

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	723
Творів:	10902
Рецензій:	16602

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

Кіт

© Alex Pysarew, 19-06-2007
- Чув, шо Ліда пропала? - Яка? - Ну Ліда, третій курс… - Нє, такой не знаю, - я з усіх сил намагаюсь пригадати хто це, але не можу. - Та знаєш ти її: висока, волоси чорні… - А поняв. Так шо з ней? Ми сидимо на лавці під общагою і пємо «Оболонь». В мене «світле», у Сані «соборне». - Ну шо, два дня ніхто не бачив… - Тоже мені… На два дня хто угодно пропасти може. - Та нє, там серйозно. Всі вєщі в общагі, мобіла, даже обув, а її нема. - Підожди, вона шо в общагі пропала? - Я ж і кажу. Пішла в комклас, ксєрокси якісь взяла і пропала. - Ніфіга сібє… - Да. Уже в деканаті знають, батькам звонили. Якшо завтра не найдеться, начнуть мєнти шукать. Сидіти на вулиці приємно, спека дня вже спала, і холодне пиво покращує настрій. Коли над тобою крона дерева, світить місяць, і за сьогодні написано три сторінки бакалаврської, можна забути, що живеш у величезному мегаполісі, що скоро екзамени, що на тиждень лишилось двадцять гривень… - Як мене все задовбало…, - кажу я і ковтаю пиво. - Не кажи… - Слава літу! - Смерть сесії!, - пляшки вдаряються, і нова порція алкоголю тече до шлунку. Підходить Антон в руках білий «Хайк» і чіпси «Золотисті». - А ти чого на компі не граєся? - Надоїло. Подвинтесь. - Даси чіпсів? - На. Зі смаком смаженої курки. Нормально. Розриваю картонну коробку, потім фольгу. Беру відразу три штуки і передаю пачку далі. - Давай фільм подивимся. - Який? - Ну, в сєткі найдем. - Нічого нового нама, я вже шукав. - Паршиво. Я дістаю з кишені нокію. Час: «23:52». За вісім хвилин вахта закриє двері в общагу. Нове пиво я випити не встигну, а це майже закінчилось. Роблю останній ковток. - Ладно я пішов. - Давай. Заходжу в общагу, іду по коридору. Несподівано чую: «ня…ав, ня...ав, ня…ав». Дивлюсь на сходах сидить кіт. Справжній живий кіт. - Ти, як в общагу попало, створіння? - Няв. - Нашов місце де жить! Схавають тебе тута. - Няв. Якщо мене спитають, чому я навчився в общагі, то я не думаючи відповім: «Чистить картошку». А якщо запитають: «Чому ще?», то я трохи подумавши скажу: «Ділитись останнім!» От і котярі помогти треба. - Сиди тут, щас прийду. В мене ще лишилось кілька сосисок. Назва: «Студентські». Коштують: 9 гривень – кілограм. «А воно таке їсти буде? Якшо я їм - знач і кошак не отравиться. Логічно? Логічно.» Повертаюсь на сходи, кладу перед твариною харч. - На, жри. Кіт нічого не відповідає і жре. - Шо вкусно? Понятно, з голодухи все вкусно. - Прівєт. А ти з ким говориш?, - чую голос позаду себе. Обертаюсь: стоїть Віка. Відходжу на крок в сторону і показую пальцем на створіння. - З котярой. - Ой, яке харошеньке! А одкуда він тут? - Не знаю. Сам тікишо найшов. Створіння вже розібралось з сосискою і дивиться на нас. Віка бере його на руки і гладить. Воно мурчить. «Лучше б ти мене приласкала. Харашо буть котярой…» - Ладно, я пішов. - А де котік буде жить?, - вона чухає йому шию, а він мурчить. - А я одкуда знаю? Думаю, в тебе. - Нє, нізя… У Наді алєргія… - Знач тут. - Бєдний котік, - Віка ставить його на підлогу, - Спокойной ночки. Я не зрозумів кому вона це сказала, але бажаю того ж їй. Кошак лишається на сходах сам. Унівєр. Перерва. Коридор. Стою біля вікна. - Здарова! – Слава б’є мене по плечу. - Превед, ведмед! - Прікінь, шо я вчора бачив, - він говоре швидко, схоже, що його переповнюють емоції, - іду ноччю до себе на етаж, а на ступєньках кот громадний, наче тігр, з крилами, і морда вся в крові. Я побачив – бігом в комноту, взяв фотік… Кажу пацанам, шо там тігр, но ніхто не схотів зі мною іти… А самому стрьомно... - А я всігда казав, шо трава – наркотік! - Ти шо хоч сказать, шо таке од косяка може покаться? - Мені одкуда знать? Я і сігарєт не курю. - Блін, отвічаю, од трави таке не кажиться, там рєально котяра громадний і морда в крові! - І з крилами? - Да! - Сходи до врача. - Блін, ну чого ніхто не віре?.. Ми сидимо на лавці під общагою і п’ємо «Оболонь». В мене «світле», у Сані «соборне». Вечір. Спека дня вже спала. Я надрукував 2,5 ст. бакалаврської шрифтом Times New Roman, кеглем – 14, інтервал – полуторний. - Чув, шо Ліля пропала? - Ти вчора казав. - Я казав про Ліду, а сьодня ше й Ліля, пятий курс, пропала. - Тоже в общагі? - Прікінь. Пішла десь в час ночі з комкласа – всі бачили, а в комнаті не появлялась. - Може у нас маньяк завівся? Через відчинені настіж двері з общаги вийшов котяра. Сів на асфальті метрах в п’яти від нас. - Шо, созданіє, жрать хочиш? Мені здалось, чи кіт справді помотав головою?...
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

сміхота
© Тарас Лазер, 17-07-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Власенко, 19-08-2007

Було б добре якби не було погано...
© Олександр Халва, 01-07-2007

Котяча тематика
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 20-06-2007

Лаша тумбай
На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: Історик, 20-06-2007

в принципі
© Олексій Тимошенко, 20-06-2007

Чорний кіт
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Філінолог, 19-06-2007

Мова
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Терещенко, 19-06-2007

Згенеровано за 0.017037153244 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design