Чарівна дружина, мила донька та кмітлива онучка, вся в дідуся – ось, що я досягнув за свого життя. В мене було безліч яскравих моментів, але я вирішив почати саме з цього.
У кожній родині свій рецепт щастя і своє бачення того, якими мають бути правильні сімейні стосунки. Тож зараз я хочу відкрити секретні інгредієнти свого рецепту. Я не хочу бубоніти, як зазвичай роблять старі дідугани, адже це не в моєму стилі. А одразу ж попереджаю, молодість в мене була насиченою.
Перший раз я з Бабою зустрівся на другому курсі Київського політехнічного інституту коли в десятці кращих студентів отримали грамоти за перший курс навчання. Другий раз ми зустрілись на наступний день у бібліотеці, зав’язалась розмова і понеслось. Оговтались згодом перед випуском і час розлуки налякав нас, тож пообіцяли одне одному що будемо йти разом по життю. Так і забрали обох в щойно створену лабораторію перспективних розробок. Через два роки народилась донечка, ще через п’ять ми стали одними з наймолодших вчених країни, ще через чотири самі керували лабораторією і визначали перспективні напрямки в науці. А ще через два з’явились перші сімейні проблеми.
Донька мала все чого може бажати дитина окрім батьківської турботи. Бо ми та Бабою завжди були зайняті питаннями які вирішують долю країни і планети. Маленька дівчинка жила в садочку санаторного типу і поки не пішла в школу навіть не здогадувалась, що є сім’ї, в яких батьки бачаться з дітьми кожен день і по багато годин. Вже в середній школі почала пропонувати батькам різні варіанти, щоб частіше бачитись, в старшій намагалась непомітно пробратись до батьків на роботу. Потім вступила до вузу на психолога, зустріла свого коханого, закінчила вуз, вийшла заміж, народила доньку і працює сімейним психологом у власній фірмі. Забіг я на перед.
Проаналізувавши ситуацію в сім’ї ми з Бабою почали використовувати свої вихідні, частину обов’язків переклали на свого замісника, та було вже трохи запізно. Донька відчувала, що вона не на першому місці (хоча це було не так). Ситуація трохи розрядилась, коли донька поступила до вузу на психолога, ми змогли нарешті спокійно попрацювати.
Михайло Петрович розробляв різноманітне обладнання для сільського господарства.
Марія Іванівна виводила нові сорти сільськогосподарських культур. Та їх спільні проекти просто вражали уяву. Одним з винаходів молодих науковців була Курочка Ряба – генетично модифікована та штучно виведена порода курей спеціально для того щоб нести яйця із золотою шкаралупою. Ген скопійовано від залізного молюска (Crysomallon squamiferum). Курка живе і харчується як звичайна курка з тією відмінністю що несе яйця дуже рідко. Коли кількість золота в організмі досягає достатнього рівня, курка зносить яйце із золотою шкаралупою.
Іще одна надзвичайна особливість полягає в тому що для забезпечення даного способу вченим довелося збільшити мозок курки на декілька відсотків і створити центр який регулював роботу процесу золотонакопичення. Це призвело до того що вміст самого яйця теж був незвичайний.
Або наприклад спальний мішок розміром з рукавичку який розтягувався до незвичайних масштабів. Міг вмістити в собі до п’яти кремезних чоловіків із спорядженням.
Чи то робот бичок створений для вивчення поведінки корів. Був наділений великою кількістю функцій.
Зам Діда і Баби був хорошим і чесним чоловіком. Все виконував без заперечень. Але він був людиною системи, він вірив що виконуючи свою роботу добросовісно чинить правильно і не замислювався що вищестоячі чиновники можуть використати його в своїх недобрих цілях. Йому можна було досить легко навіяти якусь думку і він сам починав її палко відстоювати.
Так і сталось, Заму сказали що Дід і Баба іноземні шпигуни і викрали супер технологію ідея якої належить йому ж.
Замісник спеціалізувався на електриці, квантових переходах, поляризації, кристалізації речовини у магнітному полі, і вів також власні проекти.
Одного разу замісник вирушаючи в довгострокову експедицію попросив Діда і Бабу проаналізувати його роботу (теорію) і провести деякі досліди і розрахунки. Виконавши прохання свого зама Дід і Баба побачили що зробили дуже корисне і водночас небезпечне відкриття. Вони злякались за долю планети, зфальсифікували результати, забрали відкриття і пішли на пенсію.
Коли повернувся зам то почав вимагати пояснення, створив слідчу комісію,загалом був дуже розлючений.
Діду і Бабі довелось задіяти свої зв’язки з міністерства щоб зам’яти справу. Та цим все не закінчилось, це був початок їхніх пригод, у які була втягнута вся сім’я.
Звичайно, на шляху створення ідеальної родини трапляються різні кумедні історії. Якось у Діда і Баби виникла суперечка. Дід хотів дати Бабі пораду в результаті чого дізнався куди труба йти і що робити. Після цього Дід вирішив показати Бабі що він також щось розуміє в рослинах і посадив ріпку. Провів з нею деякі маніпуляції і виросла ріпка велика превелика.
Коли ріпку витягували трапилась смішна історія. Внучка захотіла сфотографувати як вони витягуватимуть ріпку і увімкнула функцію фото сесія, в цей момент Дід глянув на ріпку і сказав: ого яка , на всіх вистачить. Це почули собака, кіт і мишка та зраділи що Дід і з ними поділиться й вирішили допомогти. І якраз коли фотоапарат почав фотографувати то всі разом ухватились і почали тягнути.
Дід і Баба та як все було насправді….
Дід з Бабою збирають речі в лабораторії, де пропрацювали все своє життя….
Заходить начальник і каже:
– Ваша пенсія тільки почалась ви ще можете працювати, насолоджуватись улюбленою справою.
- Ні, і ще раз ні, дякуємо. Ми дуже багато часу провели на роботі, звичайно, нам це подобалось і ми працювали з усією віддачею. Але дитинство нашої єдиної доньки пройшло без нас, про що дуже шкодуємо. І зараз, коли у нас підростає маленька онучка, ми не хочемо повторювати цієї помилки….
Начальник був нормальний мужик і з розумінням відповів:
- Ну як знаєте діло ваше, але знайте ми завжди будемо раді вас бачити , в будь який час.
Начальник виходить із кабінету
Баба :
- Ти все взяв?
Дід:
- Так (Дід поклав руку на проект СЕКРЕТНО) Можемо їхати додому.
Дід з Бабою взяли свої речі і виходять з лабораторії….
Промайнуло 10 років…..
Після виходу на пенсію Дід і Баба жили в сільській місцевості та час від часу консультували колишніх співробітників, але суто по телефону. До них часто приїздила онучка, тоді вони відкладали свої справи та присвячували свій час їй.
Одного разу, приїхавши до діда з бабою на гостину, онучка розповіла що дорогою бачила незвичну картину – ведмідь, вовк, лисиця і заєць бігли разом. Діда це насторожило і він активізував захисні системи, а солом’яного бичка якого зробив для онучки, щоб та бавилась, переобладнав на вартового, щоб той затримував непроханих гостей.
Цього разу все було як завжди: Онучка з бабою переглядали сімейний альбом та час від часу сміялись над світлинами. До рук їм потрапила світлина, на якій всі разом намагались витягнути дідову ріпку. Пригадавши цю історію, їм стало особливо весело….
Після перегляду світлин і приємних спогадів, як і годиться, баба вирішила пригостити онучку…., заздалегідь приготувавши особливо смачний сюрприз. Додавши апетиту собі і внучці таємницею, баба і онучка зайшли на кухню. Та на кухні виявилось, що сюрприз кудись зник. Баба постояла кілька секунд в роздумах і запропонувала пити чай із вчорашнім аналогом сюрпризу – це був майже ідеально круглої форми хлібобулочний продукт, від якого вже відрізали окраєць, мабуть для проби. Онучка називала ці кулінарні шедеври колобками. Баба все нарікала на пропажу, бо цього разу колобок мав бути особливо смачним, адже тісто було замішане на яйці Курки Ряби.
За 20 хвилин до цього
Все починалося майже так, як у відомій казці… Колобок спокійнесенько лежав собі у баби з дідом на кухні на розкішній глиняній тарілці, наспівував веселеньку пісеньку та остигав. Але йому щось дуже муляло в боки і він подумав собі:
- А чому це я повинен тут лежати у дискомфорті, - і спробував звільнитись від неприємного відчуття. Він відштовхнувся із тарілки і покотився по столі, спочатку зістрибнув на підвіконня, далі впав на траву і ледь чутно застогнав. Лежати на траві Колобку було зручніше, ніж на тарілці, навіть було приємно і лоскотно, бо то травинки час від часу торкались до нього. І тут він відчув найласкавіші в світі доторки і йому захотілось відповісти – це були його перші розбірливі звуки. Вібруючи поверхнею тіла він намагався повторити ту саму частоту, яку відчував. А чув він розмову баби і онучки. Погостювала онучка два дні і в неділю після обіду поїхала додому. Баба у вечері визирнула з вікна і покликала діда до столу, та й почула тихе відлуння свого голосу унизу, під вікном, глянула і помітила свою пропажу – Колобка, якого вона з любов'ю випікала для своєї улюбленої онучки.
Підняла Баба колобка і раптом відчула, що він ворушиться. Вона скрикнула від здивування і хутчіш покликала діда:
- Діду, діду, йди-но сюди мерщій, побачиш диво дивовижне…
Дід прийшовши на кухню і справді не повірив своїм очам, адже у баби на руках лежав живий хлібець. І хоча Діда, звичайно, так легко не здивуєш і очам своїм він вірив просто для даної ситуації, на цей раз у діда в голові не було готової відповіді….
Дід був професіонал своєї справи і добре розумів, що для того, щоб оживити неживе необхідний спеціальний пристрій – просторовий стабілізатор холодної плазми, а такий є тільки в інституті, в його лабораторії. Одразу в голові з’являлись, опрацьовувались та відкидались або поки що відкладались різні теорії. Зрештою дід дійшов висновку що у нього поки що недостатньо інформації. У них з бабою почалась, як це завжди буває при вирішенні складних питань, ділова розмова справжніх фахівців своєї справи. Щоб трошечки прояснити ситуацію, баба відкрила таємницю:
- А знаєш діду, відмінність цього колобка полягає в тому, що він замішаний на яйцях Курки Ряби, це тобі ні про що не нагадує? Га?
- Отож бо!, - багатозначно відповів дід, бо він володів достовірною інформацією і у нього миттєво з’явився логічний здогад (Знай наших).
А справа була ось в чому: в яйці Курки Ряби був весь необхідний вміст і в суміші з температурною обробкою вийшов потрібний результат. Спостерігаючи за колобком, дід і баба вияснили, що він здатний навчатись, відчувати дотики, чути та розмовляти. Тож вже через декілька днів, колобок розумів, що до нього звертаються і відповідав. Вчився як кажуть не по дням а по годинам. За тиждень колобок навчився самостійно котитись та розмовляти. Цікавості його не було меж.
Баба була рада-радесенька з цього та так захопилась, проводячи весь свій вільний час з колобком, що два дні підряд пропустила телефонний сеанс зв’язку із онучкою.
- Щось там не так, у моїх стареньких, - подумала онучка, занепокоїлась і на наступні вихідні вже з самого ранку була у діда й баби. Баба якраз готуючись до приїзду онучки, поралась на кухні і жваво спілкувалась із колобком:
- Скоро вже скоро моя онученька приїде… Моя улюблена дівчинка…. Давненько я її не бачила , ох і скучила вже….
Але баба не збиралась показувати колобка онучці, і лише, після того як онучка «застукала» бабу на гарячому, як кажуть , прийшлось розповісти всю правду.
Вже весь наступний тиждень внучка провела з колобком, розширювала його світогляд, він навчився міняти форму. Колобок проявляв велику цікавість і жагу пізнання. А в житті внучки це була перша найкраща пригода. З кожним днем вони заходили все далі і в тренуваннях і від хати.
На одній із таких прогулянок, коли колобок котився по стежці, а внучка намагалась наздогнати його і піймати, Колобок вирвався набагато вперед і тут йому на зустріч вибіг заєць і захотів з’їсти колобка. Колобок почав імітувати звуки людей, заєць злякався почав дивитись на всі боки і поки оговтався колобка вже не було.
Від вовка втік так само. З ведмедем було трохи складніше, бо той не дуже і злякався, тоді колобок зімітував звук пострілу, ведмідь не чекав такого і колобок вислизнув з його лап.
А от лисиця, хитрюща, на все це не велась, не подіяв на неї і чарівний спів колобка, вона підкинула його вгору відкрила свій ротик і була готова проковтнути його. Та колобок розтягнувся і не дав себе з’їсти, вдарив лисицю по носі і втік поки та скавучала від болю. Втікаючи від звірів колобок зустрів онучку і вони разом втекли до хати діда і баби. Такої пригоди з ними ще не траплялось…
А тим часом, звірі відправили зайця до зама з докладом та отримали наказ атакувати і заволодіти колобком. Вони обійшли всі дідові системи захисту. Зловив їх лише солом’яний бичок своїми липкими боками.
Коли Зам не отримав докладу у визначений час, то зібрав оперативну групу і пішов штурмом на будинок Діда і Баби. Оперативна група на чолі із Замом увірвались до хати. Як і кожна жінка, у цей момент баба дуже злякалась і скрикнула. Але трапилось те. чого ніхто не очікував. За долю секунди вся хата заполонилась брудом, глиною та мулом, всі опинились в нерухомій пастці. Не зачепило це все тільки бабу, вона в мить зрозуміла в чому справа, підійшла до діда і звільнила його з полону.
Під бабиними руками затверділа багнюка миттєво піддалася. Баба звільнила онучку і колобка, а дід цим часом уже професійно вів розмову із Замом. Так вони проспілкувались деякий час і до хати вдерлась ще одна опер група, яка теж одразу була знерухомлена. Онучка почула голос командира другої опер групи і впізнала його, підійшла зняла маску і здивувалась, бо це був її тато:
- Ну Ви всі і даєте…. Тато ти ж психолог!
- Це дуже довга історія, а на сьогодні нам пригод вже вистачить, я так думаю, правда ж ? - відповів тато.
Дала справи пішли вправно: Дід переконав Зама, що той помилявся і як годиться надав йому докази, і зам зрозумів, хто справжній іноземний шпигун та увів діда і бабу у курс справи.
Баба ж звільнила всіх з полону Мілдреда.
-У мене є план, вигукнув дід майже одноголосно з бабою, і вони разом придумали план, як схопити іноземного шпигуна.
Згодом шпигуна було зловлено.
- Чи не молодці ми, онученько!, - всі раділи , що пригода закінчилась так вдало…
Потім Онучка дізналась як насправді познайомились батьки, вірніше що було першопричиною. А Дід і Баба, в свою чергу. попросили вибачення та поради у доньки, як у сімейного психолога як же їм правильно себе вести.
Всі пішли на кухню, пити чай, як і годиться у великих дружніх родинах…..
