Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2624
Творів: 47917
Рецензій: 92729

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Розвідники

© Сергій Вікторович, 02-09-2020


Ніхто не пам’ятав, звідкіля з’явилася традиція в певний день одним і тим же товариством збиратися, де Бог пошле. Найчастіше Бог посилав  особистий кабінет  доцента Крука. У декого з тих, хто приходив, був свій особистий кабінет. Набагато просторніший, світліший з кращими меблями. Але там завжди товклася купа народу. В доцента кабінет знаходився  у віддаленому кутку навчального закладу, куди рідко заглядало  стороннє око. В другій половині дня, після закінчення пар, можна було спокійно посидіти, погомоніти, намітити нездійсненні плани.
Доцент Крук в студентські роки був смаглявим, з чорним густим хвилястим волоссям, мав тонкі правильні риси обличчя. Якщо додати майже ідеальну поставу танцюриста, то виходило, що був схожий на той тип акторів, які в радянських фільмах грали позитивних комсомольських діячів, міліціонерів, чекістів. В молодості ніяк не міг придбати модні тоді джинси. В крамниці не купиш, тільки у перекупників. Та як тільки Крук з’являвся в тому місці, де торгували джинсами, всі продавці відразу робили вигляд, що вони просто прийшли подивитися. За студентами наглядали викладачі, члени студради гуртожитку, представники комітету комсомолу. Та коли збиралися в кімнаті гуртожитку, де жив Крук, туди ніхто не заглядав. Мабуть вважали, що там уже є своя людина. Можливо тому й з’явилася традиція збиратися саме  у Крука.
Доцент слив завзятим збирачем. В дитинстві збирав етикетки з коробочок для сірників. Потім почав збирати паперові гроші різних країн та епох. Після закінчення університету збирав апаратуру. В його лабораторії зберігалися прилади від початку двадцятого сторіччя, закінчуючи останніми досягненнями науки і техніки. І все працювало. До нього досить часто приходили  спеціалісти з інших навчальних закладів, з конструкторських бюро, самодіяльні винахідники, навіть з кіностудій. Тож поява респектабельної людини в районі лабораторії  не привертала до себе уваги.
Випускники геологічного факультету працювали не тільки на безмежних краях Радянського Союзу, й по всьому світу. Коли бували в Києві, то обов’язкова забігали в гості до доцента  в його лабораторiю, розповідали цікаві бувальщини. Тай сам Крук не відразу став доцентом, помотався по світу. Тож назбирав чималу колекцію  найрізноманітніших геологічних  байок та бувальщин і майстерно їх розповідав. Завжди від першої особи. Але ніхто не доколупувався, чи насправді ця історія трапилася з доцентом, чи з кимсь іншим.  Головне, щоб було цікаво та весело. Кожна оповідка починалася фразою «А ще був такий случáй». Ось одна з таких оповідок:

«А ще був такий случáй. Дзвонить мені Микола Остапчук. Після звичайних привітань  одразу питає:
- Хочеш поїхати в Африку?
- Яка задача?
- Алмазна тематика.
- Зйомка чи розвідка?
- Розвідка.
Який же геолог не мріє вирватися з кабінету в поле. Куди завгодно, хоч в підкиївську куркулівку, хоч в Африку. А з Африкою була невеличка придибенція. Ви ж пам’ятаєте, де ми курили в перервах між парами - в торці коридору геологічного факультету. А там вікна виходили у  двір факультету довузiвської підготовки* . Пам’ятаєте, як Андрій, дивлячись на африканців, що метушилися на подвір’ї, каламбурив: «Збулися  пророчі слова великого Кобзаря: «Чорніше чорної землі блукають люди»»!   Та після італійського фільму «Сеньйор Робінзон» мої погляди дещо змінилися. Там така приваблива африканочка  грає П’ятницю. Відтоді в мене з’явилася примха, бажання переспати з негритянкою. Я уважно придивлявся до африканців з вікна коридору, на спортивних майданчиках студмістечка, на танцях в гуртожитках, сподіваючись побачити свою П’ятницю. Але серед африканців були одні хлопці.

Летіли військово-транспортним літаком. На стоянці в дальньому кутку літовища нас зустрів  немолодий, малого зросту, підтягнутий африканець в одязі військового штибу, але без розпізнавальних знаків. Заговорив російською без найменшого акценту:
- Доброго дня. Як долетіли? Я буду вас всюди супроводжувати. Як кажуть, буду вашим куратором. Звати мене Джером.
- Доброго здоров’я. Долетіли добре. Приємно познайомитись. Де так добре опанували  російську мову?
- В Криму закінчував військове училище.
- Можна, ми будемо вас звати Жориком.
- Звичайно можна, тим більше, що не ви перші.
Разом з Жориком нас зустріли робітники та два солдати з автоматами.
- Робітників ми просили, а вони навіщо?
- У нас тут неспокійно, так що  будуть з нами весь час.
Робітники виявилися кмітливими хлопцями, дуже швидко зрозуміли, що від них вимагають, і роботи пішли швидко, навіть весело.  Єдине  бентежило,  що біля нас постійно крутився американський зоолог з місцевими єгерями. Коли ставали на відпочинок, наш Жорик осторонь про щось перешіптувався з американцем.
Якось в глухому закутку країни зупинилися в  невеличкому африканському поселенні. Серед дітлахів, що бавилися у жовто-червоній пилюці, увагу привернув білий  хлопчик.  На його голові, на відміну від чорноволосих кучерявих однолітків,  пряме, геть вигоріле біле волосся. Як він дивився на білявого Миколу! В його очах було  здивування - виявляється він не один такий на світі. І якась невимовна туга.
Роботи завершилися. Приїхали в столицю і в очікувані зворотного рейсу поселилися в готелi. Помилися, почистилися і спустилися в ресторан повечеряти.  Дивлюся на офіціанток, такі привабливі африканки. Мій погляд перехопив Жорик. Він теж був з нами за столом:
- Що подобаються?
Ну я й розповів про «Сеньйора Робінзона», П’ятницю та про юнацьку фантазію.
- А знаєш, я допоможу тобі, – оживився Жорик. – Моїй сестрі треба трошки підзаробити. Не вистачає грошей заплатити за житло. Або якщо заплатить за житло, то не буде чим годувати дітей. Вона недорого бере.
- Хіба так можна?!
- А чому не можна, – втрутився Микола. – Ми ж дома нікому не скажемо. І чи ще випаде колись така нагода. Що ти втрачаєш? Всього кілька доларів. Якщо не вистачить, я на таке діло добавлю.
Поки ми з Миколою обговорювали ситуацію, Жорик зник і за деякий час з’явився з привабливою африканкою.  Саме  такою, яка снилася ночами. Познайомив нас. Я запросив даму за стіл, пригостив. Поговорили про життя, про дітей. Заграла музика, і ми пішли танцювати. «Сестра»  так звабливо пригорталася, що в мене почала закипати кров. А потім  і каже:
- let's go to your room** .
Прийшли в номер, ще трошки випили. «Сестра»  звабливо посміхається мені своєю білозубою усмішкою,  а я  думаю: «Що ж це ти робиш? Навіщо воно тобі? Ну була в дитинстві забаганка, а точніше дурість. Так ти ж уже дорослий дядько. Маєш люблячу дружину, донечок. Як ти після всього будеш дивитися їм в очі!» І тут мені згадалися очі того білявого хлопчика в глухому африканському селищі. Не доведи господи і після мене залишиться отаке біле вороненя. Не зміг я хлопці. Дав   грошей та й пішов продовжувати вечерю.
Коли вночі  йшов відпочивати, то побачив, як до сусіднього номера, «сестру» Жорика повів американець.
Звітували в офісі фірми, що нас найняла. Принесли ноутбук, проектор, повісили екран. Заздалегідь зробили слайди з карт та графіків. Можна починати, та всі на когось чекали.  Обвів поглядом присутніх, дивлюся,  не можу запам’ятати жодного обличчя. Якісь вони всі безликі. Сидять незворушні,  чекають. Тільки один метушиться. Нарешті прийшов ще один безликий, і той, що весь час метушився, дав знак починати. Микола почав доповідь, але той, що прийшов останнім, швидко встав і вийшов. За ним посунула решта. Ми оторопіли і не знали, що робити. За кілька хвилин до нас повернувся той, що метушився:
- Вас для чого наймали? Те, що в цій країні є алмази, давним давно всім відомо. Їхні необроблені контрабандні камені заполонили всю Європу та Америку. Вам треба було з’ясувати, де добуваються, хто цим займається, шляхи збуту. А ви замість цього привезли якісь карти та графіки. Які ж ви після цього розвідники?
- Геологорозвідники!
В очах роботодавця на якусь мить промайнула думка:
- А  в чому прикол?

   * На таких факультетах іноземні студенти, перед тим як опановувати спеціальність, вивчали російську мову.
  ** Пішли до тебе в номер.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Щєпкін Сергій, 23-09-2020

[ Без назви ]

© Юрій Кирик, 23-09-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Арсеній, 08-09-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 08-09-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67162084579468 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …