Про творчість Павла Тичини складено багато веселих віршиків та фраз. Його вірші розібрані на цитати, які в час занепаду комуністичної ідеології стають незрозумілими. Багато школярів зненавиділо його за складні для вивчення рядки. «В полі трактор дир-дир-дир. Ми за дружбу і за мир». Та загруз той трактор миру у багнюці та крові закатованих комуністичними вождями, бо він – смертельна машина. «Ленін з нами, — Ленін скрізь!»… І не варто в цьому сумніватись. Замініть Ленін на КДБ і смисл сказаного стане ясним. Збитий ритм, відсутність мелодійності, «дешева» рима… Ось так виглядає кон’юктурщина. Таким ми знаємо Тичину. Таким він став популярним. Вісник комуністичних з’їздів…
Проте Тичина - майстер слова та символізму. Людина, що створила образ сонячних кларнетів не могла раптом стати гірше пересічного поета. Багато чого він приховав у своїх «політкоректних» віршах. « - Нужда! – вони говорять. (А місто в прапорах…)»… Тут написано набагато більше, чим здається на перший погляд. Не все так добре було в ославленому їм же суспільстві.
Звичайно, можна було б махнути рукою і утвердити Тичину як комуністичного поета. Адже зрозуміти набагато важче, аніж осудити. Поет – це озброєна словом людина. Тобто вона завжди небезпечна. В час, коли люди сиділи на мішках і чекали на свій потяг до Сибіру, головним було вижити. У письменника було не багато шляхів до «світлого майбутнього»: припинити писати, стати партійним, пустити кулю в лоба чи дочекатись поки прийдуть в шкіряних плащах, щоб забрати в тюрму чи пристрелити як собаку . Кожен йшов як міг. Тичина пішов хиткою, але найдовшою дорогою… І, напевне, свідомо… «Не мрію, ні, повіки я розмружив — іронія і гордість на лиці, іронія…». На обличчі іронія, а в душі – сарказм. «Товариство, яке мені діло, чи я перший поет, чи останній?». Хіба віруючий в комунізм та його червоний рай задає собі такі питання? Партійний завжди перший!
Таки мав Тичина камінь на серці. Боліло йому, бо бачив систему із середини: як один бандит виносить з Мавзолея тіло іншого. Тому й критикував політику Хрущова. Хто він? Сталініст? Сталін – то ідол. А у віруючого, яким був Тичина, один Бог.
Не однозначно можна оцінювати автора «Пам’яті тридцяти», «Ви знаєте як липа шелестить» чи «Партія веде», «Плуг». Та не варто вилучати сторінки його поезії з хрестоматій, антологій… Знайомий всім Тичина – це міф про запроданство та недолуге перо. Невідомий багатьом – це геній, який ніжно малює сонце у вашім серці, або ножем вирізає слова болю.
