Звідки в нашому приморському містечку з’явився цей дивак – старий морський вовк Курт Йохансен, не знали навіть старожили, але його не слов’янське ім’я та прізвище наводили на думку про можливе скандинавське походження – ось і все. Знайомі його звали просто Курт, не зважаючи на шанований вік. Курт був високим, худим, і, з першого погляду, незграбним чоловіком, але це було не зовсім так. Він мав довгі і міцні руки, а його проникливий погляд змушував ніяковіти слабкі душі. Курт був чемпіоном з армрестлінгу серед портових докерів. Він, на випивку, змагався з молодшими за віком чоловіками, і, о диво! завжди перемагав під суцільне, буйне улюлюкання портових шибайголів. Але в нього був ще один незвичайний хист, за що Курта поважали, та що там поважали – боготворили, але були й ті, що бачили в ньому якусь диявольську магію, чи навіть містерію, впливати на докучливих гризунів – він умів виводити з домашніх господарств щурів, яких у нашому містечку було видимо-невидимо. Ці надзвичайно розумні істоти, завезені на кораблях з різних кінців світу, згуртувавшись по видовим признакам, створили свої щурині мафіозні структури, накштал мафії в людському середовищі. Вони наносили непоправну шкоду мешканцям містечка. Особливо дошкуляли велетенські азійські щури завезені з Індокитаю. З появою Курта ситуація почала змінюватися на користь людей. Курт сам запропонував міській владі свої послуги боротьби; та влада, як і взагалі кожна влада, була більш прихильніша до традиційних методів боротьби з гризунами, знехтувавши його хистом. Відтоді Курт став виводити щурів з помешкань індивідуально. Свій винахід він називав «Методом візуалізації». Тай взагалі, цей дивак полюбляв козиряти всілякими іноземними словечками, ще й перекрученими на свій лад.
Якщо би хтось назвав Курта щуриним ворогом, то глибоко б помилився, бо цей дивак хіба що не молився на них; і не тому, що вони давали йому заробіток, а за їх кмітливість та диявольське щурине мислення.
Не любив Курт коли хтось із замовників кликав його до себе з лайкою на щурів. «Гріх так казати на боже створіння», – перебивав він господаря-замовника. «Кажіть: треба зробити візуалізацію помешкання». Це загадкове слово дивувало людей, але ж, як звісно, ніхто не ходить у чужий монастир зі своєю молитвою – раз візуалізація, то хай буде візуалізація, аби щури зникли назавжди.
Свою утаємничену процедуру Курт виконував без сторонніх очей, а жінкам було ще й лячно дивитися не лише на це дійство чаклуна, а й на його самого – схожого на гімалайського шамана. Вони, потайки, називали його дияволом.
Одного разу, Спиридон Іванович Кукиш, замовивши в себе візуалізацію, вирішив простежити за дійством особисто.
Курт приїхав надвечір машиною з причепом. Вивантажив металеву діжку часів минулої війни з тисненим надписом в німецькій транскрипції – «Fatherland» – інших слів вже не розібрати із-за давності часу і незчисленних процедур з візуалізації, та ще декілька хитромудрих дротяних пасток. Всі ці причандалля він встановив у сараї, заборонивши Спиридону Івановичу відчиняти самому двері до його появи, тай поїхав геть.
Наступного дня, ледь блимнуло сонце, Курт, бормочучи собі під ніс якусь молитву незрозумілою мовою, відчинив двері сараю. Не переступаючи поріг він ввічливо привітався в темноту: – «Здрастуйте синантропні мої красуні!» – чим поставив у стопор Спиридона Івановича, що потайки стежив за дійством. Потім Курт зайшов до сараю, по черзі доставав пастки з уловом, і випускав щурів у діжку, прикриваючи зверху металевим просічно-витяжним листом, щоб не задихнулися. Один щур був завбільшки з гарненького кроля. Він злісно гриз дротину пастки і з щуриною ненавистю поглядав на свого ката червоними пронизливими очима.
– «До мого приїзду діжку не чіпайте, бо це загрожує вашому життю», – суворо-пресуворо наказав він господарю, – через три доби я сам зроблю все, що потрібно, – і поїхав, залишивши Спиридона Івановича з домочадцями у повній прострації. Дружина господаря, на час візуалізації, не виходила з хати на подвір’я, їй лячно було навіть глянути у бік сараю. Навіть Сірко, домашній улюбленець, лише зиркав своїми блаженними собачими очима з будки.
Нарешті довгоочікуваний день приїзду Курта настав. Той, зазвичай відчинивши двері сараю пробубонів молитву, але вже не вітався зі щурами, а рішучим рухом руки скинув решітку і глянув у темну прірву «фатерлянду». На нього витріщився, червоними оскаженілими очима, велетенський одинокий щур. Від розтерзаних його родичів з діжки мерзенно тхнуло смертю. Щур, в замкненому просторі «фатерлянду», перетворившись на канібала, зжер своїх супротивників, перетворившись на справжнього оскаженілого вбивцю. Курт навіть не встиг відсахнувся від діжки, як цей монстр, немов випущений з катапульти, вчепився йому в горлянку. Візуалізатор несамовито загорланив так, що господарський пес Сірко ледь не зірвався з ланцюга від переляку. Кров з розірваної сонної артерії пульсувала немов бісівський водограй, обагривши «фатерлянд» і все навкруги. Курт інстинктивно обома руками схопив оскаженілу потвору, але відірвати її від себе вже не вистачило сили. Він відчув як хруснули хребці його кадика. Невдаха впав на підлогу. Його корчили передсмертні судоми. Він вже не кричав, з його роззявленого рота виривалося лише незрозуміле булькотіння та кривава піна.
На волання Курта про допомогу, з хати вибіг Спиридон Іванович. Вгледівши корчу візуалізатора в калюжі крові і не зрозумівши причини трагедії він з криком: – «О, Господи праведний!» – кинувся до потерпілого. Курт, бризкаючи кров’ю із роззявленого в стражданнях роту, щось намагався мовити.
Щур, в мить покінчивши зі своїм візуалізатором, стрибнув на господаря. Спиридон Іванович вдало відмахнувшись рукою від нападника, в запалі швиргнув чудовище прямо в собачу будку. Сірко не очікував такого підступного зухвальства. Щур, розпанахавши бідоласі живота, знову накинувся на отетерілого, вмить посивілого господаря. Спиридон Іванович захищався руками від оскаженілого гризуна, окропивши подвір’я господарською кров’ю. Сірко, настільки вистачало ланцюга, смітив двором своїми нутрощами, які, немов дивовижні сосиски, випадали з розпоротого щуром живота. Подвір’я вмить перетворилося на скотобойню.
Саме в цю мить Спиридон Іванович з жахом узрів, що двері в садибу залишилися відчиненими. – Двері! Зачиніть двері! – несамовито загорланив господар. Та було вже пізно. Щур-канібал, немов відчувши острах господаря, кулею чкурнув у відчинені двері оселі. Через хвилину, в садибі здійнявся божевільний ґвалт його дружини. Спиридон Іванович рвав на собі волосся. Він ще раз поглянув на Курта ніби шукаючи захисту, але той лише випускав кроваві бульбашки і судомно іздригав ногами.
– Пропади пропадом твоя візуалізація! – процідив крізь зуби очманілий господар хапаючи в руки вила.
Донька Спиридона Івановича, Софійка, потайки, стоячи на табуретці, підглядала у вікно за таємничим дійством візуалізації. Вона не бачила що діється в сараї, але коли взріла як величезний пацюк, накинувся на татка, а бідолашний Сірко, немов сп’янілий, смітив кишками, вона з остраху гепнулася на підлогу і заволала на всю оселю: «Матусю, рятуй татка, бо пацюк його з’їсть!..»
Слідом за щуром у будинок майже влетів Спиридон Іванович з вилами в окровавлених руках.
– Де він! – не своїм голосом заволав господар.
Дружина, Наталка, стояла посеред кухні, як з хреста знята. На її зблідлому обличчі Спиридон Іванович побачив тавро смерті. Бідна жінка лише очима показала під стіл, а потім, як скошена повалилася на підлогу. В цю мить щур, учувши легку здобич, прошмигнувши прямо поміж ногами господаря, вчепився господині в горло. Кров червоною цівкою бризнула на стелю. Апокаліпсис, в одній окремо взятій родині, виявився очевидним.
Спиридон Іванович швиргнув вила і всім тілом завалившись на щура, притиснув оскаженілу тварину до підлоги. Щур, відірваний від господині, зловіще запищав, намагаючись вирватись із міцних обіймів господаря. Від щуриного писку дружина опритомніла, вона, очманіло моргнувши очима, побачила перед собою перекошене від злоби та відчаю обличчя чоловіка по якому струмками стікала її ж кров. Щур намагався вирватися і кігтями до кісток роздирав руки чоловікові.
– Бережи Софійку, – ледь чутно промовила дружина і знову знепритомніла.
Софійка, крізь скло зачинених дверей її кімнати, спостерігала за дійством на кухні. Їй з переляку здалося, що на їх родину напав не пацюк, а саме та чупакабра про яку нещодавно розповідали мешканці з чорнобильської зони, в одній із телепередач. Інстинкт самозбереження дитини підказав їй спосіб врятуватися від оскаженілого чудовиська; вона мерщій відчинила вікно і, вискочивши на подвір’я, кинулася у сусідський двір за порятунком.
Дід Степан, не второпавши про що збентежено, похапцем, на одному диханні розповіла йому Софійка, вирішив сам навідатися на сусідське подвір’я, але вгледівши мертвого Сірка з розпоротим животом, та учувши крик і матюччя Спиридона Івановича в хаті, вирішив не гнівити бога, а мерщій кинувся до себе дзвонити на виклик поліції.
Баба Марія, дружина діда Степана, учувши про сусідське лихо, сплеснула руками і в розпачі, як заклинання, промовила: «А я казала, що ті бісівські забави Курта з візуалізацією, до добра не приведуть! Господи, спаси і помилуй нас грішних! Ховайтеся мерщій в хату, бо ще й до нас нечиста сила занесе кляту чупакабру». Дід Степан в серцях хряпнув дверима. В хаті настала мертвецька тиша.
А тим часом щур-канібал, вирвавшись із рук Спиридона Івановича, чкурнув до сараю, ледь не перевернувши металевий «фатерлянд». Через хвилину, десь в глибині щуриних нір, почувся відчайдушний передсмертний вереск щуриного сімейства. Почався процес візуалізації, але Курту до цього вже було байдуже. Він, скрючившись в три погибелі, лежав на підлозі з витріщеними очима.
