Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2623
Творів: 47908
Рецензій: 92719

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Переклад

Фланн О”Браєн. “Третій поліцай” (2)

© козак Голота, 21-08-2020
Але я не казав нічого зайвого. Я був задоволений, лишаючися у спокої, бо знав, що моя робота значно важливіша за все.
Якось на початку зими Дівні сказав мені:
“Я вже не можу втрачати більше своїх грошей на цей бар. Відвідувачі жаліються на якість пива. Воно погане тому, що я мушу підпивати потроху час од часу, щоби складати їм компанію, а мені того не дуже хочеться”. Мені доведеться вирушити на два дні куди завгодно та з”ясувати, чи десь є краща марка пива.
Наступного ранку він зник на своєму велосипеді та повернувся тільки за три дні, зачуханий і замурзаний, і повідомив, що чотири бочки чорного пива надійдуть найближчої п”ятниці. Так воно і сталося, між іншим, і відвідувачі добряче напилися тої ночі. Цей портер виробляли в якомусь із південних містечок і називався він “будяк”. Якщо ви випивали три-чотири пінти будяка, вас точно збивало з ніг. Відвідувачі його дуже хвалили, а коли ним наливалися, то кричали, співали, верещали та інколи просто падали на підлогу в нестямі.
Декотрі по тому жалілися, що їх у тому стані було пограбовано, та вони, скажімо, не мають більше гаманця чи золотого годинника, що в них був попередньо міцно причеплений на ланцюжку. Джон Дівні не висловлювався широко та не казав мені багато про це. Він повісив позаду на тлі табло “СТЕРЕЖІТЬСЯ КАРМАННІКОВ”, щоб усім було зрозуміло. Але ж не минало й тижня, щоби якийсь відвідувач не пожалівся на будяк. Це було дуже сутужно.
Та час ішов і Дівні все глибше впадав у зажуру через те, що він називав “баром”. Він казав, що втішився би, якби забігайлівка просто покривала витрати, ба він серйозно сумнівався, чи таке ся колись-то стане. Почасти в тому була винна Держава, накладаючи гибельно високі податки. Він не думав, що зможе й надалі нести на горбі витрати без додаткової допомоги. Я сказав, що мій батечко знав якийсь стародавній спосіб упоратися з тим, аби вможливити прибуток, але якщо ні, то генделик треба зачинити, якщо він тільки висмоктує гроші. Дівні тільки сказав, що позбутись офіційного дозволу на питне то дуже марудна річ.
Десь ото на той час, коли мені наближався тридцятник, ми з Дівні стали відомі, як достеменні приятелі та нерозлучні друзі-портянки. Роками до того ми майже ніколи ніде не бували разом. Це тому, що я був заклопотаний коло своєї роботи, що майже не мав часу; та ще з моєю дерев”яною ногою багато не походиш. А тоді сталося щось дуже незвичне, що все це змінило, та ми з Дівні розлучалися ледве на хвилину вдень чи вночі. Зранку до вечора я був із ним на фермі, а вночі сидів на старому місці мого батька за столиком під ліхтарем у кутку шинка та працював, наскільки змога, зі своїми паперами, серед веремії, ревища та рейваху, до якого завжди спричинявся “будяк”. Якщо Дівні в неділю йшов на відвідини до сусіди, я йшов і з ним і повертався додому разом, ні до нього, ні після. Якщо він подавався на лісапеті в місто, щоби замовити портер або картопляне насіння, або ж навіть “навідатися до певної пасії”, я рушав із ним на власному велосипеді. Я переставив своє ліжко до нього в кімнату та поклопотався спати, коли він таки засне, та зазвичай прокидався годиною раніше, як він прокинеться. Одного разу я майже продув у своїй насторозі. Пригадую, як зірвався зі сну глупої ночі – а він уже, гля, тихенько вдягається в густій темряві. Я спитав його, куди він зібрався, а він сказав, що не може заснути та гадає, що прогулянка навіє бажану втому. Я сказав, що й мені це так само допоможе та ми-два подалися на прогулянку найзимнішої дощовитої ночі, якої я тільки колись зазнавав. Коли ми повернулися, мокрі як хлющ,, я сказав, що було би марно спати в ріжних ліжках за такої лютої погоди, та вклався поряд із ним під ковдру. Він не казав багацько тоді чи після. За тим я завше спав із ним.
Ми були дружні та всміхались одне одному, і становище було дивне й не подобалося жодному з нас.
Сусіди невдовзі помітили, наскільки ми нерозлучні. Ми вже перебували в непозбувному стані нерозривности на протязі трьох років, і подейкували, що ми – то найліпші дві християнскі душі в усій Ірландії. Казали ще, дружба – то прекрасна річ, а ми ж обидва з Дівні – найблагородніший тому приклад в історії людства. Коли, бувало, люди чи племена відпадали стосунків чи боролися в незгоді, то їх випитували, чому вони не здатні бути, як ми з Дівні. Будь-кого би до нестями вразило, якби я чи Дівні з”явився будь-то де без свого напарника. Та й не дивно, що не було на світі людей, що більше набридли одне одному, як ми з Дівні. Та й не були настільки ввівчливі між себе, чи приязні віч-на-віч.
Я мушу повернутися на кілька років назад, аби пояснити, що спричинило цю дивовижну тарапату.
Раз на місяць Дівні навідувався до “певної особи”, дівчини Пегіни Мірс. Зі свого боку я закінчив роботу над вичерпним “Показним каталогом де Селбі”, де всі погляди коментаторів на кожну точку зору мудреця у всіх його роботах було поєднано й узагальнено. Тож ми обидва кожен мали велику річ собі на думці.
Якось разом Дівні сказав мені: “Ти написав сильнющу книжку, я не сумніваюся”.
“Вона корисна-таки, – зізнався я, – та вельми потрібна”. Насправді в ній містилося багато зовсім нового та ще й докази, що чимало поглядів, широко стверджених щодо де Селбі та його теорій, були помилками, заснованими на хибних недочитаннях його творів.
– Може статися, що на тому ти складеш собі їм”я на світі, та чималий статок в авторських правах?
– Це теж не виключено.
– Чому тоді ти за це не візьмешся?
Я пояснив йому, що видати книжку сього типу вимагає витрат, якщо письменник ще не надбав репутації. Він нагородив мене співчутливим поглядом, що було не завжди звичайним, і зітхнув. “Гроші цими днями важко дістати”, – сказав він, – особливо коли продаж бухла доходить кінця та земля запросто здихає через нестачу штучних добрив, яких неможливо дістати через штукарство жидовинів і масонів”.
Я знав-таки, що це неправда про добрива. Він і раніше вдавав мені, що їх неможливо було дістати, бо це не варте було клопоту. Тепер же він помовчав і сказав: “Тра подивитися, що ми можемо зробити для твоєї книжки та насправді й мені самому до потреби бо ж не можна чекати що дівка за знаги зостаріє”.
Я не зрозумів, чи він має на увазі привести жону до шлюбу, якщо б вона в нього була. Коли б це ся стало та я не зумів його зупинити, тоді би мені довело ся вимітати. З іншого боку, коли би шлюб означив, що він чисто піде геть я гадаю що був би занадто щасливий.
Тільки через кілька днів він заговорив ізнову про гроші.  Він сказав:
– А що, наприклад, про старого Мастерса?
– І що про нього, кажучи?
Я ніколи його не бачив, але все про нього знав. Він проживав собі на світі довго п”ятдесят років, торгуючи худобою, а тепер пішов на пенсію та жив у маєтку три милі від нас. Він усе ще тримав великий бізнес через агентів і люди казали, що в нього є не менше трьох тисяч фунтів, коли він шкутильгає через селище, аби вкласти свої гроші до справи. На той час я небагато знав про суспільні правила, але ж ніяк і не мріяв попросити його про допомогу.
“А що, може він і здатен позичити на картоплину”, – сказав Дівні.
“Я не думаю, що ми вже дійшли до жебрання”, – відповів я.
“Я теж так не думаю”, – сказав він. Він був гордий чоловік, по-своєму, як мені здається, та нічого більше про це не було мовлено. Але по тому він узяв за звичку інколи поминати в розмовах про інші непов”язані питання, як нам не вистачає грошей та скільки знаходиться в мастерсовій скарбниці; чи як ми голодуємо, поки його сейфа забито банкнотами; або ж як він мухлює з усіма та набиває кишені купюрами. Одного разу він зазначив щось про “соціальну справедливість”, але тоді мені стало просто зрозуміло, що він не тямить про значення терміну.
Я не знаю точно коли та як мені стало ясно, що Дівні, далекий відшукатися доброчинної милості, намірився пограбувати Матерса; та я не здатен дотямити, як довго в мене забрало часу, щоби зрозуміти, як по тому можна оминути тавро грабіжника.
Я знаю тільки, що за півроку я змирився з цим зловісним пляном, як банальною темою наших балачок. Ще три місяці минуло, поки я погодився на пропозицію, та ще три місяці, поки я зізнався Дівні, що моїм поганим сумнівам наближився кінець. Я не можу перелічити фиглі та миглі, якими він мене заманив на свій бік. Достатньо сказати, що від дочитався шматків мого “Конкордансу де Селбі” (чи вдавав, що так зробив) та дискутував, обговорював і розбирав зі мною по тому, наскільки явна серйозна відповідальність кожної особи, що відмовиться за чистою примхою оголосити зміст “Конкордансу” до всього світу.
Старий Матерс жив собі на самоті. Дівні знав, коли надвечір та де саме на дорозі коло дому ми зустрінемо його з коробкою грошей. Той самий вечір, що настав, відбувся в середині взимку; вже добре сутеніло, коли ми присіли до столу та обговорювали справу, що ся набула.
Дівні сказав, що нам би треба прив”язати лопати до ручок наших лісапетів, бо звідси ми виглядатимемо ніби вирушили здобувати кроликів, а він іще візьме з собою залізний насос, наче наготувався, що здує шину.
Про вбивство мало що можна сказати. Тяжке небо, здавалося, змучувало нас, натискаючи саваном похмурого туману так, що не було нічого видно за кілька кроків по вологій дорозі, де ми причаїлись і чекали. Все було мовчки анітелень, і тільки накрапало з дерев. Наші велосипеди було приховано.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Інра Урум, 04-09-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.69273805618286 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …