Пані та панове, може хтось з вас пише курсову, ба навіть дисертацію про різноманітність лексики людей, хай би й одного суспільного кола? Якщо той, то й дарую, беріть як приклад, який ще дихає життям.
Так от, знадобилось мені років кілька тому вдосконалити свою українську мову і почав я займатися з одним інтелігентним чоловіком з Києва по скайпу. Він поет, перекладач, загалом людина в плані володіння літературною мовою цілком надійна.
І було, коли я кілька разів відповідав на його зауваження: «Точно, ви праві», пан репетитор завважив мені: «Українською не дуже правильно казати «ви праві». «А як?» «Скажімо, так: ви маєте рацію».
Ну, цей вираз був мені знайомий з дитинства, тато мій частенько казав це як приказку з якогось, видно, старого водевілю: «Ви маєте рацію, як корова хвіст».
Отже, відтоді став я вправно цим зворотом користуватися.
А потім, працюючи над перекладами, і спілкуючись, знов-таки по скайпу, зі своєю редакторкою, викладачкою вишу, також з Києва, я кілька разів хвацько ввернув знайоме «Так, ви маєте рацію».
Коли я видав це в перший раз, вже відчув на десяту долю секунди затримку в транзакції.
Коли вдався до «рації» вдруге, відчув, як у повітрі виникло слабеньке напруження. Десь може з півградуса, не більше.
Воно хоч і скайп, і хай там три тисячі кілометрів відстані, але й для півградуса (чи чим воно там, напруження в міжлюдських стосунках виміряється?) це не завада.
Ще кілька таких по півградуса, - і після чергової «рації» моя нечутливість у спілкуванні з інтелігентними жінками по скайпу здобула відзнаку.
Пані редакторка видала чітко й повчально: «Я маю не тільки рацію, а й кулемета на горищі».
____________________
Михайло Гонопольський
