Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2554
Творів: 46328
Рецензій: 90462

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

****4

© Яків , 30-03-2019
Продовження.
Початок http://gak.com.ua/authors/55761
Портрет Миколи Другого в добротній рамі з пошматованим царським ликом валявся на мокрій підлозі. Ще вчора государ зверхньо зирив зі стіни за кожним учнем, впиваючись самовладдям на всю нєдєліму, а сьогодні, гляди, вже розлігся по-царськи на весь ріст, встромивши підкрученого вуса в чиїсь талі сліди, бо ж хіба не поліз своєю імперською пихою поміж таких, як сам, найперших та найліпших? Та гуртом як заколотили світом, що той тісним став, та потягли людей в політичну безодню двадцятого століття, що вхопитися за її край вдавалося далеко не всім, аби, балансуючи на межі, протягти ще сяк-так, та не бути заритим в безіменній могилі чи братській, чи заживо в окопі, розтятому важкими гусеницями, а чинно схороненим на кладовищі, з квіточками-віночками, а якщо поталанить – то й відспіваним, аби душа довіку не блукала примарою.  
Вінценосні особи, не гідні дарованих долею повноважень і не навчені манірною епохою зважати на людські життя, виявилися спроможними лише на пишні прийоми, придворні етикети, інтриги та плітки, що називалося, врешті, аристократичними манерами й чого виявилося критично недостатньо для управління велетенською складною махіною, яким є світ.
Не встоявши перед викликами часу зі швидко крокуючим промисловим переворотом на зміну споконвічному аграрному укладу, палацова еліта тільки й змогла в перервах між фотосесіями обернути досягнення людського розуму на вбивство, аби плювати по людях смертями уже не лише з металевих домовин, а й з неба, та ще пустити отруту на повні легені, і подекуди перетворити землю на місячні краєвиди.
Що могло тоді бути відомо про те моїй бабці, яка опинилася на межі у свої неповні п’ятнадцять? Та, певно, не більше за мене, коли я вперше почув її згадку про розідраного царя.
Ядвіга виявилась незахищеною перед вироком часу, як і тисячі інших.
Кожна людина є світом, помноженим на мільйони. Скільки людей, стільки й світів.
Їм не було видно понурого Петербургу з важкими каменями невиліковної імперської гордині, які раптом почали тріскати, викришуючи з шовіністичного моноліту понівечені людські спільноти, які за примхою мнимої величі мусили б закам’яніти назавжди.
Бабця полишила школу передчасно. Грошей потребувала земля.
Прадід поволеньки спинався на ноги, стаючи господарем колосистого лану. Майже загублені уривки сімейної історії донесли, що Войцех, крім землі, стягнувся  на реманент і тяглову худобу ‒ коней, а може, й волів.
Мені хочеться побачити прадіда міцним чоловіком на щедрому полі, де він молодий, дужий, збирає золоте збіжжя, підтята пшениця важко осідає в густі покоси, ось дід на хвилю переводить дух, розминає в мозолистій долоні колос, зважує сонячні зернини, мовби зібрану врешті докупи долю.
Та ідилічне полотно майже відразу розшарпується нерівними фарбами нової доби, що зливаються в шаленому вирі, який поглинає і золоте поле, й дідові пшениці', і його, міцного, і коронованих, та титулованих. Всіх. Винних чи невинних, добрих чи не дуже, грішників і праведників, та навіть святих, без розбору.
Над прірвою світ стає жорстоким до краю, де лише одинокі герої або безумці здатні легковажити своїм життям, маючи неймовірну волю чи порушену психіку. Інші ‒ ні.
Тож невдовзі не портрет, а власне Микола валявся на підлозі у калюжі крові. Та й не перший, та й не один.
****
Поміж імперських брил важко піднімалися парості державності. Створена селом українська нація, наче у віковій фортеці, витримала наступ не одного століття, і моїм предкам були не потрібні вчені ідеології гамірного світу, відірваного від землі. В українських реаліях село ніколи не розуміло міста, а місто ніколи не співчувало селу.
Он і тепер ‒ в селі медика скоротили, бо в Києві реформу почали.
‒ Бо там три душі!
‒ Але ж є!..
‒ То ж баби'! Скілько їм?
‒ Так люди ж!..
Люди. От посаду завклуба людям і залишили. Бо куди на дев’ятому десятку без культури?
І якщо століття тому в Петербурзі улюбленці долі могли відчувати тягар свого призначення, то нові лідери в Києві, досі затиснуті камінням імперії, несміло визирали з розколин, з острахом поглядаючи у відкрите вікно зі свіжим подихом світу, а не звичним смородом периферійної відрижки.
Не знаючи напевне, що вдіяти з незнаною свободою, вони хапалися нових можливостей. Події розвивалися надто стрімко, і бракувало часу на роздуми. Замість часу мав бути досвід. Звідки?
Поки десь у Києві чи деінде проголошувалися промови, друкувалися відозви, гуділи маніфестації і клеїлися листівки, то для українських селян цінність будь-якого документу визначалася розмірами паперу для закрутки цигарки.
Єдиний документ ‒ земля. Селяни і земля. Єдина непорушна правда. Симбіоз. Тандем. Як хочете.
Земля ‒ цього прагнули завойовники зі сходу чи заходу, по Дніпро, чи за Дніпро. Ні тих, ні інших не турбувала доля її господаря. Він мав стати або рабом, або покійником, та не вдома, а десь на чужині, у піврічних ночах чи вічних мерзлотах, а задля економії ‒ і в спільній могилі.
Проте селяни не переймалися чужими стратегічними планами, і своїм буде той, хто наділить по'ля. Або пообіцяє. І неважливо, якого роду-племені, якої мови, якої віри, взагалі ‒ хто.
Такий недосконалий селянський маркер визначив передбачив майбутнє, що в далекому підсумку визначило долю тих бабів у селі, де всі хати крайні.
Нехтування проблемами селян як найпотужнішим  пластом української спільноти стало фатальним. Це було питання виживання України.
Та хто знав, та хто міг. І мені тепер легко сказати.
А Бистрик опинився на початку важких подій. Із зеленим полем та засіяним житом.
Як і вся Україна.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Вікторія Т., 08-04-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Інра Урум, 30-03-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78072690963745 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …