ПОШУК
 

AlmaNAH






Жанри

Авантюрна проза
Авторська проза
Альтернативна історія
Антиутопія
Бойовик
Вірш
Горор
Детектив
Елегія
Жіноча проза
Жіночий детектив
Історична проза
Казка
Казка для дорослих
Кіберпанк
Конструктор
Мініатюра
Містерія
Містика
Ода
Оповідання
Переклад
Поезії
Поема
Постмодерн
Пригодницька проза
Притча
Сатира й гумор
Сонет
Соціальна драма
Трилер
Утопія
Фантастика
Фентезі
Цикл поезій
Щоденник

Гоголівський ФОРУМ




Наша статистика

Авторів: 686
Творів: 10348
Рецензій: 15742

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Переселенець

© Олег Derim, 02-11-2007
     В Скельку – маленьке село в Катеринославськiй губернії – приїхала нова родина: Петро, Маруся та їхня донька, Варка. Ранiше вони жили на Бiлгородщинi, а переїхали через дуже надзвичайну (для селян початку ХХ столiття) причину – Петровi захотiлося пожити в новому краю – змiнити довколишнє середовище, сказали б ми тепер.
     Досить швидко родина влаштувалася на новому мiсцi. Коли вони зi свого рiдного села приїжджали в Бiлгород, то там їх звали «хахлами», але в Скельцi вже – «кацапами». Проте це їм якось не заважало, бо головний подiл мiж тутешнiми людьми був: хрестьянин чи нi, мужик чи пан. А в цьому Петро з Марусею нiчим не вiдрiзнялися вiд мiсцевих родин.
     Зi Скельки менш заможнi селяне реґулярно виправлялися в Катеринослав на заробiтки, i одного разу Петро пристав до них. Хоча в грошах нагальної потреби не було: ще залишалося дещо з рiзницi, отриманої вiд продажу колишньої оселi й покупки нової.
     Петра не було три мiсяцi. I Маруся може й була б сяк-так спокiйна (бо у вiрностi його вона не мала сумнiвiв), якби не сусiдки, що лякали її мiстом, куди, якщо чоловiк їде виключно за грошима, то й привозить їх, а от коли їде з цiкавостi, то повертається як не свiй. Бо там научають i в Бога не вiрити («Як повернеться й на iкони не перехреститься – вiрна ознака»), i бомби робити, щоби в царя кинути («Заприязниться зi сiцiлiстами-антихристами»). В те, що Петро не стане злочинцем, вона була певна, а от те, що зi своєї цiкавостi може потрапити у халепу – рiч цiлком iмовiрна.
     Ледве дочекалася повернення Петра. З порогу вiн одразу пiшов обiйняти її, а потiм до Варки – з подарунками. Мале застрибало зi щастя, а в Марусi в очах потемнiло – невже i справдi зрiкся вiри, раз на iкони не перехрестився. В недiлю Петро вiдмовився йти в церкву, тому що «став баптистом». Довго вiн пояснював їй, що це таке, але марно – Маруся тiльки плакала i розумiла одне: халепа таки трапилася. Кiлька спроб хоча б щось втокмачити жiнцi також не дали результату. I так потроху вони дiйшли до мовчазної угоди: Петро не заважає Марусi й Варцi бути хрестьянками, а сам робитиме хай там що.
     Вже за мiсяць їх стали на селi звати «баптистами». Маруся, коли це чула, лише плювалася, а Варка здивовано клiпала очима. Кiлька разiв на рiк до нього в гостi приїжджали новi друзi («Сiцiлiсти, баптисти, бомбiсти – хай вас чорт вiзьме», – шепотiла Маруся, готуючи їм їжу). А розмови за столом точилися довкола «молiльного дому», який Петро хотiв спорудити в сусiдньому селi. Там була купка баптистiв, якiй бракувало лише лiдера – ним i став Петро. Вiн спромiгся зорґанiзувати своїх, чого грiха таїти, трохи недолугих одновiрцiв, i в 1912 роцi повстав новий Молiльний Дiм.
     В той же рiк Петро й помер. Як за життя вiн переселявся й змiнив край i вiру, так i пiсля смертi його труну переселив пiп зi вже виритої ями в нову, поза огорожею, де i поховали Петра без хреста над могилою.
     Життя простого селюка не задовольняло Петра, i, можливо, це був дуже щасливий збiг обставин, що вiн потрапив не в гурток революцьйонерiв, а до людей, якi по-своєму шукали Бога; що вiн помер до того, як бiльшовики почали переслiдувати всiх -истiв й -iстiв, хто не були комунiстами, а заодно й членiв їх сiмей.  
     Маруся вдруге одружилася. Потiм – Варка. Так i зникло петрове прiзвище. Та i згадувала Петра лише Варка: пiд час сварок зi своїм чоловiком, коли вiн лаявся на неї «кацапкою», вона згадувала тi часи, як була «баптисткою».
     Молiльний Дiм за радянської влади перетворився на сiльський клуб, який в 90-i остаточно зруйнувався. Але недавно цю землю скупила заможна баптистська громада i вже починає споруджувати нову молiльню. Нiхто вже не пам’ятає, з чого все починалася – це давня iсторiя, але все ж хтось повинен закладати пiдвалини цiєї iсторiї.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

В нашем уезде завелись баптисты и комунисти

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 03-11-2007

Звіт. Архівна довідка БЦ № 7893-0456/к

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олесь Бережний Статус: *Гуру*, 02-11-2007

Цікаво.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Костенко Олександр, 02-11-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія ] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.00986695289612 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО  WWW.UKRKNIGA.COM - найбільший вибір словників та підручників в Україні
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif