Славко, щоб полегшити свій душевний біль, вирішив цілий день провести на озері.
Він вперше посварився з своєю коханою Юлею і, як дійти миру він незнав...
На озері було людно, тож ,щоб обдумати план примирення хлопець подався далі, в глиб парку. Дуже хотілось побути самому.
З собою він прихопивив трохи зерна та хліба, щоб підгодувати диких качок та лебедів, що там гніздились.
Птахи злетілись звідусіль, всі мешканці водойми бажали підкріпитись.
- Щось лебедів не видно!- подумав Славко. Тоді, як вони в останнє тут були з Юлею, то бачили і білих і чорних.
- Поглянь, любий! Це не лебеді, це зачаровані царівни!- тоді виголосила дівчина.
- Ось, як велично вони підплівають до нас, приймають дари, так само повагом!- продовжувала вона.
Поглянувши трохи вбік, до кущів та верб, хлопець побачив птахів.Відразу двох: білу та чорну лебідку. Вони сиділи похнюпивши свої горді голівки, але одна на одну чомусь сичали...Славко підійшов ближче, нихилився, і побачив, що обидві птахи поранені.
- Що ж з вами сталось, дівчата?- звернувся до них. Диво- птахи мовчки спостерігали за хлопцем.Славко зателефонував знайомому ветеринару, описав проблему, і попрохав, щоб той під'їхав на місце трагедії.
Василь Іванович обстежив птахів, зазначив, що в обох поранені ніжки, тож лишати тут їх неможливо.
- Їм потрібен догляд та спокій! Давай допоможу тобі хлопче, доправити їх додому.
Виходиш, а тоді вже й повернем їх назад ,-
прохав ветеринар.
Хлопець погодився, дуже вже жаль було тих лебідок.Вдома помістив кожну птаху окремо, щоб не сварились, вирішив...
На ранок зібрався на роботу. Лебідкам залишив зернята та водичку.
Прийшовши ввечері додому, Славко не впізнав свого помешкання: вся квартира була ідеально прибрана, одяг попрасований і складений у шафі, гаряча їжа парувала на столі...
- Нічого собі!- дивувався хлопець.
- Що за оказія?
- Напевне Юля вже сама бажає примирення, і таким чином хоче піддобритись до мене,- розмірковував хлопець.
- Аякже, вона! Більше нікому! І ключі від квартири у неї є! Все ж вирішив перший не йти на мирову...
- Нехай повагу має, сама перепросить...
З тим погодував птахів і ліг відпочивати.
І сон то був, чи й не сон...
Ніби лебідка та, що чорна...Кохалась з ним цілу ніч.І таких ласк та пестощів хлопець ще не отримував від жодної дівчини...
- Нехай би ранок і не розпочинався...Навіщо він коли вночі любіше, як вдень!?
Та ранок все ж настав за розкладом...
Славко знову залишив корм та воду для птахів і вирушив на роботу.
Робота на роботі не ладилася...Думки знов і знов вертали в ніч, в ті пестощі та жіночий жар...
Діждавшись кінця робочого дня мчав додому, як навіжений. Квартира знову сяяла чистотою, а на столі стояла вечеря.
- Мені, що сниться? Не могла Юля так довго прибиратись та готувати, не любила вона цього,- майнула думка в хлопця.
Сівши до вечері Славко глянув на птахів: чорна сиділа на місці, а білої не було.
- Де вона може бути? В неї ж ніжка травмована!- перебирав в думках варіанти хлопець.
Якось вже та вечеря так на нього подіяла, що він розімлів і заснув...
Крізь сон він бачив, ніби як біла лебідка прибирала з столу, гриміла посудом, миючи та складаючи все по місцях...
А чорна лебідка вже поспішала до нього в напівпрозорі одежині, що так спокусливо облягала всі принади дівчини.
- Хто ти?- запитав Славко.
Та дівчина злегенька прикрила йому вуста своїм поцілунком і шал ночі продовжився...
На ранок дві лебідки знову сиділи на своїх місцях.Хлопець погодувавши їх, насварив виходячи з квартири:
- Щоб порядок тут був! Зрозуміло! Щоб без сварок!- пташки закивали голівками.
- Мені вдалося, чи так і є? Вони ж ніби все розуміли, що я сказав, ще й погодились не
сваритись...
Вирішив перевірити свої здогади.Але спершу зв'язався з Юлею.Та відповіла, що більше знать його нехоче, і щоб він просто відчепився...
Так...Коло замикається,- розмірковував.
- А ну відпрошусь сьогодні раніше, побачу, що там вдома коїться...
А вдома ...Стиха зайшовши, хлопець побачив, що вже обох лебідок на своїх місцях не було, а з кухні лунала сварка.
- Я йому більше потрібна! Он наварила, напекла! Чоловіки без смачної їжі не можуть добре почуватися!- лунав мелодійний голос.
- Ні, я йому потрібніша! Ти ж чула сестрице, як ми любимся другу ніч!- дзвенів інший дівочий голос.
Славко не витримав і рвучко зайшов до кімнати. Дві диво- дівиці так і вклякли.
Одна в білосніжній одіжі, ніби з лебединого пуху , інша в прозорій темній, стояла навпроти.
- Ні, такого не буває! Тільки не зі мною! Я вже вийшов з того віку коли вірив в казки,- промайнула думка в хлопця.
- Це не казка, і це відбувається саме з тобою,- підтвердили дівиці.
- Ми сестри, все життя ми змагаємось між собою хто з нас любіший чоловікам,- почала розмову білявка.
- Я прибираю, готую, створюю затишок!
- Моя сестра- чорна лебідь, цариця ночі, володіє всима ласками, щоб догодити чоловікові.
- Обирай між нами, хто тобі більш любий?
Та з нас і залишиться з тобою!- відрізала чорнява.
- А хіба неможливо поєднати ці ваші навики в одній людині?- запитав Славко.
- Можна! І така жінка є! Це третя наша сестра- птаха-ГРОМОВИЦЯ! Вона всьому навчена, але язик у неї , як жало! Ніколи не змовчить, буде тобі лихо з нею,- додали дівчата.
- Обирай!- стояли на своєму.
Славко, все зважував і обмірковував, кого обрати.Став перебирати в пам'яті всих знайомих чоловіків , одружених і ні...
І спинився на тому, що так і є...
В Юрчика в домі безлад, але він не переймається, говорить, що його все влаштовує. А в Миколи навпаки : попрано, прибрано, наварено...А він все приключки якоїсь шукає... Ну а в Андрія все в цьому плані добре, але дружина в нього така сварлива, що хлопці до нього додому і навідаться бояться.
Що ж це коїться...Вони що , також обирали?
- Як не помилитись!- хлопець не знаходив собі місця, вже сім потів зійшло.
Ранок заглянув до кімнати...
Славко проснувся у своїй постілі, поруч ще досипала Юля.
Погляд зупинився на картині, що висіла навпроти ліжка: ТРИ СТИХІЇ.
На ній дівчата не зводили з нього очей...
- То я ж з Юлею...
- Я що, вже обрав?
- А котру?
