На Покрівцях, в привокзальному районі міста, собачу зграю очолив кимось викинутий на смітник ще цуценятком, а зараз вирісши в здоровенного перевертня природної помісі водолаза з двіртерєром – пес по кличці Астрал. Так його називали всі – від малого до старого: за сувору вдачу, безмежну відданість людському стану і непримиримість до залітних собак-проноз із чужої зграї. Ось тут він і стверджував свої лідерські здібності – собаки, по його наказу, накидалися на пронозу з таким ґвалтом і злістю, що шерсть летіла клаптями, а в людей чуби дибилися від жаху. Особливо це явище стало докучати людям ночами, навіть діти почали жахатися вісні.
Взимку, собаки розподіливши поміж собою під’їзди будинків, зустрічали кожного жильця голосним собачим привітанням, вилянням хвостами і жалісним зазиранням в очі з єдиною надією - на щедру людську подачку. Така завзятість братів наших менших особливо збурила людей надмірним собачим рекетом дітвори, котра, таємно від батьків, стала задобряти всілякими смаколиками ненажерливих нахаб.
Якось тітка Ганна, вийшовши з під’їду, віч-на-віч стикнулася з Астралом, котрий, вильнувши хвостом, ще й несподівано гавкнув, щоб тітка Ганна чимось одарила його собачу світлість. Тітка Ганна з переляку спіткнулася і впала прямо на ганку під самісінькі лапи Астралу, піднявши такий репет, що Астрал вже був і не радий своєму зухвалому жебрацтві. Саме цей випадок і поставив останньою крапку в протистоянні людей і собак.
Тітка Ганна, в зговорі з сусідкою, десь по знайомству придбали пацюкової отрути. Час ікс, для Астрала, настав. Та не так сталося, як гадалося.
Того злощасного дня, любимиця дітлахів, смирна і завше пузата сука Пальма, що з кожного приплоду давала дітворі бавитися своїми цуценятами в нетрях гаражів за дрібну винагороду у вигляді цукерок, які ковтала зльоту, не розжовуючи, перша, з жадобою вагітної, з’їла підступну приманку і, через деякий час, осоловілими очима стала зирити в небо ніби відчуваючи близьку погибель; потім жалісно почала скулити, і, врешті схаменувшись, кинулася до людей за спасінням. Пробігаючи мимо дитячого майданчика її хитнуло ніби сп’янілу. Передні лапи миттєво підігнулися і Пальма, з усього маху, мордою утнулася в пісок. Задні ноги ще інстинктивно ремиґали в передсмертному танцю, чим викликали дитячий регіт.
– Мамо, мамо! глянь, Пальма танцює і плаче! – скрикнула дівчинка Софійка показуючи пальчиком на бідолаху. Пальма, розумними очима страждання, виказувала всю свою безмежну любов до людей благаючи спасіння, з очей горошинками котилися сльози, а з пащі вже з’явилася кровава піна. Мама Софійки зрозуміла в чому річ і затулила очі дитини долонею. Софійка пручалася, але мама, взявши на руки дитину, мерщій пішла геть.
– Матусю, а чому в Пальми текли слізки? – допитувалася дитина.
– Ті собачі слізки, люба, від людської жорстокості.
Тітка Ганна, у вікно кухні з видом на дитячий майданчик, злорадісно зирила на своє смертоносне дійство.
