Хтось розписав дитячі надії на годинах мрій, які відлітають. Чи повернуть вони? Не знаю. Життя їх не зупинить. Хвилі скоро минають, як дні і ночі, як роки, як молодість дівоча. Чи хочеш, чи не хочеш, в твої очі дивиться життя і пише тобі своє я. Ти не знаєш яке воно буде. Вже січень, а за спиною грудень… Ти спішиш стежиною через бруди в гущавину історії, яку сіяли розумні і нерозумні люди. Сіяли її, мов той хлібороб сіє жито перед зимою, щоб весною зодягнулось в колоски - квіти, а літом, щоб дарувало плоди. Мимо погоди і негоди воно росло. Гріло сонце, сідала роса… Виросло. Десь його скосили, десь зжали, а коли воно було вже вдома, там минулого ціпом молотили. Було зерно, полова і солома. З зерна хліб щоденний буде для людей. Радіти будуть діти і ти, і родина, якщо хочеш жити в роках, які настануть після кожного нового року… Починай життєві кроки і не забувай в дорогу взяти з собою молитву до Єдиного Бога. Буде перемога…
