Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50956
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 6973, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.211.116.163')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Історична проза

Переселенець

© Олег Derim, 02-11-2007
     В Скельку – маленьке село в Катеринославськiй губернії – приїхала нова родина: Петро, Маруся та їхня донька, Варка. Ранiше вони жили на Бiлгородщинi, а переїхали через дуже надзвичайну (для селян початку ХХ столiття) причину – Петровi захотiлося пожити в новому краю – змiнити довколишнє середовище, сказали б ми тепер.
     Досить швидко родина влаштувалася на новому мiсцi. Коли вони зi свого рiдного села приїжджали в Бiлгород, то там їх звали «хахлами», але в Скельцi вже – «кацапами». Проте це їм якось не заважало, бо головний подiл мiж тутешнiми людьми був: хрестьянин чи нi, мужик чи пан. А в цьому Петро з Марусею нiчим не вiдрiзнялися вiд мiсцевих родин.
     Зi Скельки менш заможнi селяне реґулярно виправлялися в Катеринослав на заробiтки, i одного разу Петро пристав до них. Хоча в грошах нагальної потреби не було: ще залишалося дещо з рiзницi, отриманої вiд продажу колишньої оселi й покупки нової.
     Петра не було три мiсяцi. I Маруся може й була б сяк-так спокiйна (бо у вiрностi його вона не мала сумнiвiв), якби не сусiдки, що лякали її мiстом, куди, якщо чоловiк їде виключно за грошима, то й привозить їх, а от коли їде з цiкавостi, то повертається як не свiй. Бо там научають i в Бога не вiрити («Як повернеться й на iкони не перехреститься – вiрна ознака»), i бомби робити, щоби в царя кинути («Заприязниться зi сiцiлiстами-антихристами»). В те, що Петро не стане злочинцем, вона була певна, а от те, що зi своєї цiкавостi може потрапити у халепу – рiч цiлком iмовiрна.
     Ледве дочекалася повернення Петра. З порогу вiн одразу пiшов обiйняти її, а потiм до Варки – з подарунками. Мале застрибало зi щастя, а в Марусi в очах потемнiло – невже i справдi зрiкся вiри, раз на iкони не перехрестився. В недiлю Петро вiдмовився йти в церкву, тому що «став баптистом». Довго вiн пояснював їй, що це таке, але марно – Маруся тiльки плакала i розумiла одне: халепа таки трапилася. Кiлька спроб хоча б щось втокмачити жiнцi також не дали результату. I так потроху вони дiйшли до мовчазної угоди: Петро не заважає Марусi й Варцi бути хрестьянками, а сам робитиме хай там що.
     Вже за мiсяць їх стали на селi звати «баптистами». Маруся, коли це чула, лише плювалася, а Варка здивовано клiпала очима. Кiлька разiв на рiк до нього в гостi приїжджали новi друзi («Сiцiлiсти, баптисти, бомбiсти – хай вас чорт вiзьме», – шепотiла Маруся, готуючи їм їжу). А розмови за столом точилися довкола «молiльного дому», який Петро хотiв спорудити в сусiдньому селi. Там була купка баптистiв, якiй бракувало лише лiдера – ним i став Петро. Вiн спромiгся зорґанiзувати своїх, чого грiха таїти, трохи недолугих одновiрцiв, i в 1912 роцi повстав новий Молiльний Дiм.
     В той же рiк Петро й помер. Як за життя вiн переселявся й змiнив край i вiру, так i пiсля смертi його труну переселив пiп зi вже виритої ями в нову, поза огорожею, де i поховали Петра без хреста над могилою.
     Життя простого селюка не задовольняло Петра, i, можливо, це був дуже щасливий збiг обставин, що вiн потрапив не в гурток революцьйонерiв, а до людей, якi по-своєму шукали Бога; що вiн помер до того, як бiльшовики почали переслiдувати всiх -истiв й -iстiв, хто не були комунiстами, а заодно й членiв їх сiмей.  
     Маруся вдруге одружилася. Потiм – Варка. Так i зникло петрове прiзвище. Та i згадувала Петра лише Варка: пiд час сварок зi своїм чоловiком, коли вiн лаявся на неї «кацапкою», вона згадувала тi часи, як була «баптисткою».
     Молiльний Дiм за радянської влади перетворився на сiльський клуб, який в 90-i остаточно зруйнувався. Але недавно цю землю скупила заможна баптистська громада i вже починає споруджувати нову молiльню. Нiхто вже не пам’ятає, з чого все починалася – це давня iсторiя, але все ж хтось повинен закладати пiдвалини цiєї iсторiї.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

В нашем уезде завелись баптисты и комунисти

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 03-11-2007

Звіт. Архівна довідка БЦ № 7893-0456/к

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 02-11-2007

Цікаво.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Костенко Олександр, 02-11-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73101186752319 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …