Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2617
Творів: 47793
Рецензій: 92646

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Смак морозива по двадцять копійок

© Олександр Шепітко, 08-01-2020
Василь після обіду саме вмостився полежати в альтанці, коли почув, як біля воріт зупинилася автівка.
“Кого це ще принесло? - подумалося йому. - І собака чомусь не гавкає.”
Очі розплющувати не хотілося, але тут заскрипіла хвіртка й пролунав дзвінкий Даринчин голос:
- Діду - це ми! Ти де, діду?
Затим і менша, Яринка, заплакала. А там і син озвався:
- Тату, ти ж вдома?
- А де мені ще бути, - піднімаючись з лавки та натягуючи капелюха на голову відповів пошепки Василь. - Вдома, вдома. Заходьте, - вже голосніше додав він, залишаючи альтанку. - З якого це ви дива батька згадали?
- Тату, нам до міста треба - скупитися, - син кивнув у бік автівки, де на місці водія сиділа невістка. - Побудеш з дівчатками, щоби базаром їх не волочити?
- Міг би й не питати, - Василь вже ловив у обійми старшу онуку, перед цим кивнувши у відповідь невістці, яка першою привіталася з ним. - Звичайно посиджу - книжку почитаємо, еге ж, Даринко?
Онука промовчала, натомість сильніше обійняла діда за шию. Василь спробував опустити її на землю, щоб виділити частку обіймів і меншій онуці, але Даринка злазити з рук не хотіла. Тому довелось Яринку підняти вільною рукою й спробувати притиснути її до себе. Та старша на те стала відштовхувати меншу сестру, яка знов заревіла.
- Агов, агов! Чого це ти, Даринко? - Василь опустив дівчат на землю. - Ти ж знаєш, що мені не подобається, коли ви починаєте чубитися. Дід он який великий - його на всіх вистачить. Біжіть до альтанки - там виноград на столі, - а я з татком ще побалакаю.
Дівчата навипередки побігли до альтанки, але на вході до неї зіштовхнулися одна з одною. І знов Яринка заревіла, в той час, як Даринка вже простягала руку до темно-синього грона.
Василь на те похитав головою й обернувся до воріт, щоб розпитати в сина про їхнє життя-буття. Та не встиг - той вже вмощувався в автівку.
- Може й вам, тату, щось привезти? - син ледь встиг сісти, як автівка загула.
- Та в мене наче все є - хіба що кісток для собаки, дешевих...
- Добре, - дверцята зачинилися й автівка швидко зникла за рогом вулиці...
- То що дівчата, - Василь зайшов до альтанки, - читатимемо книжку, чи на гойдалку підете?
- І книжку не хочу, та й гойдалка нецікава, - відповіла за обох старша онука. - Діду, а морозиво в тебе є? Бо мама обіцяла привезти, та коли це ще буде…
- Зараз в холодильнику подивлюся, - Василь почвалав до хати, по дорозі зауваживши, що Яринка таки пішла до гойдалки.
В морозилці якраз лежали два вафельні стаканчики морозива, тож Василь, захопивши їх, кухлики та ложечки, залишив кухню.
На подвір'ї він побачив, як Даринка сама гойдається на гойдалці, а Яринка поруч витирає очі й вже поглядає на купу піску біля хліва.
- Ох, дівчата, дівчата, - прошепотів собі Василь, а вголос покликав онучок:
- Заходьте до альтанки. Морозиво є, але щоб їли його потихеньку, бо ваша мама на мене сваритиметься. А воно мені треба?
Василь виклав морозиво в кухлики, увіткнув у нього ложечки й поклав на стіл:
- Ось - можете зачекати, поки розтане, або потроху колупайте ложечками, зрозуміли?
- Звичайно зрозуміли, - Даринка, яка вже стояла поряд, витягла свою ложечку з морозива й поклала її на стіл. Потім дівчинка вмостилася на лавці й стала лизати свою порцію ласощів.
Яринка ж наче й не чула діда - знайшла десь стару алюмінієву кварту і з її допомогою вже ліпила з піску пасочки. Василь хотів було покликати меншу онуку, та потім вирішив, що так навіть краще - морозиво трохи підтане й невістка не сваритиметься, що у дівчат горло серед літа червоне.
- То що, Даринко, хочеться вже до школи? - Василь вмостився на лавці поряд з онукою. - Це ти в який клас підеш - в другий?
- Так, - Даринка продовжувала злизувати ледь підталу верхівку морозива. - В школі подружки, там цікаво - не те що вдома, - дівчинка озирнулася на сестру, яка накладала пісок в порожню собачу миску. Монька, Василів пес, на це лише розплющив одне око й перевернувся на інший бік - в буду сонце ще не заглядало, тож там було відносно прохолодно.
   - І багато в тебе подружок? - Василь взяв гроно винограду й по бубочці  став доправляти його до рота.
Даринка звела очі догори й беззвучно заворушила губами.
- Чотири, - нарешті відповіла вона й знов припала до морозива. Та через мить дівчинка, наче згадавши щось важливе, додала:
- Майже п’ять - і Галька до нас приєднатися хоче. Але вона така вредна, тож ми ще подумаємо.
Деякий час в альтанці було тихо: Василь жував потроху виноград, Яринка сопіла біля купи піску, який не дуже хотів ліпитися в пасочки, а Даринка по колу облизувала своє морозиво.
Раптом дівчинка завмерла, примружила очі й подивилася на діда, наче оцінюючи його всього - з голови й аж до п'ят. Потому вона гмикнула й запитала у Василя:
- Діду, а ти дуже старий?
Василь ледь не подавився виноградиною, прокашлявся й потім перепитав:
- Чого це ти раптом цікавишся, га? Що вже надумала?
- Та то Гальку згадала, а в неї дід старезний, що аж-аж…
- Я теж наче не молодий - бачиш, голова вся біла. А що означає оте твоє "аж-аж"?
- Галька про діда свого каже, що він пам'ятає найсмачніше морозиво по двадцять копійок. Мовляв це було ду-уже давно. Я в тата питала - він такого не згадує. А ти їв те морозиво - яке воно? Чи Галька все вигадала?
- Он ти про що, - Василь витер губи. - Якщо відверто, я вже не пам'ятаю, скільки в часи моєї молодості коштувало морозиво. Їсти - їв, а яке воно на смак - теж забув. Отже, я, мабуть, старіший за Галькиного діда…
- І що - зовсім нічого не можеш згадати? Які ще смаколики тоді були? Галька говорить, що її дід аж сяє, коли розповідає про ті часи - тоді, каже, все було смачне...
- Не скажу за когось, та я… Знаєш, що я запам'ятав?
- І що? - Даринка зацікавлено подивилася на діда, водночас облизуючи нижню губу, по якій текло морозиво.
- Я добре пам'ятаю, як вперше самостійно варив борщ, - Василь взяв на руки Яринку, що саме зайшла до альтанки, витер їй своїм  капелюхом долоні й подав молодшій онучці чашку з морозивом.
- Розкажи, діду, - Даринка посунулася ближче до Василя, скоса позираючи на сестру, яка ложечкою черпала з чашки солодку м'якину. - Мама нам борщ не готує - вона лише каші готувати вміє. І макарони.
Василь зітхнув:
- А ти добре попроси її. Зараз же все для цього є - що на городі, що з базару, або й в магазині - все є. А в ті часи…
Я тоді на заводі працював. Одного разу прийшов з нічної зміни, трохи поспав, а потім закортіло раптом борщу. І такого, щоб не з їдальні, де посеред води плаває півтори картоплини й трохи капусти з буряком, а справжнього, як у матері - вашої прабабусі.
Ще в ліжку я почав згадувати, що ж для борщу треба - їсти я його їв, аж плямкав, та якось не задумувався, що туди класти потрібно.
Картоплю, капусту, буряк та моркву з цибулею я пам'ятав. Все те можна було знайти в сусідньому овочевому магазині. Про олію навіть не згадав - було сало, тож смажити цибулю вирішив на ньому.
А от що ще треба - хоч убий, пригадати не міг. І спитати ні в кого було - спілкувалися тоді переважно за допомогою листів. А це ж довго - щоб спитати в матері й отримати відповідь, довелося б чекати днів зо десять - ваша прабабуся далеченько жила. За цей час і борщу перехочеться не один раз.
- А чом ти їй не зателефонував? Це ж наче швидше? - морозиво в Даринки теж попливло, тому дівчинка взяла таки ложечку.
- Гм! - Василь усміхнувся й витер Яринчине підборіддя - онука умудрилася вже вимазати його. - Тоді про мобілки й не чули. Та й звичайний телефон теж не у всіх був - прабабуся навіть не мріяла про нього. Тому запитати у неї я не міг. І в гуртожитку, де тоді мешкав, теж нікого - всі на роботі були.
- А що таке гуртожиток? - Даринка розколотила залишки морозива й тепер пробувала його пити, але вафельний стаканчик не давав - випадав з чашки прямо дівчинці на носа.
- Гуртожиток - це такий будинок, багатоповерхівка, в якій довгий-довгий коридор, - Василь пальцем витягнув стаканчика з Даринчиної  чашки й, висунувши якнайдалі язика, поклав собі до рота. Дівчинка здивовано подивилася на діда, але нічого не сказала.
- ...як від воріт і аж на край городу, - продовжив, пережовуючи вафлі, Василь. - По обидва боки від коридору - кімнати, де живуть хлопці, або дівчата. В одному кінці гуртожитку вбиральні, а в іншому - загальна кухня з холодильником та газовими плитами, - Василь витер вуса. - Уявила?
Даринка повільно провела поглядом через увесь двір, підвелася, щоб зазирнути за хлів - саме за ним і був город, - але, мабуть, нічого не побачила, бо всілася й шморгнула носом:
- Ого! Довжелезний.
- Отож.
Василь відклав Яринчину чашку на стіл - онука їсти більше не захотіла, злізла з дідових колін і, озираючись на сестру, пішла до гойдалки.
- В нашому гуртожитку мешкали тільки хлопці. Готували рідко, переважно яєшню, або смажену картоплю. Бувало, що в магазині брали напівфабрикати - вареники там, чи пельмені - й варили, але не часто. Бо ті напівфабрикати були такі, що вдруге брати їх не хотілося. Ми з товаришем якось спробували приготувати вареники з сиром - в результаті вийшла затірка. Бо вареники розварилися, сир повипадав і довелося ту юшку разом з клаптями тіста ложками черпати - не пропадати ж добру...
Отже, я швиденько збігав до овочевого магазину, скупився там, взяв велику каструлю й почав готувати перший в моєму житті борщ. Вкинув  у воду картоплю, буряк, підсмажив на салі цибулю з морквою, порізав капусту, посолив...
Наче все з того, що пам'ятав, зробив, та моє вариво зовсім не було схоже на борщ, навіть на той, що в їдальнях пропонують.
- Діду, а чому ти в інтернеті не пошукав, як готувати? Мама, коли щось не знає, завжди так робить, - Даринка вилизала пальцем свою чашку й тепер заглядала в сестриччину.
- Якби ж то так, - Василь засміявся й підсунув Яринчиного кухлика ближче до Даринки. - Тоді, доню, не лише мобілок не було - і про інтернет теж ніхто не знав, - рецепти в книжках шукали.
- Так взяв би книжку, - дівчинка вийняла ложку з кухлика й перехилила його до рота - морозиво вже розтануло, тому поволі, але саме потекло на Даринчиного язика.
- Книжки з кулінарії теж просто так дістати ніде було. Тому довелося твоєму дідові напружувати пам'ять - що ж робило борщ борщем?
- І що? - Даринка допила морозиво, потім, скоса позираючи на Василя, зубами витягла з кухлика вафельного стаканчика, й тепер, смакуючи, ретельно пережовувала його.
- Я тоді довго думав, аж поки не згадав: борщ - він же переважно кислий! - Василь поплямкав губами. - А от чим його закислити - хоч кола на голові теши, - пригадати не міг. Врешті решт надумав, що оцет буде саме те.
Тож мій борщ потихеньку кипів, а я побіг в гастроном - через вулицю, навпроти. Та, на жаль, оцту там не було. Довелося шукати в іншому магазині, потім ще в одному, і ще, і ще, аж поки в овочевому, що за три зупинки трамваєм, не натрапив на нього. Взяв я ту скляну пляшку й швиденько побіг в гуртожиток. Хлюпнув трохи оцту в каструлю з борщем - він ще не встиг википіти, - попробував.
- І як  - смачно вийшло? - Даринка пальцем збирала залишки морозива по стінках чашки.
- Кхгм! - усміхнувся Василь. - Я б так не сказав. Наче й те, але все одно не те. Я хлюпнув ще трохи оцту, попробував - ні, не борщ. Потім ще додав, переколотив, сьорбнув. І зрозумів, що з оцтом переборщив.
Не пам'ятаю вже, чи їв я те вариво?.. Мені здається, що виловив картоплю з капустою й саме ними пообідав. Але не впевнений - може їв усе підряд. Бо шкода продуктів було.
- А як же правильно борщ варити, коли без оцту? - Даринка  відсунула порожню чашку й тепер сиділа, позираючи то на діда, то на сестру, яка із задоволенням гойдалася собі на гойдалці.
- То я вже потім написав своїй мамі й дізнався, що для цього можна використати помідори, чи сік, або пасту з них. Отакий у мене був перший борщ. Запам'ятав його, бо за оцтом ледь не пів міста оббігав. А ти кажеш морозиво!
- До речі, - Василь піднявся з лавки, помацав рукою в кишені, - а сходімо, дівчатка, до магазину! Виберете собі морозиво, яке сподобається. Якщо не їстимете, то дід його в морозилку покладе - до наступного вашого приїзду.
І ще скажу - запам'ятовуйте його смак. Бо раптом ваші внуки поцікавляться, яке воно було - морозиво вашого дитинства. І будете ви, як я, морщити лоба, намагаючись пригадати. І розповідатимете дітворі казна що - як я оце про борщ. Та чи будуть ваші онуки слухати такі історії?..
Василь зняв з гойдалки Яринку, взяв її за руку, другу подав Даринці. Й отак утрьох вони вийшли на вулицю й поволі почимчикували нею до магазину, по морозиво…
***
Монька зі своєї буди лише подивився їм услід і навіть не гавкнув. Бо отак розкриєш пащеку - міркував собі, мабуть, він, - а люди скажуть, що брешеш. А воно йому, собаці, таке зовсім не треба - щоби брехунцем обзивали. Тому й промовчав Монька.
***
І я, позираючи на нього, теж замовкаю. Але все, що ви почули - чиста правда. Або майже чиста.
Та то вже дрібниці, еге ж?..

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Кононенко, 13-01-2020

надзвичайно позитивно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 11-01-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 10-01-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Попович Роман, 10-01-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 12 відгуків
© Щєпкін Сергій, 09-01-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 09-01-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 08-01-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 08-01-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4090671539307 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …