1. – Негарно писати на сайті від імені класика, - вичитував Миколі Хвильовому М.Гоголь.
2. Парадокси харківщини. Я ще ніколи не чув стільки розумних пропозицій зробити щось для української мови, сказаних російською. А таки роблять.
3. Падіння Візантійської імперії відбулося не тоді, коли мусульмани захопили Константинополь, а тоді, коли вона почала сплачувати контрибуцію халіфатові книгами зі своїх бібліотек.
4. - Справжній патріот, це той, хто виїхав з України, але все ще любить неньку і вболіває за неї, - сказала мені одна пані.
- А хто ж тоді справжній космополіт? – спитав я. - Мабуть Слава Стецько, яка повернулася до України за першої ж нагоди і виправила собі українського паспорта за хабаря раніше, ніж громадянство почали надавати іноземцям.
5. Повторюхи-мухи, - сказали мені друзі-москалі.
- У 2004 ви повторювали наш 1991, і лише зараз – наш 1993.
- Так таки так, але не так, - не погодився я.
- Аби ж то росіяни уміли промовляти не з танка, а в суді. Але подати до суду на царя-батюшку – за межами російської ментальності. Тільки стрілецький бунт або заколот гвардійських офіцерів.
6. Термінове повідомлення. На знак протесту проти розміщення військових баз НАТО в Болгарії кремлівські патріоти закликають усіх небайдужих відмовитися від вживання кирилиці.
7. В розгар Майдану зустрів в геть помаранчевому університеті, в якому носили помаранчеві банти навіть вахтери на вході, одиноку студентку з синьою стрічкою на жакеті.
– А що таке, я з Донецька! – з викликом мовила вона.
- Поважаю, - вирішив я.
8. – То чиї ми онуки – Тичини чи Маланюка? – спитав поет.
- Обох – один по батьківській лінії, інший по материнській. – відповіла паспортистка.
9. Що б не починали будувати росіяни – комунізм, соціалізм, демократію – у них чомусь завжди виходить цар-батюшка.
