Все було в Чарівному лісі мирно і спокійно.
Аж поки не з‘явився у ньому малий чортенятко. Не може бути? А ось і може! Ви ще скажіть, що чортів не буває!
Щороку, у ніч на Перше листопада двері до Пекла розкриваються і всі чорти вилітають звідти, збираються до купи і носяться цілу ніч по світу. Так вони свято своє святкують. Хеловін називається.
От цього року вони повилітали, погуляли добряче, насмітили в лісі, і позабиралися, коли сонце встало. Бояться вони світла сонячного! А от малого чортенятка загубили. Коли він втомився, приліг на травичку і заснув. Так і проспав до ранку. А коли прокинувся, то аж мову втратив. Очі в нього боліли від сонця, аж дивитися не міг. В Пеклі було ж темно.
Сховався він у тінь. Озирнувся навкруги і нічого знайомого не побачив: ні болота, ні смоли, ні вогню. Ніхто не кричить, не стогне. І друзяк своїх бешкетних теж нікого. Зрозумів чортеня, що це не Пекло. Але сумуват не став. Я вже чортик дорослий, - думає, - дам собі раду і тут.
Йшов лісом Лось Суддя. Поважно ступав, щипав скудну травичку осінню. Аж раптом помітив, що смола на траві. Дивно, - подумав, - звідки це тут смола? Пішов по слідам і побачив, що під деревом сидить чортеня.
Він був невеличкий, чорний-чорний, весь у смолі та болоті, з довгим хвостом, який ніколи не мав спокою і завжди крутився. Мав він ріжки та ніжки. І смердів так, що аж дихати не було чим біля нього.
- Ти хто? – спитав Лось
- Я - чорт!
- Що ти робиш у нашому лісі?
- Те, що й усі чорти! – зареготів Чортик. – Пасуся! І він почав кривлятися, вдавати з себе Лося: став на чотири лапи і почав траву щипати. А потім знову розреготався.
Образився Лось, розізлився:
- Ти не кривляйся, а то я тобі копитом зараз як дам! На все життя запам‘ятаєш!
- От і не дасиш! От і не дасиш! Не доженеш! – почав дражнитися чортик.
- Іди геть! Забирайся в своє Пекло! Що б духу тут твого не було! – розгнівався Лось. - Я в цьому лісі головний суддя! Скажу – і тебе заарештують! Не можна так поводитися, як ти! Припини!
- Не боюся я нікого, ні старого, ні малого! – приспівував Чортик і далі
кривлявся.
Пішов Лось розлючений. Зібрав раду. Розповів звірям, що об‘явився у лісі чорт. Треба його зловити, - каже, - поки лиха не накоїв. Усі погодилися. Почали ловити. Але ж чорт такий вертлявий, що його ніхто зловити не може. Хвостом своїм як закрутить навколо себе, аж пилюка здіймається і нічого не видно. А коли розвіється, то і сліду від чортика не залишається. Так і прозвали його Крутихвостом.
Як настала ніч, то почав він ганяти по лісу, верещав, по дуплам і норам чужим без дозволу заглядав, кривлявся з кожного, кого бачив. Ніхто не спав. Бо не міг через чортячі співи.
На ранок, як встало сонце і чортик перестав добре бачити, лисенятко Юстик його вислідив, а кабан Дай, який служив в лісовій міліції – скрутив, зв‘язав, взявся за хвоста і до Лося притягнув.
- От ми і знову зустрілися! – Лось Суддя нахмурив брови і заскриготав зубами. – Будемо судити тебе! За образу!
Знову зібралася лісова рада. Заслухали усіх, кого він образив, та й стали радитися, як чорта покарати.
- Не треба мене судити! – каже чортик. - Я ж ваших порядків не знаю! У нас, у Пеклі, всі так поводяться. Мене так тато мій, Диявол, навчив. Що більше збитків, то краще в пеклі! Ви що не знаєте? Я б у пекло повернувся, але туди до 1 листопада дорога зачинена!
- Справді, - каже змія Фарма, - як ми його можемо судити, якщо його так виховали? Краще давайте навчимо, як треба поводитися.
- Ні, його треба покарати! Він поганий! – переконував Лось Суддя. – Його треба вигнати з нашого лісу!
Довго радилися звірі. Але вирішили, що Лось не може судити у цій справі, бо розум його затьмарений образою, і він хоче помститися. А суд повинен бути справедливий і неупереджений.
