Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51215
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 48148, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.222.64.76')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Дощ.

© Ніна, 26-01-2020
Цілий день іде дощ. Небо опустилося до землі на рівень витягнутої руки, я насолоджуюсь цим дотиком дива, хочу злитись з ним, відчути себе одночасно однією з його крапель і потоком якоїсь особливої чистоти. Натомість іду під парасолькою і десь глибоко в середині себе вибачаюсь перед дощем за свою людську сутність. Люди, що в сутінках квапляться у свої помешкання, стають зайвими, порушують гармонію витонченого танцю руху живої води, неба і землі. Я хочу зупинитись, без думок вслухатись в пісню дощу, відчути нові, незнайомі прояви у своєму тілі, але думки, на це, чомусь, не зважають, навпаки, заводять то в глухий кут залишків відчуттів прожитого дня, то народжують нові запитання, на які втомлений мозок з одного боку не хоче відповідати, з іншого потребує термінової відповіді. В маршрутному таксі сиджу поруч з колегою, мокрим, гарним чоловіком, ми розмовляємо, мені так спокійно, бо він чомусь вплітається в дощ живою цівочкою води, яка вміє розмовляти, я знову дивуюся і хочу їхати так далеко – далеко. Чоловік в розмові раптом помічає в мені суху травинку, яку я колись забула полити, каже мені декілька слів так просто, спокійно, без емоцій і я відчуваю, як листочки тієї забутої крихітки наповнюються водою, я мить радію, але думки знову не дають спочити – примушують залишити радість за непотрібністю, повертають моє тіло в біль, який не має ніякого відношення до дощу і через це дратує. Я все – таки підкорююсь думкам, хочу проаналізувати сказане чоловіком, але зустрічаю очі його жінки, яка їде в цьому ж маршрутному таксі, її розумний лагідний погляд повертає мене назад в дощ, я посміхаюсь хмаринкам її очей і думки вправно виводять нас обох з кола цікавості продовження поїздки, німого і мовного спілкування. Я виходжу в дощ, в приємну самотність, накрившись парасолькою, знову хочу відчути в собі щось нове, незвідане, але перед очима постають картини, недоречність яких не можна пояснити ні дощем, ні втомою. Я підставляю руку дощу, холодні краплі цілують пальці, долоню, пестять їх поверхню, а намальовані уявою картини від цього тьмяніють, поступаючись місцем іншим, не таким болючим… Дощ знає про мій прожитий в хаосі неправильної поведінки день, вітром обережно підіймає парасольку, змочує обличчя живим дотиком, переконує думки, що помилок у людей взагалі не існує, люди просто не вміють прочитувати їх суть, роблять поспішні висновки – все в житті для чогось потрібно, все раціонально і виважено. Перед моїми очима, як в кіно, починають пропливати кадри спілкування з людьми, я бачу себе, їх і відчуваю, що головним в цьому калейдоскопі відчуттів було Небо і Дощ, а я просто так дивилась в вікно і повторювала не свої слова дратливості і занепокоєння, що він іде так довго. Дощ пробачає мою недолугість, проводжає додому з твердою впевненістю, що я все зрозумію і заспокоюсь. Я не хочу заходити в помешкання, але дерева, кущі, маленькі квіти біля будинку, досхочу напившись життєдайної вологи, залишають в собі чаруюче плетиво крапель, віддають своє зважніле листя їх танцю і я відчуваю себе зайвою в цьому загадковому дійстві природи. Потім, закутавшись в теплу ковдру, я ще довго стою біля вікна і, коли холодна шибка його обличчя ніжно пестить шкіру мого, згадую чоловіка, розумні ніжні очі його жінки, з'єднаю їх в одне ціле і вдале поєднання тихою крапелькою лягає на листячко политої чоловіком в маршрутному таксі загубленої мною колись травинки. Вона від радості плаче, я посміхаюсь їй і вперше за сьогоднішній день відчуваю, що думки розслаблено кваплять моє тіло в сон. Вночі мені сняться смішинки в примружених очах мокрого чоловіка і дощ, який вводить мене у свої краплі. Я радію, бо завдяки цьому, можу легко, майже нечутно торкатися світу…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Інра Урум, 28-01-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.90123701095581 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …