Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48239
Рецензій: 92940

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Пригодницька проза

СЛАВКА

© Леонід, 05-01-2021
СЛАВКА
Ще тепле, вересневе сонце м’яко стелило свої промені на крони сільських садів. Строката тінь мерехтіла поміж стовбурів плодових дерев. Легкий вітер хвилював низьку траву і та лагідно хилилась до землі. Хлопчики недбало порозлягались на цьому зеленому килимі шкільного саду. Четвертий клас – старший клас молодшої школи. Наступного року вони вже підуть в велику школу сусіднього села. А наразі, тут вони найповажніші учні і праведно вважали себе володарями прилеглих до школи територій. Неохайно гризли яблука, розбризкуючи сік та слину на сорочки і зверхньо розглядали як молодші діти висипають з шкільного будинку на сільську вулицю. Як і пасувало, шанованим чоловікам, розмову вели поволі з довгими паузами, наче зважуючи кожну фразу. Насправді тягнучи час, аби як пізніше податись додому де чекала праця. Зовсім не хотілось покидати ласкавий затишок яблуневого садку на брудні, замизгані подвір’я.
Дрібніші дітки, галасливою юрбою, дзвінко висипались на дорогу, мов добра жменя монеток з торби на каміння. Задзеленчали, закрутились та розсипались у різні боки. Кілька хутірських дівчаток та хлопчиків семи років побігли по дорозі вздовж садку. Зауваживши у садку старших хлопчиків, а серед них одного з густою, кучерявою шевелюрою, забились в купку та заверещали:
- Васька жидок, Васька жидок, - і крізь регіт продовжили дражнитись.
Васька зірвався на рівні ноги і з ненавистю жбурнув в дріботу понадкушуване яблуко. Діти розлетілись як косячок рибок і знов збились в зграйку. Залились реготом:
- Васька жидок, Васька жидок.
Хлопець люто стиснув губи та кулаки, примружені очі палали гнівом. Він оглянув своїх товаришів. Ніхто на нього не дивився, ніхто не шкірився. Покепкувати з товариша то значило мати з ним бійку, а кому треба псувати собі, такий пригожий, день. Хлопці були байдужі і приймали той галас за пусте. Тож спокійно гризли ябки або жували травинку. Лише бесіда урвалась. Тільки Василю не видавалось те дурницею. Він оцінив відстань до дороги - кілька метрів, та й паркан то лише балка на метровій висоті. Але що з того, навіть наздогнавши когось з малих паскудників в селі, Васі не дадуть натовкти йому гулі. Не ловити ж їх поміж полями на дорогах до хуторів.
- Васька жидок, Васька жидок.
Хлопчина відламав гілку від молодого деревця, сів на землю. Лівицею обняв коліна і поклав на неї підборіддя, а правицею, ритмічно та люто втикав, понівечену гілку, в землю.
Нарешті вийшов вчитель та розігнав зграйку жорстоких дітлахів. Поволі, мовчки, один за одним, не прощаючись, бо ще не раз зустрітись можуть, розійшлись й хлопці за садку. Залишився лише Василь. Він жбурнув в бік, нещадно знищену гілку, встав, сплюнув та попрямував до своєї хати. По замурзаним щокам сповзали брудні, крупні краплі образи.
***
- Рухайся, Славка – прошепотіла Кася, але її голос, зашумів на увесь сад в прозорому, чистому повітрі ночі. Та налякав її саму.
- Йду, йду, мамо – тихо, під сам ніс промурмотіла Ярослава, так само налякана маминим гучним шепотом.
Вийшли за фіртку саду, та пішли по при город до дороги. В темрі на протилежному узбіччі ледь проглядались дві тіні. Катерина з донькою наблизились до них. То був голова сільради Владик та його дружина Міля.
- Чого так довго? Скоро вже світатиме! – Забуркотів Владик і всі рушили по дорозі вниз до села.
Ніч була темна, хоч око вибери, але рухались швидко – дорога знайома до кожного камінця та ямки. Небо чорно-бурими хмарами провисало над головою. Як натягнуте полотнище наповнене дощовою водою, що от-от прорветься і зимна, густа вода пролиється, замочивши все навколо. З хмар зістрибували короткі пориви вітру, бридко обдували холодом – нагадуючи, що літо вже давно скінчилось. Слава, під час таких нападів, ховала обличчя в кожух, трішки призупиняючись, через, що мусіла постійно добігати до старших. Нарешті від суцільної темряви відділилась, ще темнішою плямою, дібра (діброва) ліворуч дороги. Насправді то була величезна яма, яка заросла в середині та навколо густими корчами, вільхою та осикою. З діброю починалось колгоспне картопляне поле. Четвірка звернула і почала заглиблюватись в нього, як подалі від дроги та дібри.
Дерли бульбу з землі руками, швидко. Благо, недавні дощі залишили землю м’якою.
- Чули но? якісь парашутисти приземлились. По селу партизанів шукають. – забубнів Владик, витираючи від землі руки об штанини.
- А які тут парашутисти! Дурне ліпиш! – затарахкотіла у відповідь дружина та завдала мішок йому на плечі. – Йди вже.
Владик промовчав, не то місце аби прирікатись з сварливою бабою. Згорбився під тяжким мішком і поплівся великим півколом до дібри. Лише далеко за нею вийде з поля на дорогу і зразу шмигне в сад.
Доладували останній мішок, позакидали на плечі та пішли. Треба було вже поспішати. Клоче темних, густих хмар зсунулося на захід і втікало за хутір, очолюючи на тлі неба густо засипану сіллю дорогу чумаків. А за спиною вже легесенько засіріло. Жінки йшли полем хутко і дівчинисько постійно відставала. Тож звернули до дороги. Вискочивши на рівний шлях, Славка скинула мішок, аби поправити зав’язь на гичці. То не страшно, що мама та Міля віддалились, на шляху вона їх швидко наздожене. Впоравшись, завдала мішок і раптом почула, тихий, невиразний оклик. То був чоловічий голос. Не оглянулась, заспішила з мішком на плечах до жінок. Швидко – швидко, рвучкими кроками. От вже і згорблені, навантажені спини. Уривисто, захекуючись, майже в голос, шепоче:
- Мамо, цьоцю, там хтось за нами йдуть.
Ні мовлячи ні слова, не озирнувшись, жінки просто впускають мішки і пускаються в поле ліворуч. Полетіли стрімко, не махаючи руками, нахилившись вперед, на межі падіння. Наче от-от влетять обличчям в землю, але в останню мить ноги встигають добігти, підхопити і знову кинути вперед, наче спіткнувшись в падінні. Славка лиш краєм ока помітила дві чорних тіні, що вирвались за узбіччя дороги і помчали навздогін за жінками густо засіявши поле тихими, але лютими московськими матюками. Ця мить визначила напрямок руху, вона впустивши мішок і мало не налетівши на один з покинутих попереду, стрімко скерувалась до дібри – в поле праворуч. Ну ж бо лише до дібри і там схватись – несла її тая думка. Але неслась лише думка, ватні, закутані страхом ноги не бігли, а плентались. Повітря стало густим, продиралась крізь нього мов через чагарник. Серце молотило в горлі та заважало дихати. Проте, ось вже корчі! Зараз! Но тільки пірнути в діл, в яму.
- Ай – несподіваний біль спалахнув в потилиці. Славка втратила рівновагу, зачепилась за борозну і полетіла правим боком під кущ. Витягнуті руки захистили обличчя, зате боляче вдарилась ребрами. Щось важке навалилось на ноги і міцно стиснуло їх. Дівчина вся стерпла, стало тісно у власній шкірі. Страх навалився на спину, придушив груди. Неможливо було вдихнути. Часто зойкала, коротко і безрезультатно вдихаючи - повітря застрягало в роті. Це більше скидалось на ікоту. Страх натиснув на потилицю, саме в місце болісного удару, і втиснув обличчя в землю. Якась колюча гілка боляче понівечила щоку. Останні крихти повітря вирвались коротким риданням за грудей – в голові запаморочилось.
Цей звук здивував чоловіка. Послабив хват здоровенної долоні і одразу відчув, що під нею коса. Привстав забираючи коліно з спини загнаної жертви і вхопивши її за ремено припідняв від землі, повертаючи на бік так щоб була змога розгледіти в сірих сутінках обличчя.
- Пацанка, - сплюнув в бік і відпустив плече, - ребёнок.
Всівся поруч на зад, вирвав травинку і почав її жувати, чекаючи доки дівча відхекається від страху та погоні. Коли почув тихий плач, різко піднявся. Взяв за її ремена і одним ривком поставив на ноги. Розвернув обличчям до рожево-фіолетової смужки над горизонтом, що розмазувала на сіро-синій купол ночі і штовхнув в плечі.
- Вперёд! – скомандував і Славка заточившись, понуро посунула вниз до села. На зустріч яскравій суміші теплих барв ранкового неба, що провіщувало схід блідо-холодного диску який світив новою перспективою, нового життя. Десь там, за диском, десь далеко на сході, десь на Дальньому Сході. Тверда двадцятип’ятирічна перспектива шістнадцятирічній голодній хуторянці.
****
Слава сиділа в зашарпаному кабінеті голови сільради. Того самого Владика, якому кілька годин тому ладувала в мішок видрану з колгоспоного поля бульбу. Сиділа на хиткому стільці в кутку під вікном і обережно відкалупувала маленькими шматочками від стіни синю, масляну фарбу, що дулася хворобливими пухирями по всій поверхні стін. За вікном на дорозі побіч криниці нервово розмовляли голови. Колгоспу та сільради. Кажибаєв тупав ногами, хапався руками то за округлий живіт, то смикав себе за чорне волосся, то протирав вузькі казахські очі – наче намагаючись себе розбудити. По міміці можна було здогадатись як густо та міцно він лаявся, зло спльовуючи по всім бокам. Що разу перед плювком на мить завмираючи, наче долав бажання харкнути співрозмовнику в писок. Зсутулений Владик мотав лисиною і тикав руками в сторону сільських городів. Кажибаєв ще раз люто харкнув на дорогу, тупнув і махнувши рукою на Владика розвернувся і пішов. Сільський голова сперся на криницю і застиг, низько похиливши, голову.
В кімнату хтось ввійшов. Дівчина миттю перестала шкрябати стіну і знітившись втупилась в свої брудні від землі руки. Не ворушилась. Мужчина пройшовся по кімнаті та зупинився посередині. Постояв секунду і повернувся до арештантки. Слава відчувала його пильний погляд і ще більше стулилась. Він підійшов в притул до стільця і дівчина інстинктивно відхилилась. Затисла руки між колін і вперла скроню в стіну, пухир фарби лопнув і сині крихти посипались на брудні щоку, кожух і підлогу. Чоловік знову постояв кілька гнітючих секунд, втискаючи погляд в полонянку. Потім, навмисно дуже повільно поклав свою долонь на плече дівчини і плавно почав притискати арештантку до стіни.
Слава закусила губи. Стиснув долонь навколо худого рамена і підняв налякану дівчину на ноги. Неквапно потягнув її в бік до сусідньої стіни. Перечепившись Слава перекинула стілець. Мужчина впер дівчину в спиною в стінку і спробував зазирнути в очі. Та ховала обличчя в бік і діл перелякано кліпаючи та кусаючи пересохлі губи. Він підняв ліву руку і охопив нею підборіддя арештантки. Стиснув її щоки і так само повільно, підняв обличчя. Довго дивився їй в очі.
- Пізнаєш мене.
Слава заперечно мотнула головою, наскільки це дозволяла долонь чоловіка. Він міцніше стиснув обличчя дівчини і втиснув її потилицю в стіну. Ще кілька нестерпних секунд його спокійного, повного ненависті погляду. Раптово чоловік відпустив плече дівчини і з коротким, без розмаху ударом встромив їй під ребра долоню складену човником, так щоб міцно стиснуті пальці проникли аж за нижнє ребро. Слава дзвінко зойкнула і заскиглила як маленьке цуценя. Ноги обм’якли і вона повисла підборіддям на долоні.
- Васька жидок. – зашипів чоловік.
В коридорі загупали швидкі кроки армійських чобіт. Васька відняв руку і Слава посунувшись вздовж стіни, сіла на підлозі. Обняла коліна і продовжила приглушено скиглити крізь тремтячі, сухі губи. В кімнату стрімко увійшов високий, худорлявий офіцер. Коротко оглянув присутніх і зло з розстановкою сказав:
- Это что такое? Я её поймал! И я могу с ней делать то что я решу нужным?! – зробив крок до переду. Василь відступив. – Твои где? Куда убежали? Почему не догнал? Выяснил кто такие?
Василь потупився.
- Кроме того, - старший потер підборіддя, - Кажибаев утвержлает, что это порядочная девушка и кратофель несла с тёткиного огорода в селе. На хуторе урожай плохой. И с расхитителями не связана. Простая случайность. – офіцер поглянув на полонянку та відірвав руку від обличчя. Її голодний жалюгідний вигляд не зворушував його, він просто розглядав.
- Перед рассветом? – хмикнув Василь, - дня нету?
Офіцер перевів погляд на підлеглого.
- Этот же вопрос я задавал Толегену Айдаровичу. Аргументирует тем, что так поступает часто, с той целью чтобы не опаздывать на работы в колхоз. Пошёл за журналом трудодней. – Старший дістав папіроси. – Так что, оставь её в покое. Идем закурим.
Вони вийшли. Славі аж легше стало дихати. Вона пересунулась по підлозі до кутка. Та якось здавалось безпечніше. Потім, дещо оговтавшись, піднялась, поставила перекинутий стілець і знов сіла проти вікна. Владика біля криниці вже не було.
В сусідній кімнаті зашуміли голоси. Кажибаєв метушився і голосно викрикував, решта говорили спокійно, рівно з розстановкою. Як Слава не намагалась розчути розмову, це не вдавалось - надто тихо розмовляли ті троє. До неї в кімнату долинали лише запальні викрики Телегена.
- … Ну вот, вот же… … Ни одного пропуска, все трудодни… … Да вы её просто запугали… … И глава сельсавета тоже ручается… …Да тёткин это огород… … Она же еще девочка совсем… …Вы же сами сказали, что она шла отдельно… …Безупречная характеристика… …Когда как не ночью, прийти, набрать, принести, приготовить и не опоздать на работу… …Отец инвалид… …Вот здесь смотрите… …Ну это же очевидно! До хутора три километра… …Ну вот, ведь побежала же она в другую сторону… …Да напугали вы её… …Я настаиваю… … Незамедлительно…
Так тривало довго. Слава втратила лік часу. Вона вже перестала вслухатись і лише то розглядала дорогу за шибкою, то свої чорні від чорнозему нігті. Двері в кімнату були відчинені та і вхідні теж. Ніхто за теє не переймався. Куди їй було втікати. Стук чобіт ознаменував присутність старшого офіцера в кімнаті, Слава нервово сіпнулась, але не повернулась, лише ще більше зсутулилась.
- Свободна. Картошку не забудь свою на дороге собрать. Если она там еще осталась. – І вийшов.
Зайшов голова колгоспу. Кутики рота його були заслинені, повіки монгольських очей сіпались, сорочка під пузом вибилась з під штанів. В його руках тремтіли якісь зашарпані робочі журнали.
- Пойдем. Не волнуйся, все будет хорошо. – якось геть недоброзичливо, заспокоїв він.
Толеген в мовчки супроводжував її по дорозі через село. Аж доки не дійшли до крайніх хат, що були поодаль дороги. Тут його і прорвало. Лютим але дуже тихим шепотом він засичав:
- Глупая, глупая девчёнка. Тебе что здесь жарко? Надоело солнышко? К медведям захотелось? Заполярье посмотреть? Ай ай ай! – гарячкував, проте ледь
розтуляючи губи, навіть не повернувши до неї голови. Його емоції видавало лише тремтіння рук, які завбачливо були сховані в кишенях піджака.
- Да я б тебе телегу этой картошки привез бы. – продовжував Кажибаєв. - Знать бы никто не знал. А ты голову в петлю! Ведь знали, что ЭТИ прибыли бандитов ловить. Аах.
Побачив при паркані саду останньої сільської хати голову сільради і зупинився. Слава рефлекторно теж зупинилась. Толеген витяг руку і обережно підштовхнув дівчину вперед. Та рушила. Почекав доки дійде до Владика і в його супроводі вже направиться додому на хутір.
Голова сільради озирнувся і якось криво кивнув голові колгоспу. Той у відповідь зло харкнув під ноги і розвернувшись покрокував назад.
Кася міцно стискала Ярославу, притискаючи її обличчя до грудей. Та тихенько плакала, інколи підриваючись всім тілом від ридання. Але мамине поколисування і ніжне погладжування одразу втамовувало спалах. Нарешті вже майже зовсім заспокоївшись дівчина відірвала обличчя від, наскрізь мокрої, Касиною сорочки. Подивилась їй у вічі, шмигнула носом.
- Мамо! – То були її перше слово після того болісного «ай» в ночі на дорозі.
І вже тихо, без плачу, притулила боком голову до маминих грудей. Чула як швидко та голосно б’ється її серце. Чи то було її власне? Чи, просто, вони бились разом?
****
Слава лякалась кожної чоловічої постаті, кожного чоловічого голосу. Що разу серце завмирало в стиснутих грудях при чиїйсь появі, аж доки мозок не розпізнавав когось знайомого, або й незнайомого – головне не одного з тих. Згодом стало вже не так моторошно і минулись страшні сни, проте доки ті нишпорили по навколишнім селам та хуторам тривога гнітила і не відпускала. Майже рік минув в страху, вже заходила середина літа, а вони все не вступались з села. Зате на хутір не пхались, той плекалась надія що може й забули вже за неї.
Ярослава набирала в шопі дрова, коли зачула на подвір’ї гучний оклик.
- Хазяин. Иди-ка сюда.
Голос того! Старшого! Ноги в дівчини обм’якнули, вона похилилась в бік і оперлась на приставлену до стіни драбину. Майнула думка піднятись по ній на стрих шопи і заритись в сіно. Але де там! Вона, кволо з’їхала вздовж штахети драбини і осіла на нижній
перемичці. Руки м’яко опустились і дрова тихо зсипались на коліна, потім на ґрунтову підлогу. Крізь шпари між розсохлими дошками вона бачила, як з-за хати шкандибає операючись на милицю батько. Постать офіцера миготіла прямо за стіною шопи. Він спритно обдирав кущ смороди пакуючи ягоди в рот, доки одногоногий каліка дострибував до нього.
- Мы этой недели отбываем, - промовив, з набитим ротом – перед отъездом зайдём должок забрать.
И нахилився аби вискубати нову жменю ягід. Павло мовчав. В Слави обірвалось серце, тяжким каменем потягло за собою в низ – вона м’яко, безрадно сковзнула з драбини і припала до вогкої землі. Трухляві, сирі запахи заполонили легені, а потім і все тіло. Відчула себе немічною, гнилою, неживою. Напівпритомна чула голос, вирізняла фрази, слова, але нездатна була вникнути в їх зміст.
- Да что ты оцепенел? – пролунав за стіною регіт. – Не заберать! Обмывать будем! – і той закинув собі в рот повну жменю чорних, крупних ягід.
- Приготовь доброй закуски и добрый бутыль водки – закінчив, голосно плямкаючи, намагаючись між словами жувати смородину.
Павло далі мовчав. Крізь шпари було видно як офіцер, зігнувшись оббирає кущ. Нарешті випрямився, щось пробурмотів, продовжуючи жувати і покинув двір.
Слава спробувала піднятись, проте сили їй відмовили. Хотіла закликати батька. Та спромоглась лише глибоко видихнути. Слова не вдались. Цей дивний звук вивів каліку з заціпеніння, він потягнув рукавом по вусах і прошкандибав кілька кроків до входу в шопу. Став в просвіті великих, перекошених дверей. Зустрівся з донькою поглядом. Та кволо стала на коліна і почала збирати на руку просипані дрова.
Прийшли всі троє за два дні. В неділю. Трохи по полудні. До хати йти відмовились. Наказали стіл винести в сад. Павла посадили з собою. З доброї закуски був лише хліб, масло та сир. Ще якась городнина. Самогон глушили гранчаками. Жваво, з смаком. Вже добре захмелівши Василь наказав закликати Славку до них. Та прийшла і стала за спиною батька. Васька махнув рукою аби наблизилась. Та наче ступила крок в його бік, але надалі залишалась на старому місці. Молодик поклав руки долонями на стіл, відхилися і з ображеною п’яною мармизою втупився в дівчину. Хотів було піднятись, та роздумав. Махнув сам до себе рукою, мовляв нехай там стоїть. Правицею взяв свій гранчак. А лівицею, дуже вправно, як на такого п’яного, схопив трилітровий, вже на дві третини спорожніли бутель і налив повний стакан самогону. Привстав і пристукнувши поставив горілку проти Слави. Та не поворушилась, лише розгублено оглянула застільних. Вася з
надмірною образою розвів руки і втупив в неї слизькі, мов заслинені, позбавлені іскри глузду, очі.
- Не… ну ёпта… чё за… бляя… вооо. – Звернувася за допомогою до товаришів, обводячи їх маслянистим поглядом.
Старший офіцер потягнувся до запропонованого стакана і перелив майже весь його вміст в свій, залишивши рідини на рівень не більше товщини пальця. І простягнув його, над головою Павла, дівчині. Та прийняла гранчак і вперла наляканий погляд в батька. Він не підіймаючи очей, коротко, ледь помітно кивнув. Слава, розгубилась. На неї впритул витріщались три п’яні, слизисті, огидні пари очей, а батько натомість свій погляд ховав. Вона міцно стиснула стакан і з вдихом закинула смагу в горло. Пекуча рідина опалила горлянку і з повітрям потрапила в дихальні шляхи. Поперхнулась. Самогон вернувся ніздрями. В глотці, роті, ніздрях все запалало. Зайшлась хриплим кашлем. Закрила багряне обличчя руками. Стакан впав на траву. З плачем, кашлем, соромом і приниженням побігла в хату під гучний, громовий, п’яний регіт. Павло підкотив милецею до себе стакан, нахилившись підняв і витерши об рукав поставив перед Василем.
ВЕСНА 2020

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Інра Урум, 10-01-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.82186698913574 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …