Якщо Грецію називають колискою європейської цивілізації, то Крит – колискою грецької.
Тисячі років до нашої ери на Криті існувала мінойська цивілізація. І навіть найбільший вулкан в історії людства, який вибухнув на Санторіні з 1670 року до нашої ери кажуть, зруйнував їхню земну чи позаземну цивілізацію під назвою Атлантида. Дуже вже цікаві і сучасні речі знаходять в зниклих мінойців – майстерна скульптура й каналізація, аксесуари і вбрання, монети і письменність.
Поїздка в Грецію Анни та Мирослави відбулась саме туди.
Мирослава – миловидна зманіжена панянка, була знайомою Ані ще з юних літ. Подруги були однакові на зріст, приблизно такої ж ваги та комплекції, обидві біляві, Міра ще й кучерява. Шляхи їхні з дитинства розійшлися, в Ані зосталась робота, сім’я, в Міри робота і квартира, що дісталась в спадок. Але тур на двох був економнішим і вони вирішили скомпануватися. Тож ще трохи – і вже в літаку.
Анні і хотілось про щось подумати, але… З захопленням показувала Мирослава свої фотографії та фотографії мачо-турків, що з ними переписувалась і любовно зберігала з року в рік зі своїх подорожей .
- Наговорюся з добрими людьми,
- Не час минає, а минаєм ми. – під монотонне базікання спливав на думку Анни вірш Ліни Костенко.
Та вона не звертала уваги, уявляючи собі вже зовсім скоро море і тепле сонечко. Аня з дитинства відзначалась цікавістю, любила знайомитись з людьми, їхнім життям і надіялась, що ця поїздка сподобається.
А взагалі, що може не подобатись в Греції? Країна визначних філософів і лікарів, олімпійських ігор і колиска римських імператорів. Греки майже всі добродушні, та й чому б їм бути інакшими в своєму парадайзі – і море, і гори, і сонце з рибкою. Багата історія, яка пам’ятає міфічних героїв, вчених, завойовників взагалі змушує повірити, що це обраний народ. Нерідко можна побачити власника готелю, що ловить вранці рибу вудкою, а в обід сидить і з філософською усмішкою споглядає, як його уловом харчуються туристи. Щось таки від знає, перейняв в грецьких філософів.
Ціни тут відносно невисокі, тому в сезон всі туристи, яким забракло грошей на Мальдіви чи Дубай, збираються тут, і вигулюються стайкою між численними ятками з крамом, в яких є все – від фруктів до норкових шуб за недорогою ціною.
Крит – то є Крит. Не так розвинений тут турецький ескорт, багато туристів з Польщі, Німеччини та Франції. Хоча Міра можливо саме на них й розраховувала.
Крит омиває аж чотири моря, літом тут буває дуже спекотно, - слухали коліжанки оповідь гіда, що приїхав за нами на трансфері. А самі висували обличчя в вікна, щоб вдихнути теплий сухий бриз моря з одного боку та полюбуватись високими скелястими горами з другого.
Далі було поселення в готельчик, хоча не в той номер. Бронь була з кухнею, тут же була кімнатка в півтора метри. Анна зв’язалась з менеджером Вадимом, і він таки допоміг поселитись на тих умовах, що було вказано в путівці, але натякав, що ще треба доплатити.
Номер був трохи простіший, зате вміщав в себе й кухню з кухонними аксесуарами, де можна було приготувати свіженькі недорогі морепродукти і що дуща забажає. Аня з Мирославою відразу пішли фотографувати пляж – пальми, біло-сині будиночки, ошатні лежачки, квіти поруч, смарагдові хвилі моря. Пізніше Анна займалась переселенням.
Туроператор Вадим намагався звинуватити дівчат не знати в чому але, послухавши Анині аргументи, трохи скис. Та надія на доплату номера все таки жевріла в нього на споді душі, і він час від часу спілкувався зі Анною через вайбер. Аня ж з свого боку, фотографувала йому найменші неполадки, стверджуючи, що дуже незадоволена.
- Добрий день! Як погода? – заливався солов’єм Вадим вранці.
- Сидимо в номері - відповідала Анюта, смажачи рибку. – Поламалась балконна клямка, ніхто не може зремонтувати. Дуже хочем купатись. І сумний смайлик.
- Я з радістю полагодив би вам. – писав далі бос, впріваючи над паперами в Україні і напевно хотячи купатись теж. – Але я не тут. Сходіть на рецепшн.
- Була. Там нікого нема. І ще сумніший смайлик.
-
Аня перервала переписку, і, пожаривши рибку та закривши справний балкон, пішла на море.
- Зараз все полагодять. Я зв’яжусь з адміністрацією – зустріло її повідомлення Вадима при поверненні.
- Вже не треба! Я тут попросила одну людину, він полагодив. – відповіла та, думаючи, чи не переборщує з описами труднощів. – Все-таки тут якось можна жити.
Знаючи англійську, Аня непогано спілкувалась з хазяйкою готелю і тому мала все необхідне.
Мирославу ці і інші проблеми не турбували, так як вона незаперечно признала подругу лідером, тим більше інших мов, щоб спілкуватись, вона не знала.
Сфотографувавшись на пляжі, панни пішли на Критський вечір. Там танцювально-вокальний ансамбль Криту постарався на славу. Поки подавали критські делікатеси – м’ясо, долму і грецьке вино, критяни танцювали сіртакі, виконували акробатичні вправи.
Особливо вразив старший грек, що піднімав зубами стіл і крутив його навколо себе, а також стояв однією ногою на горловині з вина. Потім танцювали і гості, кричали – Яма! ( тобто моє здоров’я) а інші відповідали Ясос ( твоє здоров’я). Кожен розважався, як міг.
На цьому острові - колисці грецької цивілізації, дивлячись на бірюзове море, скелі і хвилі, Анні весь час в голову приходили думки-афоризми, деякі вона навіть записувала..
Одного ранку подруги попрямували до супермаркету, де Мирослава там незвично довго крутилась в таку спеку, так що Аня пішла, не дочекавшись її, до готелю. Ввечері Мирося одягла топ-майку і білі штани і ” пішла на закупи.”
Йшла не марно, бо похвалилась, що в супермаркеті познайомилась з поляком, він в результаті оплатив їй покупки, заказав десерт в барі і на своїй машині відвіз в готель.
- Зі мною такі історії чомусь не траплялись – сказала Аня.
- Це тому, що ти скоро ходиш, і поляки не встигають клювати.- пояснила їй подруга. І додала, що завтра буде чекати поклонника на пляжі. Гроші на екскурсії вона витрачати не хотіла.
- Ну що ж, не клюють, то й…
Анна тим часом вибрала екскурсію на острів Спіналонга. Страшнуватий острів, про якого в дитинстві читала книгу. Туди навічно з 1900 року ізолювали хворих на проказу, до 1955 року, коли винайшли ліки від цієї хвороби. З протилежного берегу було портове містечко Плака, куди зводили всіх, на кого донесли знайомі, побачивши навіть незначні зміни на шкірі. Плач бідних людей розносився надовго з острова, деякі не витримували, й кидались з нього в синє море…
А тепер той острів став об’єктом паломництва туристів, тим більше, що екскурсія йшла в комплекті з містечком Агійос- Ніколайос і бухтою Мірабелла( прекрасна), як назвали її пірати –корсиканці й сам Барбаросса.
Росіян на острові не було зовсім, українців мало, і Аня записалась на екскурсію польську.
Оглянувши місцевий базарчик в містечку Святого Миколая, туристи поплили катером до бухти Мірабелла, де охочі всіх національностей могли скупатись в бірюзовій глибокій воді. Наплававшись вволю, різномовні туристи причалили до воріт Спіналонги.
Серйозна пані Маґда рахувала туристів з її групи, а ззаду одна полька казала другій:
- Може там ся хто втопив, в той Мірабеллє? Кілько то людей було…
Не знаю, як з других груп, а з цієї, на щастя знайшлися всі і пішли через кам’яні ворота, біля яких робили колись непотрібну дезинфекцію водяним паром до маленьких кам’яних хаток, де жили нещасні. Прямуючи островом, розмірами два на один км, що простирався високо над рівнем моря, і чуючи завивання вітрів, можна було легко уявити собі плач тих людей. Була там і маленька церковця.
Не буду спойлити, тільки скажу, що доплисти вони могли тільки до безлюдного, дійсно схожого на широку спину поряд лежачого острівця Спіна лонга (з лат. Довга спина). Не одного хворого при вигляді її проймав жах та приреченість.
Оглянувши знаряддя праці, що майстрували тут нещасні, Аня поспішила знову на катер, щоб не залишитись самій в цьому, насиченому страхом та безвихідною енергетикою місці.
Вдома її зустріла скучаюча Мирослава. Як виявилось, поляк її на пляжі не знайшов поки( чи не дуже й шукав). Зате вдома на неї чекає суддя з 100тис. зарплатою, і якби вона захотіла…
- Та ти шо! – виразом з анекдоту хотіла відповісти Анюта, але замість того, виходила на частіші прогулянки.
Добре, що Мирося поки не скучала і не тягла її, як спочатку, ходити з нею за руку. Тим більше на острів Балос, з рожевим піском – її мрією, вона вже з’їздила.
Афоризм Анни номер один - Інтуїтивно людина відчуває більше, ніж каже. А також думки кожного передаються іншому і змінюють його – се ля ві. Але в людини завжди є вибір.
Аня ходила на море, по дорозі заглядаючи туди-сюди.
Високий, трохи підстаркуватий грек Костас продавав шубки і шкіряні вироби. Для цього сидів біля свого магазинчика до темного вечора, чекаючи на туристів. Анні вдалось його розговорити, тож, продавши їй куртку, зробив ще й холодну каву-фраппе, яку, з його слів, вміє правильно робити мало хто. Фраппе дійсно було непогане, тому Аня взяла за звичку, йдучи з моря, заходити до Костаса на фраппе, розважаючи його при цьому різними історіями. Тут основне- не переборщити з часом, бо в цей час всі власники шуб виглядають клієнтів, як рибку з моря.
Так само, мило посміхаючись, можна було попросити кращий номер або рушники в хазяїна готелю, принаймні, їй це вдавалось. Ніде би так не було, як в Греції – підходиш до хазяїна, хвалиш готель, сервіс і хазяїн допомагає в усьому.
Між хазяїном готелів та продавцем шуб були й відмінності, що при розмові впадали в вічі. Продавець шуб весь час нервував та жалівся на свою долю, що мусить сидіти тут безвилазно, хоча вже й не молодий. На його місці хтось найняв би помічника і не парився. Хазяїн готелю навпаки, приходив в готель, коли хотів, по-дружньому відносився до своїх працівників і робота спорилась.
Розмірковуючи про мотивацію людей, Анюта дійшла назад до готелю, де її чекав черговий пост від Вадіка.
Напевно йому сподобалось спілкування і він, не
очікуючи вже плати за номер, сповнився цікавістю, як проходить відпочинок.
- Як Ви? Звикли вже на новому місці? – запитував той.
-
- Не зовсім. Коли йду купатись, приходиться паспорт і інші цінні речі залишати в кімнаті. А отже, паспорт можуть вкрасти. Доведеться звертатись в посольство Греції а тим часом продовжувати собі відпустку ( за ваш рахунок, звісно).
-
Замість відповіді була тиша – Вадим і компанія переварювали інформацію.
Анна тим часом готувалась до ранішнього сходження в критське село. Милуючись сходом сонця в автобусі, всі під’їхали до підніжжя гір, набрали джерельної води, і поплелись далі стежкою, до водойми, ”де купався Зевс”, печери, “де жив Зевс”. Трохи вище били ключем сріблясті водоспади, а внизу, за пару була бездонна прірва з річечкою на дні.
Пересуваючись по одному, проминули прірву і спустились до монастиря Діонісія, а потім до старого села , де смачно пообідали запеченою бараниною, змаринованою в лимонному соку.
А ще тут продавали дерев’яні годинники, різні трави і парфуми-олії. Неповторна атмосфера викладених камінням стародавніх будинків і церков на фоні скель і урвища з тамтого боку гори.
Розмірковуючи про втрачені можливості купити гірський мед, прямувала Анюта в свої апартаменти.
- Ну як там ваш паспорт? Не вкрали ще? – зустріло її повідомлення Вадима по приході.
- Поки що ні - обережно відповіла та. - А коли звідси буде відчалювати ваша наступна група? На всяк випадок питаю, може з нею поїду тоді.
- З паспортом все мало би бути ОК, не мав би вкрастись в Греції – не продовжив думку Вадя. – Ніколи такого не було.
- Ну, то таке, - зрезонувала вона. – Всяке може трапитись, я тільки розмірковую про можливі варіанти.
Мініготельчик був в самому центрі. На першому поверсі під сплетінням винограду дерев’яна відкрита тераса, де сім’я греків старщого покоління пила каву. Аня інколи приєднувалась до них, господиня говорила англійською і вони подружились. Анна любила запитати її дещо про Грецію, а вона старалась дати їй більше закуски до туристичного ланчбоксу, чи частувала кавою ввечері.
Тож відпочила там, як ніде. Вечорами, йдучи кудись, заставала їх за одною і тою ж роботою. Здавалось, що час застиг, збігають століття а господиня все так само щось організовує в готелі, на столі в них під платаном ввечері завжди жарена рибка і кава. Неподалік її брат керує маленьким ресторанчиком “Сократ’ в грецькому стилі. Теплий морський бриз овіває все навкруг.. Кейфі.
Калімера чи каліспера! – завжди віталась Анна, коли поспішала на море.
Море ніколи не розчаровує. Подих морського вітру, ласкаве хлюпання хвиль, тепленька водичка з ефектом джакузі. Можна поплавати і позасмагати. Там нема таких помпезних набережних, як в Туреччині, все більш природньо і досконало.
Ввечері більшість не прогулюється, в сидить на пляжі і слухає прибій, або купається, або вечеряє морепродуктами, які наявні тут в любому асортименті. А ще звучить грецька музика, якраз в Греції хочеться слухати таку – трохи протяжну, меланхолійну і мелодійну.
В лагуні був м’який пісочок і тепленька смарагдова водичка, недалеко проносились катери та сноубордисти-початківці. На пляжі засмагають теж від малого до старого. Дивлячись на старших людей, по формі статури відразу видно, ким трудився чоловік. Характерна сутула шия, руки, зігнуті в ліктях видають офісних працівників в минулому, таких тут багато, також багато любителів заїдати стрес, ось вони сидять, з купкою дітей чи без, наминаючи черговий бургер. А от власники круглих спин та скривленого хребта – це трудяги, що займаються фізичною працею. Анна в старості мріяла належати до тих, що в гарних шезлонгах попивають дорогі коктейлі.
Рядом проходять засмаглі греки з донатами ( випічкою) на голові і намагаються продати товар, а далі бачимо вже пісочок і бірюзове лагідне море - де відмокають, купаються, плавають всі, хто цілий рік працював, мріючи про нього.
Афоризм номер два - Щасливі ті, що знайшли золоту середину між працею та відпочинком.
А ще була польська екскурсія Кносс – археологічний музей.
Кносс – замок царя Міноса, велетенський, з амфорами, пекторалями, що ніхто не міг розшифрувати та каналізацією. А також величезним амфітеатром. Там тодішні можновладці дивились, як мінойці скачуть через бика. Цим вони мали вразити своїх майбутніх дружин.
Мінотавром виявився цар Кносу Мінос, що дивився на все це в масці бика, а вирватись не вдавалось там бідним наложницям, що приводили до нього…
Велетенський вулкан на Санторіні змусив величезні хвилі – цунамі знести все на о. Кріт, але в археологічному музеї в Іракліоні є всі їхні майстерні рукотворні фігурки, вази, саркофаги, знаменита непрочитана дотепер пектораль.
Треба сказати, що всі екскурсії Анні запропонувала зі знижкою українка Вікторія, що працювала в турагенстві неподалік Мальї. А також давала спробувати власний виноград і плоди кактуса, порекомендувала купання в безхвилій лагуні, до якої не могла ніяк доплестись Мирослава. Виноград Анні сподобався, тому виноградна дієта – це переважно те, чим харчувалась в проміжку між екскурсіями.
Міра тим часом спала до полудня, мочила ноги в хвилях і виглядала чергову жертву.
Вадим, окрилений тим, що в нікого не вкрали паспорт, або щоб продовжити колись таке цікаве йому спілкування, запрошував в інші подорожі.
Одного разу прийшовши ввечері в готель Анна побачила саме те, чого найдужче боялась – сумну нахмурену Мирославу. Ні, поляк пішов ще з нею в супермаркет і оплатив “бідній українці” її покупки, але назавтра вирушав вже додому .Також сталось те, що Аня взагалі не передбачала – чекаючи свого героя на берегу моря, Міра ще й застудилась.
Афоризм Анни номер три - Шалені мрії про вигідне знайомство розбиваються об суворий берег дійсності.
Тим часом Мірі, не полишаючи носовичка, залишалось тільки спілкуватись з колишніми турками, посилаючи тим в телефоні свої фото та віртуальні поцілунки.
А втім, ми не можемо досконало збагнути чужий внутрішній світ.
Хворіти Ані не випадало, бо вранці вона, як рекомендувала господиня-гречанка, поїхала на Санторіні. Острів, що вражав білизною незайманих пляжів та сосновими борами навкруг них, білими будиночками, що утопають в зелені і квітах, з покрученими білими мармуровими східцями до моря. Старі церкви і таверни теж захоплювали дух.
На кораблику розважали танцями два молоді греки, вбрані в їхнє національне вбрання. Вони водили сіртакі, частували метаксою, запрошували всіх в прикольні танці. Кажуть, кожен грек повинен мати кейфі – тобто драйв від того, що він живе в Элладі, ( так називають вони свою батьківщину, тому й говорять весь час элла – що означає слухай, давай і ще безліч значень)).Кейфі в наших танцюристів явно був і вони передали його багатьом танцюючим.
Погода стояла чудесна. Настрій у всіх теж. Поїхавши трохи автобусом по серпантину, побачили кальдеру – розломи вулканічного туфу і добрались до першого автентичного містечка Ійя. Саме тут знімалось більшість фільмів і фотографувався захід сонця на Новий рік.
Найкращі локації з білого туфу, мансарди, вілли, магазини, знамениті церковці. Не дивно, що всі іноземці ходили тут з няшними мармизами і там чи сям, як непрошені китайці вривались з фотоапаратами на біло –сині найп’єнкнєйші ( найкращі) вілли, як казала пані Маґда. В той час її господарі ніжились в ванні з білого туфу, а також було тут багато закоханих, що марно надіялись зробити освідчення наодинці.
Також треба було тут стерегти і свої гаманці, бо для санторінців це теж був сезон улову.
Далі поїхали до Фіри – столиці острова, де були вже церкви біло – персикові, а також єдина гора невулканічного походження, яка зосталась з минулих часів. Там колись жерці приносили все нових і нових людей в жертви, бачачи, як суне невмолимий вулкан, а потім, плюнувши на все, намагались покинути острів в лодках.
- О невмолимий Посейдоне! – кричали вони. – Скільки жертв тобі не давай, все мало.
-
Тільки пару лодок доплило до Криту звідти, ще менше людей вижило під дією хвиль – цунамі. В глибині колись круглого острова Атлантиди зробився велетенський кратер з бездонним морем, і тільки серп острова та вцілілі печери нагадують тепер про ту велетенську драму.
Зробивши найкращі фотографії всі вдоволені, і щасливі прямували додому. А тим часом небо знов ставало багряно-червоне, як і вранці, коли плили, купались, ходили, дихали, розглядали, насолоджувались, танцювали і пізнавали.
Прийшов день прощання з сонячним Критом. Подруги, засмаглі та схудлі від плавання, зарядились трохи невичерпним критським оптимізмом, і треба було прямувати додому, щоб його, як вважав чоловік Анни, не було вже забагато.
Критяни не дуже переймаються майбутнім, вони оптимістичні і життєрадісні. Хто дивився їхній улюблений фільм “Зорбас” – той знає. А ще при любій оказії танцюють Сіртакі.
Кайму піску високогірний Крит
Вмочив по вінця в кобальтове море
, Устами мудрих предків міф говорить,
Їх слухає, але не вчиться, світ …
Ось літак знов набрав висоту, а позаду залишились красиві сходи та заходи сонця, морська особливого кольору стихія, де море міниться від світлозеленого до темносинього, є рожеві, чорні, та кольорові піски, старовинні міста й фортеці. Всі в доброму настрої і завжди почуєш слово Ясос! – твоє здоров’я!
