Нецелованые губы капитал недолговечный!
Эдуард Асадов
Зранку офісом ніби прошмигнула чорна кішка. Дівчата мовчки сиділи утнувши очі в монітори комп’ютерів і механічно набирали на клавіатурі нікому не зрозумілу абракадабру, а думками, кожна, блукала задвірками здорового глузду, в пошуках примарного щастя. Причиною такої меланхолії була поява в офісі нового співробітника.
Наш «старий маразматик», так ми позаочі називали свого шефа, привів до нас, майже за руку, молодого мужчину.
– Мадами, – він так завжди, з прихованою іронією, звертався до нашого невеличкого жіночого «осиного гніздечка» (це теж одно з його «лагідних» висловів) – знайомтесь, це наш новий менеджер по продажам.
У нас всіх, від несподіванки, повідвисали щелепи. Молодий чоловік, у порівнянні з нашим маразматиком, здавався гулівером бездоганно одягнутим в темно сірий костюм від «Brioni». На доволі видовженій шиї молодика, з-під коміра білосніжної сорочки, кокетливо визирала, з натяком на його особливість, хусточка веселкового кольору, яка гармонійно підкреслювала гладеньку, майже дівочу, бліду шкіру обличчя. Зеленкуваті очі цього красеня, що безсоромно зирили по нашим здивованим обличчям, ховалися в завитках світлого волосся, яке було картинно скуйовджене на голові. Тонкі, ніжні, музикальні пальці з манікюром на нігтях, здавалося нічого більше не знали, окрім пестощів дівочого тіла.
В дівочих душах заграла музика вальсу Мендельсона.
– Жорез, – чемно вітався з кожною з нас, цей, беззаперечний секс символ, манірно цілуючи руку.
Наш маразматик лише єхидно посміхався, спостерігаючи за театралізованою постановкою знайомства. Здавалося він вирішив помститися нам, ось таким єзуїтським способом, за наші насмішки на адресу його затухаючого лібідо.
– Що, сучки, притихли. Пір’ячко чистите? – порушила мовчанку Інна, нахабно потягнувшись так, що аж ґудзики не витримали натиску переповненої силіконом жіночої гордості.
Ця «чорна вдова» вже була на низькому старті.
– Ти, корова, силікон зараз не в тренді, – з’єхидничала Зойка, що сиділа за сусіднім столом.
– Ой-ой-ой! Думаєш він такий голодний, що здуру кинеться на твою дупу!
– А чому б і ні. Все своє. Натуральне.
Зойка гордовито випросталася на весь зріст і навмисне ляснула себе обома долонями по доволі випуклим сідницям, стверджуючи своє право на молодика.
– Що ви розкудкудакалися? Таким козлам подавай лише тих, в кого ноги від вух ростуть, а на вас, в нього, і настрій не підніметься, – втрутилася в розмову Ельвіра, про яку казали: молода – та рання. – Моя подруга, Вітка, всі імпланти повикидала нахрен і зараз пішла на витяжку. За два тижні їй ноги витягли на п’ять сантиметрів. Ще два тижні такого драйву і вона без випендрювання дасть фору кожній кокотці з окружної дороги.
– Теж мені – глистяві моделі з борделі! Ходите – кістками торохтите як порожні відра, – огризнулася Зойка.
В офісі знову настала гнітюча тиша.
Настя весь час сиділа мовчки. Погляд Жореза її зрізав наповал. Вона заплющила очі і на мить уявила себе балериною на пуантах, а Жорез підтримував її за талію. Гаряча, солодка пристрасть охопила дівчину. По тілу поповзли мурахи уявної насолоди. Настя розплющила очі, поглянула на свої ноги, випроставши їх на всю довжину і, несподівано для себе, прийняла рішення: «Сьогодні ж піду і куплю собі лабутени. Я вам, сучкам, всім утру ніс. Завтра Жорез буде мій».
Наступного дня Настя не увійшла до офісу, а ніби впурхнула. Всі наші дівчата ахнули від несподіванки. Їм здалося, що вона йшла на ходулях. Неймовірного фасону лаковані лабутени з червоною підошвою, беззаперечно, зробили її ноги справжньою наживкою для похітливих чоловіків. Лабутени випромінювали яскраве сяйво, що розпливалося по її лосинах помаранчевого кольору, висвітлюючи бездоганну фігуру дівчини. Здавалося Настя йшла по палаючому вогнищу.
Інна, чи то від заздрощів, чи від здивування, безпорадно сплеснула руками.
– Ось вам, сучки, ще одна леблядь крила розпушила, – таким чином привіталася вона з Настею.
Настя ж на всіх дивилася звисока. Вона весь день намагалася бути в полі зору нового менеджера і, не стільки сама Настя, а її лабутени привернули його увагу. Жорез помітив, що дівчині дошкуляють височенні підбори, він, під кінець робочого дня, з жалоби, запропонував відвезти її додому на своєму автомобілі. Серце дівчини тьохкало від радості. Вона вчула як Інна заскреготала зубами, але Насті було байдуже.
Жорез, по-джентльменські завбачливо, відчинив перед дівчиною дверцята розкішного, блакитного кольору, «Porsche Cayenne». Настя впурхнула в салон автомобіля.
Машина, стрімко зірвавшись з місця, понеслася вулицями вечірнього міста, вдало уникаючи пробок.
– Сьогодні до нас прибула трупа з Гранд Опера, дають «Любовний напій» Доніцетті. Ти любиш оперу? (вони вже перейшли на «ти») – це був її тонкий натяк на товсті обставини.
– Обожнюю, – не забарився з відповіддю Жорез.
– Я теж. Може сходимо на прем’єру? – пішла в наступ її необачна самовпевненість.
– Гарна пропозиція. Але… вибач. Я вже дав згоду своєму хлопцеві, – без тіні смутку відповів Жорез.
Настю ніби окотили холодною водою. Лабутени, пудовими гирями, повисли на ногах.
– Зупини, – злісно промовила вона. – Я приїхала!
Машина рипнула гумою.
Настя пробкою вилетіла з машини на подив Жореза. Вона миттю зняла обридлі лабутени, сплюнула, і, в серцях, жбурнула їх у кущі самшиту.
Прохожі здивовано поглядали на гарненьку дівчину, що босоніж, ніби спустившись з небес на грішну землю, граціозно чимчикувала по свіже катаному асфальту.
