Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2565
Творів: 46613
Рецензій: 90922

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Пригодницька проза

БОГ БОГІВ, АБО У КОЖНІЙ СІМ'Ї НЕ БЕЗ ЧОРНОБОГА (Ч.1)

© Саня Сакура (Чучаєв), 16-07-2019
                                                                      БОГ БОГІВ,
                                                 або у кожній сім’ї не без Чорнобога!



ЛИСТ ДРУЗЯМ, ЯКІ ЦІКАВЛЯТЬСЯ МОЄЮ ДОЛЕЮ

Привіт, друзі!
Хочу поділитися з вами своєю радістю. Річ у тім, що відсьогодні секретний агент Комітету з вирішення конфліктних ситуацій у Всесвіті Сашко Підітриногу, себто я, перебуває на заслуженій відпустці. Пам’ятаєте моє останнє завдання? Це тоді, як я вирішив конфлікт у вимірі ГАРМОНІЯ?!! Не пам’ятаєте! Нічого, розкажу наступного разу. Але саме тоді мій керівник пообіцяв мені місячну відпустку. І ось збулося.
Довго думав, де провести цей місяць. Зі школою проблем немає – тільки розпочалися літні канікули. Вирішив їхати до бабці. Вона у мене кумедна. З нею сумувати не доведеться. Цікаво, що вона ще вважає мене дитиною. Уявляєте? Мене – секретного агента – дитиною! Жах! Але, що поробиш. Не скажу ж я їй, що я типу Джеймс Бонд… Проте я її люблю. Не у кожного є така бабця. Вона завжди встрягає у якісь пригоди. А я пригоди люблю.
Тож, вирішено. Їду до бабці в село.

*     *     *
РОЗМОВА З МІТЛОЮ

Скажу відверто, їздити автобусами я відвик. Подорожую, в основному, за допомогою універсальних дверей, які ми, спецагенти, називаємо «ВІКНО». У кожного із нас є пристрої, котрі відкривають ці двері і я можу перенестися будь-куди, хоч на іншу планету, хоч у школу, хоч у туалет… Будь-куди. Однак є маленька проблемка. Такі пристрої у нас відбирають, коли ми йдемо у відпустку. Тож доведеться якось без дверей, себто без «ВІКНА».
Не хочу здатися вам хвальком, але спецагенти такого рівня як я, завжди мають при собі якісь штучки, що весь час допомагають у скрутних ситуаціях. Мені було б соромно їх не мати. Однією із таких штучок є мітла. Не проста мітла, а літаюча… Перед тим, як вирішувати конфлікт у вимірі ГАРМОНІЯ, мені довелося ще побувати у світі ВІДЬОМ. Там я примирював двох відьом, які закохалися у Короля ВІЯ ІІІ, що керував їхнім світом. Відьомська любов була настільки сильною, що вони чубрилися мало не щодня за те, кому належатиме ВІЙ ІІІ. Отож мені довелося вирішувати даний конфлікт. Без зайвої скромності додам, що вдалося це мені напрочуд легко, навіть з присмаком геніальності. А в подарунок від відьом отримав літаючу мітлу. Щоправда, ще ні разу на ній не літав.
Проблема з’явилася одразу ж, як я взяв мітлу в руки. Не розумію у чому річ, але вона набундючилася, зафиркала й, вирвавшись з моїх рук, забилася в куток.
- Ти чого, красуне? – питаю так, аби піддобрити її. А вона ще більше наїжачилася.
- Я щось не так зробив? Відьми сказали, що ти прекрасно літаєш. – Я й каплі не прибрехав. Відьми й справді сказали, що ця мітла краща з кращих. На таких навіть Гаррі Поттер не літав. Сказали, ніби вона «ексклюзів».
Тільки от мітла чомусь не виправдовує сподівання.
- Красуне, – кажу, – мені конче потрібно до моєї бабці. А в автобусі я паритися не збираюся.
Бачу, а мітла аж горить від люті. Її гілляста мармиза аж почервоніла, ось-ось запалає яскравим вогнем. І тут на тобі, з її гілок вилітає шматок паперу. Підібрав, читаю:
- Я їсти хочу, бовдуре.
Тільки тепер я допетрав в чому річ. Відьми ж казали, що мітла ця харчується злаками, шоколадом, морозивом… Все те, від чого не відмовився б і я. Ще відьми нагадували годувати її щонеділі… УПС!!! А вона у мене постувала цілий місяць. Бідненька, а я ще гадаю, чому вона лютує так.
Попоївши, мітла посміхнулася. Так, саме посміхнулася. Ви що, ніколи не бачили, як посміхається мітла??? А-а, ну так, ви ж не спецагенти…
Нарешті можна летіти. Зручно вмостившись на мітлі, вигукнув:
- Від винта!!!

*     *    *
РАДІСНА ЗУСТРІЧ З БАБЦЕЮ

Політ видався напрочуд цікавим. З висоти пташиного польоту я бачив річки, ліси, поляни… Пролітаючи над футбольним полем, мені враз закортіло поганяти м’яча, але стримався. Нам, спецагентам, це робити не важко. У нас сила волі, мов сталь.
Нарешті я побачив село, де проживає моя бабця. Давно тут не бував. Ще з минулого літа. Тоді я разом зі своїм братиком Віталькою знайшов підземний тунель, в якому переховувався німецький офіцер… Жартую. Це був місцевий депутат, який переховувався від міліції, одягнений у форму німецького офіцера. Отакі пригоди з нами бували.
Приземлятися довелося за кілометр від села. Уявіть собі: село, тиша і тут, як грім серед ясного неба, приземляється на літаючій мітлі Сашко Підітриногу. Та моя бабця інфаркт схватить від такого видовища. Ні, я краще обережно.
Хоча… Ви ж знаєте чому в мене прізвище таке – Підітриногу. Не знаєте! Я ж минулого разу розповідав. Річ у тім, що навіть серед сухого асфальту я знайду калюжу й вступлю у неї, а потім підтираю штани.
Сьогоднішнє моє приземлення не обійшлося без ексцесів. Виявляється, що моя мітла використовує обід, як паливо і воно дуже швидко скінчилося. Пощастило, що саме під час приземлення. До землі залишалося всього-на-всього два з половиною метра. Для таких спецагентів як я, це дрібниці. Не хочу, аби вам видалося, ніби я хвастаюся, але одного разу мені довелося падати з гори, висотою у 300 метрів. Тож два з половиною метри для мене – ТЬХУ!!!
Ай!!! Здається, забив руку. Але нічого. До весілля загоїться. От тільки я знову упав в калюжу. Тепер штани запачкані…
О, друзі! Розкрию вам ще одну таємницю. На початку не хотів говорити. Річ у тім, що моя мітла незвичайна не тільки тим, що літає, а ще й тому, що складається до розмірів кулькової ручки. Нижче її гіллястої мармизи є кнопка. Натискаєте її і все. Літаюча мітла перетворюється в кулькову ручку. Не вірите?!! Спробуйте самі! Так, нижче мармизи! Нічого??? А-а, то це ж у вас прості мітли… Ні, це ж ви просто не спецагенти!!!
Кинув мітлу до кишені й гайда до бабці. Мабуть уже чекає на мене. Наварила, мабуть, моїх улюблених вареників з вишнями. Колись мені довелося побувати на ВИШНЕВІЙ планеті. Звідти я привіз три сорти вишень, котрі прижилися у моєї бабці: вишня м’ясна – її можна кидати в суп, борщ, до будь-якої страви, вона дає смак м’яса; вишня скороспілка – починає плодоносити ще в січні місяці й закінчує аж в серпні; вишня медова – якщо ви колись куштували вишні з медом, то знаєте, яка це райська насолода. Останній сорт – мій улюблений. Бабця варить мені вареники саме з цими вишнями.
А ось і вона. Уже біжить мені назустріч… О-о-о… Сльози. Схлипує так, що чути за верству. Чого ото, я ж тільки приїхав. Іноді навіть доводиться задуматися, чи то вона плаче з радості, чи навпаки, з горя, що я приїхав. Бо, знаєте, моя присутність не дозволяє комусь відпочивати. За мною треба тільки, як каже моя бабця, «глаз да глаз».
Ой, а як же сильно вона обіймає мене. Цілує. Так і хочеться сказати: «Бабцю, я ж уже не дитина, досить цілуватися!»
- Привіт, внучку! – радісно, зі сльозами на очах, говорить бабця.
- Доброго дня, баб Мусь! – це я її так лагідно кличу. Мою бабцю звуть Мусією Петрівною. Дід Варнава, сусід, зве її Муською.
І тут сталося те, чого я ніяк не очікував.
Я не розповів вам, як літав на планету МІНІПУТІЯ. Там мені приглянувся малесенький песик, якого я нарік Гігантом. У знак вдячності, мініпути подарували мені цього песика. Гігант став моїм. Мама про нього не знала. Він поміщався у моїй кишені на футболці. Був розміром з сірниковий коробок. Коли збирався до бабці, Гігант страшенно скавулів, просився зі мною. Я пожалів і кинув його до кишені футболки.
І саме тієї миті, коли я привітався з бабцею, Гігант визиркнув з кишені й привітався сам. Я вам що, не сказав? От забувака! Так, мій Гігант розмовляє. Причому вивчив українську мову за три дні. Відтепер я беру його на уроки й він слугує мені шпаргалкою. А у вас такого немає?!! Звичайно, ви ж не спецагенти.
Коротше кажучи, зустріч з бабцею пройшла на «УРА». Бабця відключилася, а Гігант виплигнув із кишені й лагідно лизав їй носа. Знав би він, який вихор скоїться, коли бабця Муська прийде до тями!!! Сподіватимусь, все минеться!

*     *     *
ГІГАНТ ЇСТЬ ВАРЕНИКИ З МЕДОВИМИ ВИШНЯМИ

Коли бабця отямилася, довелося дуже багато пояснювати. Але ж ви знаєте, що мене, як спеціального агента Комітету з вирішення конфліктних ситуацій Всесвіту, навчили викручуватися з будь-яких, навіть, безвихідних ситуацій.
- Що це за комашка зі шкурою собаки? – зарепетувала бабця Муська. – І чому це вона говорить???
Бачу, що Гігант, почувши такі слова у свою адресу, не на жарт образився. Піджав губи й показово фиркнув носом. Проте мовчав.
- Баб Мусь, – кажу я їй, – це мій песик – Гігант. І він гавкає, а не говорить. – На підтвердження моїх слів песик розміром з сірниковий коробок показово загавкав і бабця враз пом’якшала.
- То це що, мені здалося??? – дивувалася бабця. – Оце так збрендилося… Собака говорить… – бабця Муська розвернулася й пішла до свого двору, продовжуючи шепотіти собі під носа:
- Мабуть перегрілася на сонці… Та ні, це Варнава, садист, картоплю покропив, а я надихалася… Хм, собака говорить. Гігант… От ім’я.
От бачите, я ж казав, що мені за виграшки вирішувати конфліктні ситуації. Отакі ми – секретні агенти.
Як і очікував, бабця наварила мої улюблені вареники з медовими вишнями. Навалила мені повну миску. Скуштував. М-м-м, смакота, пальчики оближеш… А Гігант саме це й робить. Він так жадібно почав облизувати мені пальці, що я злякався, як би він не відкусив їх. Але песик перевів свій погляд на мою миску з варениками й почав поволі допомагати мені у їх поїданні.
Натовклися так, що дихати стало важко. А ще бабця зверху: «А як ти там, внучку?», «А чим займатимешся літом?», «А в нас тут розкопки, археологічні, проводяться…».
Мені важко було навіть дивитися на бабцю, не говорячи уже про те, щоб відповідати їй. Я лише кивав. А Гігант тим часом розлігся на столі, розкинувши лапки, й голосно мовив:
- Смакота!!!
Бачу, очі бабці аж на лоба лізуть. Я інстинктивно порухав губами так, ніби це мовив мій рот.
- Ти це чув? Чув, Сашунь??? – волає бабця, тикаючи пальцем на Гіганта. – Він говорить?!!
Що ж, хоч я й спецагент, проте нічого не міг вдіяти у даній ситуації. Тут не викрутишся.
- Слухай, баб Мусь, – намагаюсь пояснити їй, – річ у тім, що я – секретний агент Комітету з вирішення конфліктних ситуацій у Всесвіті. А цей пес із планети МІНІПУТІЯ. Він розмовляє і дуже розумний. Чотиринога енциклопедія.
Бабця Муська мене уважно слухала, на мить запала тиша. А потім вона голосно розсміялася й змахнула на мене рукою.
- Та Господь з тобою, Сашунь! От жартівник-витівник. Це ж таке вигадав. Ні, в усьому винен дід Варнава зі своїми короладськими жуками.
Уявляєте, так і сказала: «короладськими». Я їй, значить, правду, а вона мене жартівником називає… Хоча, краще хай буде так.
Переводжу тему й питаю:
- Що ти там казала, бабунь, про археологічні розкопки?..

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Уляна Янко, 19-07-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70474886894226 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …