Сковорідка шкварчала і Кен підкрутив витяжку над плитою. Він готував популярну, розкручену на місцевому ТБ страву: картопляні хрустяники. Це нова страва на Донбассі. Зроблені з паростків пророслої картоплі, смажені на кокосовому маслі картопляні хрустяники захопили ресторани і кухні нового Донбассу. Кену вони нагадували soybean sprouts, їжу його дитинства, яке пройшло в канадському Ванкувері. В маленькому одноповерховому містечку Ланглі під Ванкувером залишилися його батьки, мігранти з Тайваню. Кен теж народився в Тайвані і частинка його серця назавжди там. Але зараз він тут, на Донбассі - новій Каліфорнії Європи, як хтось назвав цю землю по ТБ.
Ні, це не Каліфорнія. Але кількість технопарків на Донбассі стрімко наближається до Сіліконової Долини. Донбасс виглядає набагато сучасніше Каліфорнії, старі будинки практично всі знесені, а нові будуються зі скла. Всеж Каліфорнія тепер розніжена на сонці оаза, туристичний центр з ліваками демократами при владі, а Донбасс, завдяки жорсткій погоді і прогресивній культурі: нордична місцевість.
Колись шотландці, англійці, голландці і місцеві, переважно українські селяни, створили тут в степу Юзівку - індустріальний, гучний і жорстокий промисловий центр. Донбасс важко розпрощався з своєю індустріальністю - російський реваншизм привів на цю землю війну. Війна закінчилася так само несподівано як і розпочалася, але повернення до індустріального минулого вже не було, воно було зруйнованим і фізично, і ідеологічно. Минуле було не просто непривабливим, зруйнованим, але й поза законом - будь які реваншистські заклики переслідувалися в суді. Місцеві громади кинулися шукати майбутнє. І швидко знайшли, завдяки підтримці всього світу і новим українським елітам.
Маленька кухня і одна кімната з великим ліжком - тепер це помешкання Кена. Bachelor suite сказали б в Канаді. А Кен і є бачелор, хлопець на виданні, як сказали б місцеві. В кухні на стіні телевізор-компютер. Раковина, стіл з одним стільцем - так більше міста та й не потрібен другий. Коли треба використає розкладний. Велике вікно на всю стіну. За вікном містечко Марїнка. Mariinka як написано латинкою в карточці резидента у Кена.
Закінчивши з сніданком і засунувши посуд в мийку Кен швидко побіг на роботу. Зупинився лише щоб відчепити висячий на парковці велосипед.
****
До роботи було 25-ть хвилин велосипедом. Взимку 35-ть. Марїнка взимку замерзає на декілька місяців, але доріжки до місцевого технопарку чистить муніципалітет. Вірніше, чистить місцевий дядько, на призвисько Сєпар. Купив собі “плуг” на старенький пікап Форд, яким зіштовхує сніг з велосипедних доріжок і деяких вулиць. Сєпар на контракті з муніципалітетом. Кажуть хотів влаштуватися на постійну роботу, але не може. Таким як він зась на громадські посади, нашумів в молодості, має відповідний запис в Базі.
Базою називають базу даних люстрованих марїнців, за корупцію і за “подвиги минулих років”. Колись збурені росіянами місцеві отримали зброю і опинилися під окупацією. Те, що це окупація до них дійшло потім. А спочатку це було як гра - виходиш на вулицю, а там в камуфляжі круті пацани, з чудернацьким акцентом, але ж свої, не німці. Росіяни привезли з Москви телебачення, підручники, безліч зброї, а потім зникли так само швидко як прийшли. Ті місцеві, яких суд не визнав причетними до злочинів проти людяності і колаборації були швидко амністовані. Але попали в базу даних люстрованих. Державна посада, робота на державу або на муніципалітет їм на світить. Втім це не проблема, роботи зараз на Донбассі повно.
Кен натиснув на педалі. Він міг би купити собі авто і через 10-ть хвилин був би чистим і теплим на роботі. Але велосипед це модно, це здорово, а Кен хоче бути модним і здоровим, у нього нова дівчина. Не знати як надовго, але для тайванця, вважає сам Кен, знайти дівчину непросто. В консервативному Тайвані, в менш консервативній але поділеній на великі національні громади Канаді у Кена, як він сам говорив друзям, були проблеми з дівчатами. “Чорноволосий, невисокий хлопець з Тайваню. Білі дівчата тебе обходять. Місцеві азіатського походження переважно з багатих родин. Як знайти дівчину?” з конфуціанською відвертістю казав Кен друзям. На Донбассі цієї проблеми практично немає. Всім всеодно якого ти походження і навіть скільки у тебе грошей. Мігрантів з Азії майже стільки ж як і в Ванкувері але вони не заможні бізнесмени, а молоді спеціалісти. Немає великих консервативних громад. Чи ти з Скандинавії, чи з Канади, чи з Тайваню, чи місцевий українець - нікого це не обходить. Місцеві трапляються консервативні, але не на роботі.
Кен пригальмував біля великого білого панельного ангару з великими високими вікнами. Почепив велосипед на вертикальну парковку і beeр-нувши пластиковою перепусткою через бокові обиті залізом двері проскочив всередину.
- Hi Ken.
- Priveet Nata - відповів Кен з акцентом українською колезі за сусіднім столом.
- What’s happening?
- All right. Where is my coffee card? Ja xocuu kawi.
Кава була в кавоматі в коридорі. Гарна кава, американська. Колись каву збирали переважно в екваторіальних країнах. Зараз, завдяки ГМО технологіям, можна вирощувати практично де завгодно. Але з Флориди кава найкраща, запах повітря там такий чи що.
Компанія Futures Rigid Electronics виробляє вимірювальну електротехніку. На Донбассі мають виробництво зараз чи не всі світові бренди електроніки. Це недорого, а головне вигідно і перспективно. FRE - місцева фірма з американсько-німецько-українським капіталом. Їх родзинка це стійка надійна вимірювальна апаратура. Коли маркетологи принесли перший відео ролік їх компанії рада директорів його забракувала. Графічна реклама показувала як в уявному апокліптичному світі роботів на грунті лежить тестер FRE і під спалахами ракет, присипаний землею вимірює рівень радіації як нічого не сталося. От тому відео і забракували. Асоціювати донбасський бренд з спалахами війни бізнес аж ніяк не хоче.
- Did you see that promotion opportunity?
- Yes, I did. But it is too soon, zanadto skoro… Nata, I am in love, won’t apply.
- Жартуєш? Знову закоханий, Кен? - вирішила пожартувати Наталя. Але потім передумала і зробила серйозне обличча. Вона насправді хотіла, щоб цього разу у нього вийшло по-справжньому
Кен нічого не відповів, полив декоративну пальму біля вікна і заглибився в компютер, розгрібаючи корпоративну пошту. Він працював Інженером по якості. Не маючи навіть бакалаврата, лише канадський коледж і досвід роботи, в Україні ти можеш знайти роботу інженера. Тут немає професійних спілок які можуть подати на тебе в суд, якщо ти називаєш себе інженером без їх формального благословення, як в Канаді. Запис “Engineer” виглядає добре в резюме. Взагалі, можливість отримати гарні посади без особливих формальностей це те, що приваблює спеціалістів з усього світу в нову Україну.
Колись Україна втратила лівий політичний фланг, одна з небагатьох країн в Європі де таке сталося. Була ще Польща, але в Польщі на місце лівих до влади прийшли праві консерватори, а в Україні праві ліберали. Це, ще й те, що в Україні був найнижчий рівень зарплат в Європі призвело до вибухового економічного ефекту: Україна перетворилася на “європейський Китай”. Розквітнули малі і великі бізнеси, Україна стала бізнесово модною і наповнилася грошима. Гроші не розбещили і Україна здивувала світ ще раз, на місті корумпованої візантійського укладу ”холодної Греції” швидко виросла “тепла Швеція”: нове суспільство нордичного укладу.
**********
Робочий день закінчився з традиційною затримкою на робочому місці. Офіційно більшість контор працює до 16:00. Але ті, у кого немає дітей вдома часто затримуються на роботі довше. Це час, коли тебе формально вже ніхто не турбує, телефон не дзвонить і можна підтягнути хвости. Можна ввімкнути телевізор, щоб бухтів десь в глибині напів спорожнілого офісу, сходити в тренажерний зал, які по одному на кожному поверсі в кожній конторі, прийняти душ і приїхати додому чистим.
Кен глянув на годинник, саме час прибрати безлад на столі для тестів. В просторому без стін з високими стелями офісі три столи належали лише йому. Він спочатку переклав в картонний ящик все з стола і бризькаючи пахучою рідиною-очищувачем почав витирати стіл спеціальним цупким синім папіром. Задзвонив його мобільник, Кен глянув не екран, відкинув прибирання і сів закинувши ноги на стіл біля пальми. На зосередженому зазвичай на роботі азіатському обличчі зявилася розслаблена посмішка.
Це була вона. Дівчина Кена. Історія подробиці якої він нікому ніколи не стане розповідати, що притаманно його характеру і вихованню. Але сам факт зміни його bachelor статусу для нього скоріше привід для гордості і тема для розмови з друзями. Кен ще раз зирнув на годинник і поспішив в душову.
Перше побачення було в ресторані. Оля, невисока круглолиця місцева дівчина. Ніяких підборів, макіяжу - заїхала на своєму маленькому електричному авто за Кеном на роботу, як домовлялися. Вони познайомилися на вечірці у спільного знайомого. Вечірка була в приймальній залі великого багатоповерхового кондо будинку. Це дуже зручно для вечірок, якщо ти живеш в кондо - можеш замовити спеціальний зал на 3-му поверсі для вечірки безкоштовно раз на пару місяців. А більше і часу немає.
Вдома за зачиненими дверима молодь Донбассу не затримується. Довкола невеличкої Марїнки мережа велодоріжок і ще більше стежок для ходіння. Біля стежок муніципалітети побудували стоянки для відпочинку, де можна переховатися від дощу, поїсти шашликів або просто повисіти у гамаку.
Хто ж знав раніше, що степ донбасський такий багатий спокусами! Тут, від Марїнки до Маріуполя це той дво-квітний степ, який за багатством флори, науковці порахували, в чотири рази переважає європейські лісові діброви. Степ вибухає різнобарвними квітами, пахучими кущами, плазуючими і спрямованими до сонця рослинами навесні. Запаморочливі запахи, квіти, птахи, що співають десь просто над головою. Залишилося лише прокласти велосипедні стежки і ще - розставити прямокутні покажчики біля доріжок, що розповідають про цікавинки місцевості і місцевої флори-фауни.
Мобільний телефон, зважаючи на примхи місцевих рівчаків і пагорбів, працював не всюди. Але за безпеку можна не боятися. В сонячний день стежкою кожні пів години проїде якийсь велосипедист або пробіжить місцевий мешканець трусцою, давлячи кросівками маленькі червонуваті камінця щебінки.
****
Друге побачення закінчилося, як і планувалося обома молодятами, у Кена вдома. Оля швидко оглянула квартиру. Безпечно. Немає нічого, що б насторожило, напружило. Білі стіни, жалюзі на вікнах.
Кен і Оля сіли вечеряти. Кен дістав складний стілець і подумав про те, що треба буде придбати більш зручний стіл з стільцями, на двох. Їли залишки з ресторану, пили біле вино.
- Кен, а де твій дім? Тут чи в Канаді? Як ти відчуваєш?
Кен на хвилинку задумався.
- Знаєш, коли мій дід помер в Тайвані, він залишив нам у спадок землю. Недорогу, в центрі острова...
Він давно не був в Тайвані, з того дня, як помер його дідусь. До того вони всією родиною літали з Ванкувера до Тайваню щороку. Велика тайванська родина, що розлетілася по всьому світі. Родичі жили тепер в Австралії, в Чехії.
- Знаєш, що на сході острова Тайвань, є коралові рифи, кольорові рибки! - закінчив несподівано Кен свою відповідь. І чемно запитав у відповідь:
- А твій, Оля? Де твій дім?
- Та я ж абориген - посміхнулася вона.
- Тобто? Ти маєш якесь посвідчення аборигена? Як в Канаді?
- Ні, немає посвідчення. Але всі мої родичі з цих країв. Я - місцева, з холодного Донбасу, де немає коралів і рибок….
- No, you are hot. Ти не місцева, ти просто гаряча - засміявся Кен і пригорнув Олю.