Призначили Чортеняті вихователя - Цапа Бодая. Дуже вони вже були схожі. Подумали, що своїх дітей він не має, то ж дамо йому чортика, аби не скучав. А з чортенятка слово взяли Цапа слухатися і робити те, що Бодай каже.
2
Цап Бодай жив сам. У горах. Дружини він не мав. Дітей не мав. Друзів теж не мав. Розмовляти не любив. Якщо щось комусь і говорив, то лише один раз. Ніколи не повторював. Він був сильний, суворий і впертий.
Повів Цап Бодай Крутихвоста додому.
- Перше, що треба – це викупатися. – каже Цап. - Брудний ти і смердиш. Може у вас там у Пеклі це добре, так смердіти, а у нас в лісі так не можна.
- Не буду я митися! Я ж зроду не купався у воді. Тільки в смолі мені можна! Такий у нас звичай! – почав відбиватися ногами чорт.
Але Цап не зважав, кинув Крутихвоста у гірський потік і почав його гиляками смерековими щосили бити. І свистів чорт, і пищав, і благав його відпустити, але цап своє робив: бив і бив. Смола розмокала і почала потроху від шерсті відставати. Виліз Чортик з води: ні живий, ні мертвий. Побитий і мокрий.
Взяв Бодай гребня ялівцевого, почав шерсь Крутихвостику вичісувати. А той кричить:
- Не можна мене розчісувати! Я ж чорт! Чорти не чешуться. Їм не можна!
Нічого не відповів Бодай, тільки перегнув чортика через коліно, намотав хвоста собі на лапу і далі чеше. Чесав, аж поки на гребінці всі зубчики не зламалися.
От і вечір вже настав.
Поставив Цап миску, налив молока свіжого.
- На, Крутихвост, пий! – підсунув йому миску.
- Ні, не буду! Де це ти таке бачив, що б чорти молоко пили? Чорти молоко не п‘ють! Чорти кров людську п‘ють і нерви їдять.
Нічого не сказав Бодай, сам усе молоко випив і ліг спати. Чорта, що б не втік, зв‘язав і поруч поклав.
Не зручно Крутихвосту спати. Звик він спати у болоті, що б смерділо смолою гарячою. А на травичці чистій ніяк не засне.
Вдосвіта встав, збудив Бодая і каже:
- Відпусти мене, змилуйся, я тобі золота з Пекла принесу!
Нічого не відповів Бодай, встав і вмивається. А Крутихвіст знову:
- Відпусти! Я попрошу, і батько мій, Диявол, тебе царем зробить поміж звірів!
Мовчить цап. Узяв торбу полотняну і на Чортика натягнув.
- Ой! Що ти робиш?! Не треба, не вбивай мене! – злякався чортяка.
- Не бійся! Це я для того, що б тебе сонце не засліпило, що б ти очі не пошкодив. – Закинув торбу за плечі і в долину пішов.
- Куди це ти мене несеш? – питає той з торби.
- Ми йдемо до школи. Будеш учитися!
Хотів було чортик нагадати, що чорти не вчаться, але промовчав. А що казати, як Бодай такий впертий! Йому що кажи, що не кажи. Все одно як сам схоче, так і зробить. Впертий! То чого ж марно сили витрачати?
3
Біля лісової школи Бодай торбу відкрив і Крутихвоста витягнув. Розв‘язав і наказує:
- Йди до школи і слухай уважно вчителів. Чужого не бери, не обзивайся, не бийся, не гасай! Зрозумів?
- Зрозумів! – чортик був дуже радий, що його розв‘язали.
Прийшов Крутихвіст до класу, обдивився:
- Я – Крутихвіст – каже. І в мене крутий хвіст. Я ось, що можу! Він закрутив своїм хвостом навколо себе. Вмить здійнялася пилюка. Така, що аж сонця видно не стало.
Цікаво стало звіряткам і вони теж так почали пробувати, хто хвости мав. Але ні в кого так як у Крутихвоста не виходило.
- Я ще можу в кого завгодно вселятися! – Він подивився на Слоника Йоя, вдарив копитом, закрутив хвостиком і слоник почав на вухах стояти.
- Ого! Нічо собі! Такого ще Йой ніколи не виробляв! – дивувалися звірі.
Чортик відвів очі і слоник знову зробився таким, як був.
