- Вікторе Вікторовичу, я вас дуже прошу – не розмовляйте з тією відьмою із 56-ої квартири, що навпроти нашої, навіть не вітайтеся, не відповідайте, коли вона вам скаже що-небудь. Через два дні наступає повний місяць, от цій нечисті тільки і треба аби з когось пити енергію, а то й кров. Вона вам скаже “здрастє”, а про себе додасть таке, що й краще не чути й не знати. Якщо ж ви їй відповісте – оте “темне” побажання і збудеться, - баба осідлала свого “коника” із збитими до колін копитами, якого не спиниш, поки не дослухаєш заяложену шестидесятилітніми губами оповідку.
Віктор мусить слухати – він квартирант, баба, вона ж Валентина Герасимівна – хазяйка квартири, де він наймає кімнату. До недавнього часу він жив тут з колегою по службі, якому місяць тому дали службову квартиру. Валентина Герасимівна хотіла когось підселити, але, домовившись, що Віктор Вікторович збільшить плату, залишила його самого.
Тепер він самотужки грав роль “вдячного слухача”, навіть коли так хотілося послати під три чорти оцю базікалу. Особливо нині, у вранішню неділю. Віктор вже встиг пограти в теніс, одна з небагатьох розваг в невеличкому містечку, куди його закинула військова доля, й саме лежав горілиць на дивані, відходячи від спортивної втоми й розмірковуючи про плани на останню частину вихідного.
Валентина Герасимівна продовжувала дзижчати:
- Ви не підозрюєте, які вона гадості здатна робити людям. Вона під наші двері порожні тарілки ставила, гробки ліпила з глини й підкидала нам. А все із-за того, що я з моєю покійною мамою виявили її відьмацьку сутність. Тому вона на всю нашу сім’ю і наводить порчу. Це вона зробила так, що ми з чоловіком розлучились, що син весь час зі мною скандалить, та і смерть моєї мами - теж її рук справа.
Віктор Вікторович не перебивав і не перепитував, бо знав, що це марно, лише більше заохотив би жінку до славослів’я. Він закрив повіки, вже не вдаючи, а дійсно починаючи дрімати.
- Так от, - не вгавала баба, - перед смертю мамі наснилося, що її накрила до пояса шкарлупа від білого яйця. А вдень, коли її не стало, ми найшли у себе на городі те прокляте яйце. Ну, й скажіть, хто його міг підкинути? Звісно відьма. Вже потім нам сказали, що треба було маму повести до якихось баб, щоб зняли порчу, або в церкву. Але хто ж тоді знав? Отаке вона нам наробила.
Слухайте ще. Відьми дуже люблять чужі речі брати до себе, потім їх заговорювати й віддавати. І вже тоді добра від тих речей не чекай. Коли я виходила заміж, вона запропонувала випрасувати мій весільний наряд. Я, дурна, погодилася. Вранці зайшла за ним, а плаття моє висить аж під стелею, ви ж бачите, які у нас високі квартири. Навіщо вона його туди заперла? Вже потім мені сказали розумні люди, то на вона наробила на висельника в нашому роду. Мало того, що ми розійшлися із-за неї з чоловіком, ще й таку біду чекай.
У сусідки, Каті, вона теж попросила випрасувати доччину весільну сукню. Й ті також не здогадувалися для чого це й дали, але випадково залишили у себе пасок. Що ви думаєте? Після спільного року розійшлися. Ледь-ледь помирилися, бо добре хоч щось від одежі не віддали, отой пасок їх і втримав.
Отож дивіться Вікторе Вікторовичу.
- Я її не бачив ніколи і бачити не хочу, - нарешті озвався квартирант.
- І правильно. А ваш товариш, Сергій, втнув таке… поздоровався з відьмою. Коли приїхала дружина Сергія, я їй так і сказала, що твій чоловік зробив тільку одну серйозну помилку, поки жив у мене. Сергій почув і став червоний як кормовий буряк, думав я про його походеньки розкажу. Але це ж святе, хіба я не розумію, а я доповідаю: “Поздоровався з відьмою”. Хоч ви не повторіть його помилку, бо ця відьма нічого доброго мені не зробить. Вона добивається аби у мне все було погано, щоб квартиранти пішли, щоб я нічого не заробляла. Ви думаєте, чого Сергій так швидко квартиру отримав – це ж відьмина робота. Вона спеціально так наворожила, щоб я від нього грошей не отримувала.
Віктор Вікторович перевернувся на бік.
- Валентина Герасимівна, ви мене так налякали, що скажіть хоч яка з себе ця відьма. А то випадково зустріну й не буду знати.
- Звичайна. Товстенька. Кругленька. Років п’ятдесят. Ніколи не подумаєш, якщо не знаєш, - догідливо пояснила бабця.
- Я тоді взагалі ні з ким не здороватимусь. Хай ваші сусіди вибачають, - пообіцяв офіцер. – А тепер мені треба збиратись на роботу, - збрехав він щоб закінчити розмову.
Цілий тиждень дивувались пухленькі жіночки в мікрорайоні, чого це з ними вітається й намагається заговорити ледь не вдвічі молодший мужчина. Чи не маніяк він?
Ще місяць нічого у Вікторовій долі не нічого змінювалося. А потім офіцер неочіковано для нього отримав наказ прибути до генерала на бесіду. Керівник розпочав без розкачки:
- Чув, що трапилося в Одесі. Пролетіли твої колеги, як фанера, за копійки продалися. В тебе я вірю - ти не такий. Справишся. Поки побудеш заступником начальника відділу. Якщо все буде добре, через півроку зроблю начальником. Ну що?
Взагалі-то Віктор не був проти, тим більше “перлина біля моря”, ще й підвищення. Хоча друге службове переміщення за три останніх місяці здавалося трохи дивним; з іншого боку, він ні речей, ні сім’ю сюди перевезти не встиг, отож поїдуть зразу на південь:
- Не підведу, товаришу генерал-лейтенант, - впевнено заявив офіцер.
- От і молодець. Через тиждень чекаю доповідь про прийняття нової посади. З житлом, правда, там важко.
- Придумаю що-небудь, товаришу генерал, не перший раз. Зате як отримувати своє, то вже краще там, або в Києві.
- Правильно мислиш. Я замовлю слово. Щасливо тобі.
Якось, вже з нового місця, спілкуючись за телефоном по службі із колишніми колегами, Віктор перепитав товариша, який вселився замість нього на квартиру до баби, як там йому живеться.
- Ну її в баню, - відповів той. – Баба взагалі мозгами поїхала. Брат у неї нещодавно повісився. Так вона тепер кожен день щось смердюче палить в квартирі, каже, нечисту силу виганяє. Мене вона звідти скоріше вижене, ніж ту нечисту силу. Як ти там з нею жив, я вже шукаю щось інше, між іншим, в тебе не було інших варіантів, куди вселитися?
- Спробуй її послухати, може щось правильне скаже, - почав здалеку натякати Віктор.
- Хай її чорти слухають, - перебив колега.
- А про житло попитай у її сусідів, хто-хто а вони обов’язково допоможуть,- із знанням справи порадив офіцер.
