Панове цензори! Прошу вибачити мене за російськомовний початок, але цей твір відображає мою еволюцію в українськомовність! :-)
29 ноября 2004
- Сделали, называется прививку от гриппа – ворчала я – но мой грипп, видимо, об этом не знал, и вот, пожалуйста, 38 и 2. Да гонит, гонит-то как температуру. Ну, нельзя же глотать аспирин непрерывно! Вот надену третьи носки, халат, укроюсь вторым одеялом и немножечко подожду, а потом ещё приму аспиринчик. А пока не спать, я сказала, не спать…
Ледяной порыв ветра ворвался в комнату, стряхнул с меня одеяла и закружил, закувыркал меня, как сухой листочек Я вдруг оказалась под тёмным небом, среди мокрых снежинок, светившихся как будто собственным светом, и полетела куда-то. Вертер теперь нёс меня тихо и спокойно, и я стала чувствовать себя так, как будто добрый великан баюкал меня на руках.
- Ну, и куда мы летим? – спросила я у ветра.
- А куда ты хочешь? – подумал ветер.
- Ну, в другое время, я, как всегда, хотела бы в Париж, а сегодня, о, сегодня – на майдан, у
Киев, на майдан – куда же ещё!!!
- Совершенно верно – подумал ветер.
Вокруг меня замелькало, засвистело, пара минут – и вот мы уже на майдане. Ветер тихо опустил меня на ступени перед гостиницей «Украина» и исчез. Я оглянулась. Вокруг стояли люди с оранжевыми ленточками, шарфами, с фотоаппаратами, кинокамерами. Все кричали «Ющенко, Ющенко!!!» Внизу волновалась толпа, все размахивали оранжевыми знамёнами, косынками и тоже кричали «Ющенко, Ющенко!!!». Зрелище было величественное и какое-то необыкновенно волнуещее и значительное.
- Ура, ура, да здравствует демократия!!! – заорала я.
Люди вокруг посмотрели на меня. Ой, я тоже посмотрела на себя. Поверх ночной сорочки старое шерстяное платье, потом махровый халат в ярких дурацких цветочках, на голове лыжная шапочка, а сверху туго повязан шерстяной платок с узлом на макушке - ну чисто Солоха! Я глянула на свои ноги – да, третьи носки оказались с протёртыми пятками, и я стояла прямо в них на каменнных ступенях, покрытых мокрым снегом. Ага, вот почему ступни ног совсем окоченели! Ну да ладно, вероятнее всего, это мой очередной сон, а в своих снах я всегда одета так, как легла в постель, поэтому, плевать! Нужно хорошенько рассмотреть всё, что вокруг меня, раз уж я здесь.
Я начала спускаться вниз. Идти мне не понадобилось, я тихо полетела вниз, и никто не обратил на это ни малейшего внимания – я же всё-таки астральный путешественник. Только болтать нечего, молчащую меня не видит никто. Люди, люди вокруг, лица, нет, лики – просветлённые, счастливые. Боже, как можно было целую неделю не обращать на это ни малейшего внимания! А посидим тихо в тёплых кабинетах, подождём, пока замёрзнут да разбегутся по домам. Нет, дорогое (причём очень!), правительство, на этот раз не вышло! А Кучма, Кучма, ганьба, брехав, викручувався, але вже він не хоче нічого, не хоче Януковича президентом, тільки не Ющенко! Чути на весь світ волання екс-влади: “Тільки не Ющенко!!!” А він і сам винен. Навіщо розповідав на кожному кроці: “80% майна в Україні належить деятку сімейств”. Ось!!! Це головне, це пахне тим, що почнуться всілякі розслідування, всілякі колупання, хто, що і за скільки приХватизував, а це – табу, табу, табу!!!
Киевляне!!! Низкий вам поклон, вы выдержали первый натиск зимы, вы стояли стеной на майдане, пока не подтянулась подмога. Я люблю Вас, я горжусь Вами!!! Образование, доступ к разнообразным источникам информации – вот ваши плюсы. Видящий – увидит, слышащий – услышит, знающий – разберётся.
- А на вокзале – яны митингуют – сказала одна женщина возле меня. Вот, нужно туда слетать, посмотреть, какие они, эти яны. И я полетела на вокзал.
Сине-белая толпа кричала: «Янукович, Янукович!!!». Возле автобуса стоял мужик с бело-синим флагом на плечах. Он бил себя в грудь кулаком и кричал в телекамеру:
- Вот я голосовал за Януковича, и все наши голосовали за него и он победил!!!
Я пристально посмотрела на него и вдруг увидела, или поняла, или осознала – вобщем, все его мысли открылись для меня. Я подошла к нему и сказала:
- Коля. Николай Донцов, шахта имени Кирова, проходчик. Жена Ольга, сын Сергей?
- Ну, а тебе чего – буркнул Коля
- Так вот, Коля, ты точно голосовал за Януковича. Но СКОЛЬКО РАЗ? Скажи нам чесно, вот сюда, в камеру.
- Сколько, скоько – один раз – мрачно сказал Коля.
- А мама тебе не говорила в детстве, что врать нехорошо?
- Пошла вон, ведьма – мрачно огрызнулся Коля.
- По твоим собственным подсчётам, Коля, ты проголосовал за Януковича где-то около 20 раз. Автобус ЛК 48-321 , приписан к Кировскому автопредприятию 16-28, колесил по центральной Украине весь день 21 ноября, вы посетили 28 запланированных избирательных участков, но проголосовать по открепительным талонам удалось не везде. – по разным причинам. Но 40 ваших человек исправно проголосовало по 20 раз. И это ты называешь честными выборами? У тебя язык поварачивается так врать?
- Олег, неси сюда монтировку! - закричал вдруг Коля, побледнев.
- Ха-ха, да ладно, Коля, ты! Тебе, что начальство сказало, то ты и делаешь, но как может Янукович, премьер, с ясными глазами бить себя в грудь перед всем миром и говорить – мои 15 миллионов избирателей, я победил честно! Кто раз украл- украдет ещё, кто раз соврал – соврёт ещё – наш несравненный “послідовний”!!! А ты, Коля, ты у нас в Кременчуге не был, но другие 10 автобусов были – их видели тысячи людей! Они нагло заходили на избирательный участок, голосовали по открепительным талонам и ехали на другой избирательный участок. И так на всех 6-и участках города. В газетах были фотографии и автобусов с Донецкими номерами и этих людей – мужчин лет 25-40. Есть семьи, есть кого кормить хоть кое-как. Мы, советские, не привыкли начальство не слушаться - себе дороже. А вот начальство твоё, Коля, ответит сполна!!!
Я замолчала, потому что подошёл Олег с монтировкой. И он двинул меня ею по голове! Но
монтировка легко прошла сквозь меня, Олег не удержал равновесия, попал монтировкой себе по ноге, и, матюкаясь, запрыгал на другой. Ладно, девушки, скушно тут у вас, пойду я дальше, вон кто-то выступает.
- “ Єдина надія спасти Україну від окупації Америкою...” Ой, ой, геть звідси, це Вітренчиха, у мене на неї алергія з переходом до задухи та конвульсій, і я знову полетіла на Майдан.
Да, Наталья Ивановна, как вы обожаете поучать других, какой у вас тон носителя истины, непоколебимой и вечной. А накой фиг Америке нас оккупировать? Мы же не сбивали самолётами торговый центр 11 сентября, какого хрена им нас оккупировать?
Правда, колись вони оккупували Японію, впровадили там демократію, та й пішли собі. З тих пір японці окупували весь світ своєю електронікою, і, наразі, японські міліонери, яких чималенько, купують в Америці садиби та замки. І американці не кричать “Пробі!!! Рятуйте!!! Японці окупують Америку!!!”