- Що це було зі мною?
- Я вмію збитки робити! – і вмить чортенятко з‘їв усю крейду, погриз усі олівці і запив фарбами.
Весело всім стало. Цікаво. Просять Крутихвостика учні:
- Навчи і нас так робити!
- Навчу! Слухай мене і пекло не мине! Хочеш жити – вмій крутитися!
Почали учні ганяти, а чортик їх підмовляв: ще, ще!! Так, так!!
- А я вас ще поганих слів навчу! – заводив чорт.
Аж тут прийшов директор школи, ворон Карк!
- Прррипинити! – каркнув голосно він.
Всі зупинилися, бо знали, що Карк тут головний. За батька і матір. Згадали одразу про правила поведінки у школі. Але пізно. Вже збитків накоїли.
Подивився Карк на це усе, зітхнув, головою покачав. Викликав Цапа Бодая і жаліється:
- Я про Вашого.... – хотів Карк сказати “сина”, але згадав, що то не син. Якщо так далі буде, то ні школи, ні учнів не залишиться. Забирайте його зі школи або щось робіть.
Довідалися про крутихвостові вихиляси батьки, почали нарікати, що не можна чорта в школі разом з їхніми дітьми вчити. Бо той їх тільки збиткам навчить! Почали вимагати, що б лісову раду зібрали знову і чортенятка таки вигнали. Назавжди!
Зібралася рада. Лось Суддя радіє:
- Я ж казав! Не можна йому вірити! Він негідник! Йому місце у Пеклі!
Почали звірі гомоніти по-між собою і вирішили, що чортика треба виганяти. Тільки-но голосувати почали, як тут Цап Бодай встав і на середину вийшов:
- Я попрошу уваги! – він вдарив копитом об камінь, аж дзвін пішов.
Звірі притихли. Ніколи це не чули вони, що б Бодай на лісовій раді виступав.
- Я прошу не виганяти Крутихвоста! Він виправиться!
- Що!? Тобі ще мало? – заревів Лось Суддя. – Чи ти хочеш щоб він усіх наших дітей чортами поробив? Це у тебе дітей не має, тому ти так собі легковажиш. Ні! Тільки виганяти його! Чи ти може його ще на поруки візьмеш? – засміявся Лось.
- Так! Я візьму чортеняту на поруки. Ручаюся! Якщо за тиждень він не стане чемним і вихованим, я піду з цього лісу сам!
Здивувалися звірі, що Цап таке каже. Ніколи ще не було такого, що б хтось готовий був піти з лісу геть заради іншого.
- Якщо ррручається, то .... нічого не вдієш. Тррреба віддавати на поррруки. Такий закон. – каже Карк.
Лось Суддя насміхатися став:
- Ви ще побачите! Крутихвоста всеодно за тиждень виженуть. А разом з ним ще й козла впертого позбудемося!
- Сам ти козел! А я – Цап! – Бодай взяв Крутихвоста за шкірку, вкинув до мішка, закинув на плечі і пішов в гори.
А звірі ще довго гомоніли, чого це старий Бодай так за малого Крутихвоста заступається.
4
Тихо в мішку сидів Крутихвіст. Сидів і боявся ворухнутися. Поб‘є мене зараз напевно Бодай, що я його не послухався, - думає. Він згадував цей день, школу, лісову раду, і йому було якось не по собі. Не хотілося йому ані свистіти, ані кривлятися.
Дійшли вони додому, коли сонце сідало. Скинув Бодай з плечей мішок, розв‘язав. Нічого не каже. Налив у миску молока і дає Крутихвосту. А той взяв і випив, що б не злити Цапа. Одним ковтком, що б не знудило. Та й їсти хотілося, бо вже два дні нічого до рота не брав.
Ліг Бодай спати. Поклав голову на лапи і захропів. А Крутихвоста не зв‘язав.
Почав і чортяка мостити до сну, але ж побачив, що лапи в нього не зв‘язані. Я ж можу втікти! – подумав. Зараз ніч. Я до ранку вже далеко буду.
Розбігся, підстрибнув і полетів. Летить так швидко, аж вітер обганяє. Довго летів. Аж раптом зупинився і став як вкопаний. Куди це я? – думає. Сів. Від кого це я втікаю? Від Бодая? А чого це я від нього тікаю? Він же мене не ображав, не обзивав, не бив. Він єдиний, хто за мене заступився на лісовій раді, а то б вже вигнали давно невідомо куди. Поручився навіть за мене!
Згадав Крутихвіст, що якщо за тиждень він не стане слухняним, то Бодай з лісу сам піде. Що ж це виходить, Бодай поплатиться, якщо я втечу?
Розвернувся Крутихвіст і назад полетів. До Бодая. Був ще до сходу сонця. Навшпиньки, так що б не збудити, підійшов до Цапа, ліг, пригорнувся до нього і заснув.
На ранок Бодай знову молоко наливає в миску і дає чортяці. Крутихвіст ковтками випив і йому здалося, що не таке воно вже й гидке, це молоко. Навіть смачніше за кров.
- Ти хочеш у Лісі жити? – питає Цап.
- Хочу.
- То мусиш змінитися! Забудь, що ти чорт і облиш свої пекельні звички.
- А як я можу змінитися, коли я не можу змінитися! Я ж чорт! Я з Пекла!
- Головне – це бажання! Якщо ти схочеш змінитися, то так і станеться. Уяви, що ти не чорт, а цапок!
- Добре, я спробую. Але ти мені допоможеш? Мені хвіст не дає спокою. Це через нього я на місці всидіти не можу. Мій батько, Диявол, завжи казав мені та братам: хочеш жити – вмій крутитися!
Узяв Бодай мотузку, мовчки обмотав хвоста чортику навколо живота і зав‘язав на гудз. І не розв‘язував.
- А ще я не знаю, які слова погані і їх не можна говорити!
Узяв Бодай патика і тільки-но Крутихвіст погане слово скаже, як цап його по плечах бити починає. Скоро той і відучився.
Бодай його багато нових цікавих слів навчив, чарівних слів. Навчив, коли треба казати “дякую” й “будь-ласка”, “добрий день” і “до побачення”, “вибачте” й “перепрошую”. Крутихвіст добре запам‘ятовував, бо дуже старався і мав бажання до цапової науки.
Розповів Цап, що таке добро і зло, правда і брехня, дружба і зрада, Рай і Пекло. Розповідав, як сам знав. По-простому, не по-книжному.
Минув тиждень. Ніхто їх не чув, не бачив.
На восьмий день зранку Бодай збудив Крутихвоста і повідомив, що сьогодні вони йдуть до лісу на раду.
Страшно стало Чортеняті. Згадав він, що Бодай слово за нього дав, поручився. І якщо він не стане слухняним, то Бодай з лісу геть піде. Лось Суддя допоможе, тільки тішитися з того буде. Хвилюватися почав за цапа більше як за себе: старий вже Бодай, його там у дикому лісі вовки або тигри загризуть.
- Скупай мене! – попросив Чортик, – і зачеши, як треба.
Бодай викупав, зачесав. Пішли. Чим ближче було до лісової галявини, де мала бути рада, тим сильніше стучало у грудях серце. У горлі пересихало. Ось і коліна затремтіли. Що це таке зі мною? – подумав чортеня.
Бодай йшов незворушливий. Мовчав, як завжди. Крутихвостик йшов за ним і не відставав ні на крок.
5
Прийшли вони на лісову галявину. Там уже збиралися звірі і з цікавістю споглядали на Бодая і чортеняту, який сидів поруч і не ворушився. Дивно було бачити його зав‘язаний на животі хвіст, чисту чорну блискучу шерсть, зачісані вуха. Дивно було й те, що він мовчав.
Раду відкрив Лось Суддя:
- Чесні звірі! Минув тиждень! Сьогодні ми вирішимо чи залишиться серед нас Чорт Крутихвіст. Ми це могли зробити давно. І вчинили б правильно, якщо б його вигнали, як я казав, але за чорта поручився Цап Бодай. То ж сьогодні ми напевно виженемо їх обох! Бо чорт – він завжи чорт! І місце йому у Пеклі.
Лось зневажливо подивився на Цапа.
- То що ти скажеш, Бодай? Де твій вихований Чортяка?
Цап звівся на ноги, пригорнув Крутихвоста до себе і шепнув на вушко:
- Давай, сину! Розкажи їм. Ти зможеш!
Здивувався Чортенятко таким словам. Його навіть рідний батько, Диявол, сином не називав. Завжди чортом. Приємно стало. Коліна перестали тремтіти і він відчув силу.
Вийшов Крутихвіст на середину, стукнув копитом по каменю, аж дзвін пішов. Затихли звірі.
- Добрий день, шановні звірі! Я – Крутихвіст. Всі ви мене знаєте. Відколи я тут з‘явився, багато клопотів вам усім завдав. Вибачте мене будь-ласка.
Він подивився на Лося Суддю. Той стояв нахмурений і злий, а з рота пара йшла. Ненавидів він Крутихвоста.
- Окремо прошу пробачити мене шановного, поважного і справедливого Лося Суддю. Вибачте, пане Лось. Я завинив перед вами і каюся.
Здивувався Лось Суддя, що чорт таке каже, аж щелепа у нього відвисла.
- Прошу пробачення також у пана Карка, директора школи, і обіцяю відремонтувати все, що я пошкодив.
Він повернувся до Карка і вклонився. Карк вклонився у відповідь.
- І головне. Я став іншим. Я не хочу бути чортом. Я хочу бути цапом! Як мій вчитель і справжній друг – Бодай. Дякую тобі, Бодай!
Бодай дивився на нього і посміхався. Ніхто навіть і не бачив, як з очей його вислизнула і впала до низу скупа чоловіча сльоза. Дякую тобі, сину! – прошепотів він, що б ніхто не чув.
- Прошу Вас, шановні звірі, залишіть мене у Чарівному Лісі.
Усі звірі встали і почали плескати: хто крилами, хто копитами. Плескав навіть Лось Суддя. Він вже Крутихвоста пробачив і йому було приємно, що той його назвав поважним і справедливим.
Рада вирішила чортика Крутихвоста залишити у Чарівному Лісі. Ніхто не заперечував. Усі зрозуміли, що Крутихвіст справді змінився.
На наступний день Чортик пішов до школи, полагодив там усе, що зламав минулого тижня і змайстрував собі парту. Він завжди приходив до школи перший, а йшов останнім. Йому подобалося вчитися, бо було цікаво. Цікавіше, ніж у Пеклі.
Він подружився із всіма учнями і нікого не ображав. Особливо подобалися йому дві лисички-сестрички. Вони йому зав‘язали на хвостику рожевий бантик.
Минув рік.
6
Знову настав час Хеловіна. В ніч ворота Пекла відчинилися і в Чарівний Ліс налетіло чортів. Диявол наказав усім знати Крутихвоста, сина свого. А хто знайде, той ціле відро крові людської як нагороду одержить та ще й нервів моток. Розлетілися чорти по лісу, почали шукати. Всіх звірів побудили.
Дізнався Диявол, що Крутихвіст у Бодая на горі живе, полетів до нього.
- Виходь, чортяка! – кричить.
Бодай вийшов, бачить, що то Диявол і каже:
- Не має тут нікого, крім мене. – Не хоче Крутихвоста Дияволу віддавати. Той спав у цей час.
- Ти брешеш! Де мій малий чортяка?! Кажи! Інакше я тебе в пекло заберу і в смолі зварю!
Почув це Крутихвіст, вибіг:
- Ні, не треба! Я тут Дияволе, я тут! – Чортеня став перед Цапом.
Підхопив Диявол малого чорта, свого Крутихвоста, за хвоста, закинув собі на плечі і полетів до Пекла. Навіть попрощатися не встигли.
Поки летіли, Диявол весь одяг з чортеняти позривав і поскидав. Той тільки встиг рожевий бантик сховати.
Прилетіли до Пекла.
Темно там, нічого не видно. Жарко, хоч шкіру скидай! Брудно і сміття повно. Стоять здоровенні чани на вогні, а в них кипить смола. Якщо підійти ближче, то видно як у тих чанах грішники варяться. Стогнуть, бідолахи, від болю. А вилізти не можуть – чорти не пускають. Така у них робота. Продали душу Дияволу, от тепер і мучайтесь!
Зустріли Крутихвоста брати його. Подивилися на нього і реготати почали, аж заходитися.
- Ти, брате чортяко, такий став, що на тебе подивитися страшно! Чистий такий, аж гидко!
Брати його штовхнули в болото, а коли той встав, то вилили на нього відро смоли.
- От тепер ти на чорта більше став подібний! А хвіст чого зав‘язаний? Ти що – каліка? – брати розкусили мотузку і звільнили хвоста.
- А чого це ти стоїш, наче вкопаний? А ну гайда, збитки робити! – Чорти здійнялися і полетіли. А Крутихвіст залишився на місці.
Підлетів Диявол:
- Ти часом не хворий?
- Не знаю.
- То йди поспи два дні! Як рукою зніме!
Прийшов чортик додому. Чорти живуть в ямах. А на дні тієї ями – багнюка. Це що б м‘яко спалося. Подивився Чортик на ту багнюку смердючу і спати перехотілося. Знайшов якесь тихе місце, ліг, витягнув рожевого бантика, поклав перед собою і заплакав. Сумно йому стало. Згадав він Бодая, лисичок-сестричок, Карка і друзів.
Коли прокинувся, здивувався: де це сонце? Та згадав, що він у Пеклі. А сонця тут не буває ніколи. Звівся на ноги і пішов куди йдеться.
Зустрів друзяк своїх колишніх, молодих чортів.
- Де це ти був, Крутихвіст?
- Як розкажу, то не повірите!
- Розказуй давай! Там побачимо!
Розповів він свою пригоду друзякам. Не повірили ті:
- Брешеш ти! Такого точно не може бути, що б тебе, чорта, в чарівному лісі залишили!
- Це правда! Чесне слово!
- А що таке “правда”? А що так “чесне слово”? – дивувалися чортяки новим словам.
Згадав Крутихвіст, що цих слів у Пеклі не вживають, бо вони там не потрібні нікому. Зрозумів, що на пекельній мові цього не поясниш. Почав навчати чортів тієї мови, якої його Бодай вчив.
Мало-помалу, до цих чортів інші приєдналися, а за ними ще. Скоро Крутихвіст вже мав цілий клас. Розказував їм про інший світ, про сонце і небо, про добро і зло, про правду і брехню. Про що знав, про те і розказував. І в такі миті здавалося йому, що він в Чарівному лісі.
Довідався про це Диявол. Наказав привести Крутихвоста.
- Ти що це там розказуєш різні небилиці і нісенітниці? Чого це ти моїх чортів добру научаєш? Тут Пекло! І тут Я ЦАР. Тут панує зло! – розгнівано кричав Диявол. Зречися!
- Не зречуся! Бо це було. Бо Чарівний Ліс кращий за твоє Пекло!
- Зречися! Бо інакше я вижену тебе з Пекла! Пропадеш без мене! І заберу всю силу твою чортячу!
- Не зречуся!
Розгнівався Диявол. Але, - думає, - краще я сина позбудуся, аніж царства свого. Розкрив ворота пекельні і наказав чортам своїм прислужникам Крутихвоста з Пекла викинути. Ті зв‘язали його, поки спав, наділи мішка на голову і наказ виконали.
7
Отямився Крутихвіст. Принюхався, - не смердить йому. Прислухався, - пташки цвірінькають. Зрозумів він, що його з Пекла вигнали і зрадів. Скинув він мішка з голови і побачив, що він в Чарівному лісі. Розірвав зубам мотузки і хотів полетіти до Бодая. Розбігся, підстрибнув і .. впав. Зрозумів чортик, що Диявол його чортячої сили позбавив і літати він уже не зможе.
Спробував хвостом покрутити, але той не крутився, лише теліпався як у корови. Таким хвостом тільки мух відганяти. – подумав Крутихвіст.
Байдуже! Головне, що я тут, в Чарівному Лісі.
Чортик чимдуж помчав під гору, до Бодая.
Бодай був сумний. З того часу, як Диявол забрав Крутихвоста, він до лісу жодного разу не спусткався. Нікого не хотів ні бачити, н чути. Жив собі в горах, пасся і сумував. Згадував, як їм було добре разом.
Аж раптом, він побачив, як щось чорненьке біжить попідгору і гукає до нього: Бодай! Бодай!
Придивився Бодай і побачив, що то Крутихвіст, тільки брудний і в смолі. Зрадів він, на задні лапи аж підтрибнув, як дитина. Помчав назсутріч.
Зустрілися вони, пригорнулися одне до одного і заплакали від шастя.
- Сину мій любий....
- Тату мій милий.... – Крутихвіст вперше промовляв слово “тато”. На душі в нього було спокійно і затишно.
З того часу стали вони жити разом, як батько і син, а звірі все це бачили і тішилися: Цап знайшов сина, а чортенятко – батька. Скоро і чортом його перестали називати.
