ІІІ 1908
Не проходило жодного дня після тої фатальної ночі, щоб Катя не плакала. Лише присутність Данила змушувала її усміхатися й навіть сміятися через силу. Але як тільки він ішов на службу, сльози стискали горло, приступали до очей, лилися й лилися на її роботу.
Катя згадувала день, коли Данило радісно повідомив, що бере її за дружину – тоді з очей збризнули сльози радості, але вже за хвилину вона почала відчайдушно благати коханого не робити цього. Дівчина ридма ридала цілу ніч, а вранці з червоними запухлими очима побігла до Зої Іванівни й на колінах молила простити її. Холодно й сухо господиня наказала Каті заспокоїтися та збирати речі. Хтозна, як Катя пережила той день, а ввечері її покликав до себе господар. Іван Семенович не дозволив стати на коліна й поцілувати руку, як вона намагалася. Велів сісти й уважно його вислухати. Говорив відсторонено й суворо. Сказав, що вони із Зоєю Іванівною завжди ставились до неї як до рідної, і це була свята правда. Що він бажав їй якнайкращої долі та планував дати за нею посаг. І свого слова дотримається: на ці гроші вони з Данилом попервах зможуть зняти собі простеньке житло. Катерина зможе приходити до нього за допомогою, коли буде потреба. А Данилі хай передасть, якщо йому цікаво, що на новому катері потрібні матроси. Після цих слів Іван Семенович підвівся й рішуче попрямував до виходу. Катя ледь переставляючи ноги попленталась за ним.
Попервах молодята, що обвінчалися в малесенькій бідній церкві, тинялися між садибами дядька Іллі та Варфоломія Лукича. Катя навіть бігала до нарядного будинку на Бесарабці, де тепер мешкав її батько. Іван зрадів був, що його дочка вискочила заміж за панича. Коли ж почув, що їх позбавили спадку, на мить спохмурнів, а потім плюнув і вигукнув із серцем: «Та хай вони задавляться тим спадком! Живіть зі своїм любчиком, кохайтеся, поки молоді! А бог вам поможе!» Дав трохи грошей, ще підкинула сентиментальна Цецилія Лейбівна, яка вперше побачила красуню-дочку свого любчика. Розчулена до сліз романтичною історією, шмигаючи носом, «мачуха» напоїла Катрусю чаєм з пундиками та ще й дала із собою цукерок «для хлопчика». Подружжя, що виконало свій обов’язок, швидко розпрощалося з незваною гостею, лише запросили заходити на чай.
Врешті молодята орендували собі дві маленькі кімнати у напівпідвальному приміщенні. Напіввікна виходили на бруківку Верхнього Валу, чиїсь ноги у чоботях, постолах і витончених черевичках зі стуком, човганням і легеньким цокотом сновигали повз них з ранку до ночі, а у темряві починали заглядати коти та менш приємні мешканці підвалів. В сусідніх кімнатах розмістився дешевий дім розпусти, де збиралася уся подільська шантрапа.
За пів року роботи на катері Данила проявив такі здібності, що невдовзі його призначили помічником капітана. Але за межами роботи так і не подорослішав. У 17 років хлопців тягне на пригоди, й подружнє життя не стало йому на заваді. Все більше часу Катя сумувала вдома одна, а Данило продовжував свої давні справи й ґешефти з торговцями, рибалками й підмайстрами. Найгіршим виявилося те, що Данилі фортунило в картах. Він легко вигравав великі суми, тому ніколи не боявся ризикувати й програвати, сипав гроші як полову, а коли витрачав усі, позичався, щоб Катя могла купити хоча б жменьку крупи чи борошна. Вона ж терпляче зносила усі його вибрики й фанаберії, бо була переконана: якщо доля подарувала їй таке велике кохання, вона має віддячувати за це все своє життя.
Отже, подружжя існувало більш-менш пристойно, з дахом над головою і з невеликим шматком хліба щодня, завдяки грошам, якими родина Корнієнків наділила Катерину. Молодші брати часом забігали й приносили те, що залишилося на столі, а Олена віддавала Катрі свої сукні. Інколи щось смачненьке присилала жаліслива Цецилія Лейбівна, опікувалися молодятами Марфа Іванівна й добрий дядько Ілля. Маргарита на той час вже мала двох маленьких дітей, а її чоловік був скупарем, до того ж в останні роки почав заливати за комір, тож грошей в родині було не так уже й багато.
Катря, як могла, створювала затишок у сирій темній кімнаті, плела серветки, гаптувала наволочки, кожного дня шкребла дерев’яну підлогу. Голодне дитинство навчило готувати з простих продуктів смачні наїдки: смажила лискучі й пряні цибульнички, із сухих скоринок та назбираних у дворі яблук пекла ароматні шарлотки, з найдешевших на ринку курячих потрухів варила неймовірну юшку, тушила квашену капусту й замішувала коржі з маком. Коли ж було зовсім сутужно, смажила залишки хліба, кришила зелену цибулю й готувала тюрю з квасом, якої навчив колись батько.
Щастя все ж було, це було щастя безумних, ніжних, сповнених неосяжної чуттєвості ночей. Заради годин, коли коханий був поруч, коли він знову ставав таким, яким був напередодні одруження – пристрасним і пестливим, чуйним і веселим, добрим і закоханим, Катря могла б голодувати, мерзнути й важко працювати до кінця своїх днів.
Короткий переривчастий сон не знімав втому після важкого дня, день за днем наступало виснаження. Катря стала помічати, що її тіло дивним чином змінюється. Одного разу, коли вона порпалася біля грубки, на хвилину втратила свідомість й розбила чоло об пічний кут. На щастя, Данило був удома, він на руках відніс дружину на ліжко й до кінця дня був з нею тихим і люб’язним.
Після Різдва стало зовсім скрутно, бо за останні гроші Данило купив ялинку, хотів звеселити змучену Катрю. Відсвяткували весело, хоча без розкошів, варениками з картоплею та дешевим вином. Через ту учту тепер суворо постилися.
Саме перед Новим роком до молодят прийшла Маргарита, покрутила головою, понюхала повітря, змахнула сльозу й подарувала десять рублів. Щастя Катрі не мало меж. Завдяки Данилові вона вміла вправно рахувати, тож тепер розважливо писала список покупок. На три рублі – чоботи для чоловіка, за два – туфлі для нього ж, на два рублі можна було купити по 10 фунтів борошна й цукру. Ще за рубль фунт яловичини та два десятки яєць. На решту грошей Катря попросила чоловіка купити щось смачне на новорічний стіл. Радісний Данило дзвінко розцілував дружину, схопив гроші й побіг на ринок. А Катря заходилася замішувати тісто з останнього яйця, борошна й води, смажити рум’яні хрумкі вергуни й варити узвар із сушні.
Зійшла перша зірка, потім друга, щербатий місяць глузливо віддзеркалювався в замерзлій калюжі напроти вікна. Катря сиділа за накритим завчасно столом, з рання вона не скуштувала ані шматка хліба. Чекала, аж поки не заспівав сусідський півень. Невдовзі після цього загрюкав дверима, гучно затупотів розбитими чоботами Данило. Від нього тхнуло шампанським і солоною сьомгою. З кривою посмішкою він повідомив Катрі, щоби грошей не очікувала.
Катря, як була, в самій сукенці вийшла з кімнати, спотикаючись піднялася заледенілими сходами й поволі пішла порожньою слизькою вулицею. Чекала, що Данило дожене її, обійме, приведе додому. Вона йшла білою бруківкою, сливе не залишаючи слідів.
Візник Яша, який усю ніч розвозив хмільних веселих пасажирів, зачаровано задивився на маленьку білу жіночу постать, яка мерехтіла вдалині. Він перехрестився, потім плюнув через ліве плече і пришвидшив коней. Коли переконався, що попереду не мара, а жива людина, схопив її, закинув у колиску, замотав у хутряний полог. Придивившись, він впізнав у напівпритомній жінці дочку свого наймача, з якою вони разом гралися малюками. Яша дав добрячого батога коням, і вже за кілька хвилин на руках приніс Катрю на поріг будинку Купріянчиків.