А ми - дозволити продавати землю – та боже збав!!! Та нехай краще заростає бурьянами та чотополохом , зате - наша!!! Цікава “совєцька” логіка - а приїде американець, купить ту земельку, а нас запряже в ярмо ту земельку орати!!! Та краще я спокійненько лежатиму в тому чортополосі, а злим “мириканцям” – дулю з маком!!!
А я вважаю, що поки не стане земля товаром, поки й толку з неї (з найкращих у світі чороземів!!!) не буде ніколи. Нехай ті бабусі, що все життя працювали на тій землі за копійочки, а той задарма, та змогли б продати ту землю по світовим цінам, та хоч не старості літ трохи порозкошувати, та щось залишити онукам.
І ось я знову на майдані. О, і дуже вчасно!!! Виступають польовії командири!!! Томенко, Безсмертний, Луценко, Фесенко, інші стоять на трибуні, а виступає – Юлька, наша незламна Юлька, наша пассіонарія, наше вперте дівчисько та талановите стерво!!!!!! От люблю я її, хоча торхи побоююсь – ну чисто дон Кіхот в спідниці. І який чудовий оратор!!! Кожна її фраза логічна, правильно побудована та завершена. Зміст сказаного завжди Є, це не просто набір фраз – це озвучені ідеї, думки та висновки з них. Хоча вся промова – явний експромт. От обдарував бог жінку, нічого не пошкодував і створив без сумніву довершену істоту. Ну просто п’ятий елемент!
Юлька закінчила промову, і тільки тут я відчула, що ноги мої в трьох мокрих шкарпетках покрилися льодом і цей холод уже почав підкрадатися до мого сердця. Треба десь зігрітися, або мені хана. Наступила ніч, майданові люди почали потрохи розходитися на ночівлю і я тихо полетіла за групкою людей. Вони направлялись ночувати в кінотеатр Панорама. Чудово, і я туди!!! В кінотеатрі було дуже тепло, народ дрімав в кріслах. Але мені цьго тепла було замало, і я вклалася прямо на підлогу біля стіни, на решітку, з під якої бив гарячий струмінь повітря. Оце воно!!! Я почала зігріватись і заснула.
І снилося мені (Сон уві сні? Чудасія!), що я кружляю понад будинком з химерами, але не одна, ні! Там витає повнісінько люду, але я не дуже можу второпати, хто вони такі. Ось якісь хлопці, вони напівпрозорі, однак з шаблями, на бритих головах у них оселедці – козаки! Вони радісно плескають один одного по плечах, сміються і радіють, дивлячись на юрбу внизу. «Буде, брате, буде Вкраїна вільна, не даремно ми гинули, не даремно боролись!» - розмовляли вони між собою.
Ось якісь веселі дівчата в вишиваних сорочках, з вінками в косах, вони сміються та кружляють понад ошкіреними пащами химер, неначе грають у піжмурки. Хто вони? Не знаю… Ще якісь люди, у військовій формі, у френчах, просто в піджаках чи білих сорочках, на яких особливо чітко видніються плями засохлої крови. Я зрозуміла – це все привиди убитих та замучених за нашу волю. Але я не знаю їх, адже ми вивчали здебільшого вигадану історію, угодну власті і знаємо тільки обличчя, угодні їй.
Ось якийсь огрядний дід у пишній хутряній шубі та в шапці, що блискає дорогоцінним камінням. Він мовчки, похмуро дивиться вниз. Хто це? А якби я знала! Може Богдан Хмельницький, може князь Володимир? І що він собі думає? Мабуть, він знає, що ще не скоро, що ще не зараз, що боротьба за свободу та незалежність тільки-но розпочинається і рідну Україну чекає ще багато випробувань…
І тут мої обидва сни, так чудернацько вкладені один в один, закінчились, і я прокинулась в себе в ліжку під двома ковдрами, в трьох парах вовняних шкарпеток – вся мокра-мокрісінька від поту, вже без жару і майже здорова. Але, АЛЕ!!! Я стала вже зовсім і зовсім інша…
З повагою, Валентина Величко.
