Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2640
Творів: 48591
Рецензій: 93352

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Ретро-детектив

Раз у Полтаві

© Олекса Доніч, 30-03-2021
Усі дороги ведуть у Рим, усі полтавські вулиці линуть до Олександрівської площі. Коли є у світі до кінця втілена мрія архітектора, то це — головна площа Полтави, у народі звана також Круглою. Між вісьмома ампірними двоповерховими будинками з високими рустованими цоколями симетрично сходяться до зеленого корпусного парку вісім білих вулиць.

Площа така велика (вдвічі більша за Двірцеву петербурзьку та більш, ніж утричі, за Красну московську), що, хоч би у вас була навіть тисяча знайомих, зустрівшись із першим із них поряд білого красеня, дому генерал-губернатора й найкращого будинку площі, ви б неодмінно побачили останнього знайомого поруч із восьмиколонним доричним портиком кадетського корпусу. Але якщо когось випадково і пропустили, то обов’язково б стикнулися з ним згодом у тінистих алеях поблизу високої колони з хижим золотавим орлом, що наїжачилася старовинними гарматами в самісінькому центрі майже довершеної площі. Деякі ще кажуть, що ця площа нагадує куточок Петербурга, але це — омана. Як палка оксамитова українська ніч схожа на бліду північну, так і біла Кругла площа схожа на петербурзькі.

Якось в останню ніч квітня у прибутковому будинку Перцевича, що стоїть неподалік від Круглої площі, бачили привида. Про це розбазікалася з молочницею прислуга з будинку №65 по Кузнецькій вулиці, якраз напроти майже замка чи то з трьома, чи то з чотирма поверхами, що збудував присяжний повірений Перцевич, щоби приманити багатеньких жильців, як мисливець приманює на чучело диких качок.

Прислузі за примару нашепотіла покоївка з квартири на першому поверсі готичної химери, котра дізналася все від двірника, якому все розповів панок напідпитку з четвертого поверху, почавши з запитання: “А чєго єто, Сємєн, у тєбя прівідєнія і чєрті шастают по дому, акі коти в мартє? Гик, пардон”, на що замислений двірник відказав: “Кому і кішка — привид”. Панку така відповідь не дуже сподобалася, тому далі він докладніше розповів усе, що бачив і думає про примар, привидів й інших почвар та самого Семена.

До вечора за появу химери в Перцевича знали всі молочниці міста, а наступного ранку — вся славна Полтава. П’ятдесят тисяч християнських душ, а також багато відвідувачів розкішної хоральної синагоги на Іванівській вулиці, гомоніли за нечисту силу. Міщани, чиновники, присяжні повірені, аптекарі, крамарі, годинникарі, робітники залізничних майстерень, винокурень, млинів, цегляних заводів та їхні чималенькі родини гули, мов розбурхані бджоли, обговорюючи ледь не пришестя самого Люципера, що показав себе за тиждень до Великодня.

Тіточка в очіпку, ставлячи горщик молока на стіл і поводячи дебелими стегнами, обтягнутими строкатою плахтою, казала своєму Миколі Васильовичу, який саме смалив на ґанку міцного тютюну та схвально дивився на садочок із невеличких абрикос і вишень:

— Ой, лишенько, що ж то воно робиться у світі, коли вже й на Великдень чорти в людей спокій крадуть.

Микола Васильович, маючи на думці “от дурні баби, уже й покурити спокійно не дають”, роздратовано відповідав:

— Чи не оказія, та ось мій дід колись чорта підкував на Святий вечір. Це, мабуть, нескладна справа, бо чорт проти відьми — це наче собака проти вовка, тому нічого у світі страшніше за ваше бабське плем’я немає.

Робітник майстерень, отримуючи зранку від дружини шмат сала з чорним хлібом і цибулею на робочий обід, вислуховував у додаток історійку про примару в Перцевича, але лише посміхався:

— Та й біс із тими багатіями, хоча б їх усіх чорти в пекло утягли. Багатій із воза — воляці легше. Поміркуй сама, хіба ж ревуть воли, як ясла повні? А з нашими багатіями будеш ревти на повний голос від голоду, ще й працювати змусять, наче вола, від сходу до глупої ночі.

Старий ребе, витираючи долонею крапельки молока з вусів, розповідав жінці:

— Міркую собі, що ж це вони варнякають! — а жінки на площі все голосніше репетують, немов ті горобці. — Ага, думаю, нечиста сила! І мені спливають на думку мерці, відьми, домовики, вовкулаки. Як там написано в Біблії: «Кому життя, а кому смерть».

Сухорлява вчителька гімназії скаржилася підсліпуватому, сутулому чоловікові, колезькому реєстратору, який уже одягався на службу:

— Василю Івановичу, зовсім у нас народ темний, бо такі дурниці розказує, що анітрохи не дивно чому він такий бідний.

Чоловік, задумливо дивлячись на неї поверх окулярів, промовляв:

— Полтава — це чарівний, чаклунський край, серденько. Тут усе може бути. До того ж, хто його знає — усе ж таки Вальпургієва ніч була, та й Гоголь не з пальця висмоктав свої диканські вечори...

Тим часом собаки поруч із будинком Перцевича почали вити, коти — нявкати. Коні на відріз відмовлялися рухатися, перелякано пряли вухами та іржали, тож візникам доводилося злазити з бричок і проводити коней за повід, поминаючи всіх чортів і їхню матір незлим тихим словом.

Велика зграя гайвороння оселилася на даху будинку й часто, немов по чиїйсь зловісній команді, здіймалася та кружляла голосним чорним виром, потім, знову неначе по команді, стрімко сідала на дах. Забобонні бабусі хрестилися від цього так, що очіпки спадали, а дідусі казали малим дітлахам, що то “Сатана своє військо муштрує”. Люди подейкували, що будинок стоїть на місці виходу з того самого підземелля, котрим чорти пробираються в наш світ, щоби творити зло.

І лише одна жива полтавська душа нічого не чула за чортячі підступи та страхи городян. Присяжний повірений Перцевич того ранку лежав напівроздягнений на канапі й боявся розплющити очі. Йому було невимовно соромно перед усім світом. Найогидніше, що, як він не намагався пригадати, причина сорому залишалася незрозумілою, хоча світ неабияк образився на Перцевича, бо півночі крутився в голові присяжного повіреного, немов скажений собака за хвостом.

Зненацька двері рипнули й біль, мов голкою, проштрикнув скроні страдника. У ту ж мить Перцевич дещо пригадав, а потім застогнав від хвилі ще більшого стиду. Чорт його поплутав, після прем’єри в нашвидкуруч збудованому в Корпусному саду під патронатом дружини губернатора літньому театрі, запросити до ресторану кількох молоденьких артисток та знайомих молодиків-театралів із гарних родин. Спочатку все було добре: шампанське, сміх, танці, а потім навіщось йому, старому дурню, закортіло позмагатися з молоддю та випити міцного портвейну. Пригадати, що було після того, Перцевичу поки не вдавалося...

Високі двері розчинилися й зайшла покоївка Ганна та подала, як її навчив колись сам Перцевич якраз для таких випадків, великий кухоль із шипучим кисло-солодким пійлом. Присяжний повірений, кривлячись, випив усе до самісінького дна. У голові почало прояснюватися, бо ще батьківський рецепт суміші з м’якої полтавської води, яблуневого оцту, грудки брунатного цукру, пари ложок соди та “змішати, але не збовтувати” діяв бездоганно.

— Павле Олексійовичу, вам зранку принесли термінову телеграму, — мовила Ганна.

— От дурепа, що ж ти мовчала! — вигукнув спересердя страдник. — Давай швидше сюди.

Заплилі почервонілі очі Перцевича пробігли приклеєну до аркуша паперу телеграфну стрічку, потім ще раз і ще, а потім він помітно зблід та озирнувся навкруги загнаним вовком.

У Полтаві під ніжним, мов щічки усміхненого немовляти, весняним небом розквітали до свята сади. На Івановій горі гетьманський собор виблискував щирим золотом. Біля річки Ворскли зеленіли радісні луки, за ними тягся в прозору далечінь степовий схил.

=== Ретро-детектив "Еліксир багряного кольору", уривок.
https://www.facebook.com/olexa.donich

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Вікторія Т., 07-04-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Станіслав, 30-03-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.76234316825867 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …