т.Д.); «Тепер я чекаю тільки чуда. Не треба бути такими скептичними – чуда існують. Вони трапляються вкрай рідко…але трапляються…І я вірю. Я не чекаю, а просто вірю».
Письменниця досягає ефекту цільності насамперед, за рахунок лаконізму кожної з оповідок - вада балакучості, попри задекларовану назву, їй не притаманна! Авторка майстерно компонує послідовність монологів персонажів, враховуючи логіку їх стосунків між собою і оточуючим світом.
Вдалий (але не такий вже й рідкісний на наш час) початок літературної діяльності Тані Малярчук! Хотілося б застерегти від дочасного перехвалювання безперечно талановитої творчої особистості ( за першу ж книжку один класик висунув Таню на здобуття Національної премії ім. Т.Г.Шевченка (???) - «Україна молода», № 207 за 09.11.2007). Принагідна цитата нашої не по літах мудрої авторки: «Я би хотіла мати хвіст…Великий, сивий, пухнастий, розкішний…Так, нехай це мій бздур. Але краще нехай у мене буде такий бздур, аніж…Мій бздур не є соціально небезпечним…Бо я не роблю нікому ніякого зла. Я просто хочу мати хвіст».!!!
