Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47439
Рецензій: 92260

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

ПЕРЕД СУДНИМ ДНЕМ

© Володимир Ворона, 29-02-2020
   Часом перед нами у всій своїй величі постає Неминучість: як невблаганна доля, як невмолимий присуд Неба. Зо всих живих істот лише дерево та ще людина спроможні подивитись їй у вічі. Бо врісши корінням у рідну землю, дерево не сховається від небезпеки, як риба у водній глибині, не здійметься, аби втекти, птахом у небо і не шасне звіром у гущавину – коли судилося, смиренно прийме смерть стоячи. Помре в єдиній надії, що вціліле коріння пустить молоду поросль і розвіяне вітром сім’я проб’ється до сонця новими росточками – аби лиш Мати-Сира земля не втратила здатність рождати нове життя.
   І лише людина, єдина зо всих Божих створінь спроможна постати перед Неминучістю по волі своїй: не пірнути, не злетіти, не втекти, а гордо звівши голову, не злякавшись приречення, без страху розчинитись у Вічності, силою духу свого вразивши саму смерть. І той незламний людський дух не зникне разом із нею з лиця землі: невидимий, здається, і нечутний, звитяжним своїм прикладом запалить душі інших, близьких і далеких, живих та навіть ще ненароджених на непохитний спротив невмолимій долі  – нині, через десятиліття або й віки.


   Подорожній виглядав дуже стомленим, навіть виснаженим. Стара, латана-перелатана свитка, личаки, шапка з облізлою заячою околицею, напівпорожня торбинка через плече, в руці довга патериця – і при ході легше, й від собак оборонить за потреби, а при поясі неодмінний ніж у піхвах: не те, щоб зброя, а так, незамінна в дорозі річ, певно, найцінніше добро гореки*. Коли гостинець вивів його з лісу на відкритий простір поля і десь, ще далеко попереду, почувся собачий гавкіт, подорожній одразу помітно повеселішав:
   – От і добре! – мовив сам до себе: – Везе тобі, Патапію. Дивись, ще й повечеряєш.
   Здолавши півверсти, уже й дими помітив, і посад відкрився, а за ним – городські дубові стіни.
   – Дякую, Тобі, Господи! – повернувшись одесну, перехрестився на схід і навіть у ході додав.
   Діставшись посаду, рушив його вулицею до високих городських воріт, але щойно побачив дорогою в якомусь дворі жону, одразу  ж підійшов до хідника.
   – Благословенна будь, рабо Божа, не знаю, як величати тебе... – звернувся смиренним голосом до господині. – Чи не даси прочанину водиці попить?
   Та зиркнула на страждальця, що невідомо звідки взявся, й жіноче серце стиснулось від жалю. Мало не метнулась до житла і скоро вже винесла не тільки ківш-утицю з водою, але й кусень хліба.
   „Бач, худий який... – тихенько хитала головою жона, не наважуючись щось запитати. – Божий чоловік, не інакше.”
   Патапій, попивши, перевів дух, витер долонею рота, куснув хлібця і вклонився жоні в пояс.
   – Господь віддячить тобі за милосердя... Як сей город зветься?
   – Хоробор, – трохи здивовано промовила жона і таки не втрималась, спитала:
    – Невже не відаєш куди йдеш?
   Дивний подорожній, не в змозі опиратись голоду, знову відкусив добрячий шмат хліба і сховавши решту в торбину та зніяковіло розводячи руками, тільки мугикнув щось з набитим ротом  та й подався геть – до воріт.
   На щастя Патапія з города саме виїжджала підвода, тож і сторожу не довелось умовляти – пропустили незнайомого безградника*, що назвався богомольцем: ну яке від нього зло може бути? А він одразу подався до корчми – якби хтось уважно стежив за подорожнім, неодмінно сказав би: „Е-е-е, сей знає, що діє.”
   Не так багато й часу минуло, коли навколо Патапія зібралось у корчемниці більше десятка городян і всі, як один зачаровано слухали божого чоловіка.
    – ... і там повідав мені муж новгородський, що боярин їхній послав якось отроків своїх до земель полунощних, Югрою рекомих і диво ті вздріли, незнане раніше: живуть там люде, німі язиком, а гори там від моря до самого неба і зсередини клич гучний стоїть...
   – Свят-свят-свят... – не стримавшись, почав хреститися підпилий городянин.
   На нього зашикали й щільніше обступили пришлеця – аби жодного слова не пропустити.
   – ... мовби рече хтось зсередини гори і стукіт чути: ніби січуть гору, висіктись хощуть, – Патапій спинив розповідь, сьорбнув квасу, аби промочити горло; хтось догідливо підлив іще, підсунув в’ялену рибину, пів паляниці.
   – Речи, речи, чоловіче Божий, – попросили.
   – А в горі тій віконце маленьке просічене, мовлять ізвідти незрозуміло що, на залізо вказують, просять значить; а супроти ножа чи сокири скори* дають неміряно.
   – Ти бач... І там, значить торг є.
   – Цить, Чорнишу!
   – А ще й такі землі є, де зими зовсім немає, тільки літо й зветься та сторона Хіндія, – підбадьорений  успіхом, почав нову оповідь богомолець, не оминаючи увагою пригощання.
   – Живуть там язиці* предивні, одні німі, а ті рогаті; ще є триногі й чотирирукі, ликом усі ж чорні. Є такі, що наполовину птах, а голова собача. Або ноги скотинячі. А диво в тім, що земля та православна!
   Присутні охнули, як одна людина.
   – Лося там не побачиш; ніздророги бігають і вельблюди, а ще коркодили, звірі люті: на що помочиться,  на дерево там, чи ще на щось – вмить вогнем згорить!
   – Та дайте ж послухать! – пробивався крізь натовп хтось із спізнілих.
   – ... А ще в тій землі півні єсть – на них же люде їздять.
   Вже і в Чорниша не знайшлося слів – тільки сопіла юрма і в усих від подиву очі на лоба лізли, кожен про одне думав: як би не забути нічого з почутого.
   – Живуть там і рахмани, – вже й свитку розстібнувши, й очкура попустивши, вів далі Патапій цілому гурту своїх слухачів, – суть нагомудреці, бо ніяких одеж не мають, і жони їхні, й дітиська такожде...
   – Ти скажи-и!.. – уявив почуте котрийсь із новеньких послухів*.
   – ... А гріха не творять, бо добра не нажили: ниву не пашуть, труда не знають; овочі* з дерев їм за прокорм, а м’яса не їдять, праведники всі й мудреці. За душею одні молитви мають і токмо на волю Божу покладаються...
   – Охо-хо-о... На мороз би їх!
   – Ци-ить же, Чорнишу!
   – ... А як прийшов до них цар Олисандр*, то попередили його, що взяти з них нічого, тож і воювати нема за що. Й питали рахмани Олисандра: „Нащо тобі перемоги, коли смерть і над тобою владна, а багатства в могилу не забереш?”
   Богомолець сьорбнув дармового кваску, зумисно затягуючи з відповіддю царя й тим нагнітаючи в юрмі напругу, потім продовжив.
   – І одповів рахманам цар Олисандр: „Кожному своє. Не власною волею се дію, а по промислу Божому. Коли б усі люде на один норов були, то й світ празним* був би: по морю не плавали, ниву не орали, дітей і тих не робили би.”
   – Ану, розступись! – владно наказав чийсь густий голос і натовп засовався, даючи дорогу його власнику.
   Перед Патапієм постав дебелий молодик.
   – Ти богомолець єси?
   Прочанин, підвівшись, вклонився:
   – Аз єсмь...
   – Боярин Жирослав просить до терему свого. Ходи зі мною.
   У натовпі зашептались: „– Ти бач, сам боярин просить... – І по нашій землі мудреці ходять... – Медами частуватиме... – Дик, і є ж за що!”
   Патапій же, мовби тільки того й чекав, підвівшись, перехрестився на покуть* корчми, поклав до торбини недоїденого в’яленого судака і знову вклонився, тепер уже юрмі:
   – Бог не забуде вашої щедрості, людіє. Живіть з миром.

Горека - нещасна людина.
Безградник - бездомний
Скора - хутро
Язиці - народи
Послух - слухач, свідок
цар Олисандр - Олександр МАкедонський
Патапій переказує розповідь новгородця Гюряти Роговича про Югру (є в ПВЛ) та епізоди з книги Козьми Індикоплова "Християнська топографія", переклад якої був поширений на Русі в ХІІІ ст. столітті.
                                                  (Далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Уявляю, яка це

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 10-03-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 04-03-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Щєпкін Сергій, 01-03-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 29-02-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.8605830669403 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …