Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2528
Творів: 45583
Рецензій: 89208

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Юркові хроніки

Двобій

© Максим Т, 28-01-2018
Серія вийшла наче сама собою та вдалася блискавичною і влучною: лівою – коротко, поштовхом – в сонячне сплетіння, правою – хльостко, аж зуби ляснули, – в підборіддя. «Ось це і є бокс», - подумки сказав собі ошелешений Юрко.

…З боксом в Юрка від початку не склалося. Та й як могло скластися з боксом в людини з такою короткозорістю? В окулярах битися неможливо; а без окулярів Юрко перетворювався на дезорієнтованого, сліпого та глухого незграбного підлітка, що посеред рингу безладно вимахував руками в чорних пошарпаних рукавичках. Але Юрко наполегливо відвідував тренування, намагаючись уникати спершу здивованих, а далі вже відверто неприязних поглядів тренера – тому що в тих поглядах видився йому вирок.

Старий загартований боєць, тренер скоро збагнув, що Юрко не тільки підсліпуватий для боксу, а й занадто миролюбний. У перших же спарингах Юрко зрозумів це сам; одна справа лупцювати вертку грушу («хантера» або «чейзера»), і зовсім інша – вдарити людину. В обличчя. Навмисно! Тут Юрко натикався на бар’єр, з-за якого його самого з азартом – в обличчя, по вухах і плечах – били спаринг-партнери. Юрко уходив у глухий захист, ховав лице в смердючих рукавичках і тужливо – буц! буц! буц! – розмірковував про ту легкість, з якою інші хлопці так заповзято намагалися пустити юшку супернику. А ще – про мотиви агресивної поведінки шкільних хуліганів, через яких, власне, він і прийшов у секцію; а тепер Юркові діставалося не тільки в школі, але й тут, по понеділках, середах і п’ятницях, із 15:00 до 17:00.

Минали місяці тренувань, Юрко вже опанував деяку техніку. Серії та комбінації ударів несхибно впольовували колись недосяжного «хантера», Юрко помітно зміцнів, проте злості та завзяття йому все одно бракувало. І тоді тренер, якому вже набридло коситися на Юрка, вирішив покласти цьому край. Оголосили бої Юркової групи з дорослішою та важчою групою – ці бійці тренувалися вже другий рік та навіть відвідали деякі незначні змагання. Один із них повернувся звідти з розпухлими губами, вухами та носом, зате з жерстяним кубком. Ось із ним тренер і поставив Юрка в ринг. І той з таємним дорученням тренера впорався – впевнено, технічно й дуже боляче. І відлупцьований Юрко розпрощався з секцією, тренером і боксом.

Непомітно проминула осінь, відмрячила безглузда південна зима, весна ввірвалася в Юркове місто та на короткий час обернула його на краще місце в цілому світі. Тільки навесні Юрко, нарешті, оговтався від поразки з боксом та із неабиякою наснагою поринув у футбол. На футбольному майданчику з ним і стався негаразд: йому зламали носа, та ще й так «щасливо», що він потрапив у лікарню на три тижні. «Ще трішечки, і ми б його не врятували», - незворушно повідомив лікар Юрковій мамі.

Після тієї травми не тільки бокс, але всі решта войовничі та зовсім небойові спортивні вправи перетворилися для Юрка на вправи криваві. Варто було торкнутися носа, і з нього спочатку капала, а далі вже струменіла кров. Хоч-не-хоч, а станеш людиною мирною, тихої та спокійною. Проте були в цьому певні переваги: якщо Юрко починав нудитися на уроці, йому вкрай просто було пустити собі кров з носа, а дбайливі вчителі негайно відряджали його до медпункту.

До медпункту Юрко не ходив – він сам зупиняв собі кров («Теж мені кровотеча!») та подавався деінде, наприклад, до шкільного музею військового льотчика Петра Покришева. Юркова школа носила ім’я цього аса Другої Світової, який народився в тих місцях. Музей – просто частина коридору, огороджена металевими прутами – містив світлини та моделі військових літаків, гіпсовий бюст самого Покришева, а ще – справжній льотний комбінезон. Сам комбінезон Юрка не цікавив – таке, зів’яла зелена ганчірка – але він додавався до такого шолому! Ним можна було милуватися безкінечно… Та лунав дзвоник, і Юрко навскач летів у клас: за коротку перерву треба чимало встигнути. А повернутися до шолома та роздивитися його без свідків можна будь-якої миті – варто лише клацнути пальцями. По носі.

Ось і тепер дзвоник примусив Юрка відірватися від споглядання шолома, прикрашеного величезною, схожою на око бабки штукою, – візором. Юрко пролетів сходами та побіг до кабінету, звідки вже вивалювали його однокласники, і куди одночасно намагалися ввалитися школярі з восьмого класу. Під дверима утворилося галасливе юрмище – та й що ж це за школа, де такого немає? Юрко вгвинтився в натовп і почав ліктями прокладати шлях до класу, де лишився його портфель. Аж раптом натовп онімів і роздався. Юрко озирнувся.

Тепер він навряд пригадав би ім’я тієї дівчини, але тоді воно в школі гриміло та не сходило з вуст вчителів, школярів і батьків. Це була хуліганка з 8-Б; висока, дебела, дужа, ця дівуля тримала в страху та покорі свій клас, а також і решту класів, за винятком молодшої школи. До «малолітків» вона принципово не чіплялася, такий вже був кодекс її хуліганської честі. Хлопці-хулігани, що допікали Юркові, її боялися; школа її делікатно виховувала, а вона знай робила своє: зривала уроки, лупцювала школярів, відбирала в них кишенькові гроші, так-сяк абичому вчилася, палила цигарки за рогом школи та вечорами цмулила пиво на шкільному стадіоні.

Зараз вона повільно сунула до дверей, а дітлахи метушливо розступалися перед нею, як, мабуть, Червоне море перед ізраїльтянами розступалося. У щойно бурхливій та щільній масі голів і плечей наче дивом утворювався прохід, достатньо широкий, аби в хуліганки не виникало бажання застосувати силу до повільного або зухвалого школяра. Юрко прикусив губу – просто на шляху дівиці та вже за якийсь крок перед нею опинився його однокласник Микита.

Микита мав вроджений вивих стегна, який вкрай обмежував його рухи; хлопця щоліта оперували, поступово випрямляючи йому ногу (і до закінчення школи він і справді вже не шкутильгав). Зараз хлопець намагався запобігти зіткненню з хуліганкою, але очевидно не встигав – після кількох операцій шкутильгання все ще занадто йому заважало, і дівиця вже здіймала над ним свою важку руку. Юрко, вмить забувши про все на світі, кинувся до неї, схопив за руку та вигукнув:
– Не смій! Ти що, не бачиш, він інвалід!

Вона не здивувалася, не розлютилася, а зраділа: розім’ятися перед уроком ніколи не завадить. Дівчина схопила Юрка за комір та потягнула до найближчої вбиральні. Там вона швиргонула його до стіни, насупилася та підняла кулаки до грудей, розглядаючи переляканого Юрка та ніби розмірковуючи, з якої частини його тіла розпочати виховну роботу. Ухваливши це непросте рішення, вона зробила крок уперед…

Ось тут і вийшла в Юрка ніби сама собою та серія – блискавична і влучна: лівою – коротко, поштовхом – в сонячне сплетіння, правою – хльостко, аж зуби ляснули, – в підборіддя. Супротивник був відкинутий і спантеличений, а сам Юрко - ошелешений аж ніяк не менше: так, він ударив – навмисно, в лице – людину, дівчину, жах! Проте вражений він був не цим, і навіть не тим, як подіяли його удари на хуліганку. Бар’єр зник! Та стіна, що слугувала надійним захистом Юрковим партнерам у боксі, з-за якої вони безжально його лупцювали, припинила існування, ніби й не було її ніколи. Все сталося так, наче тіло, як навчений і запрограмований механізм, чітко виконав дію, на яку був запрограмований, поза Юрковими волею, бажанням, страхами або іншими почуттями та міркуваннями.

Залишивши хуліганку оговтатися у вбиральні, Юрко вийшов у коридор, поринувши у роздуми про цю пригоду. Коридор зустрів його тишею та пустотою. Урок вже розпочався, обидва класи – Юрків шостий і хуліганкін восьмий – розійшлися, під дверима класу не було навіть Микити, через якого все й сталося. Юрко почало трусити; позаду стукнули двері вбиральні, певно, звідти вийшла дівиця. Юрко, не озираючись, пішов до класу. Тепер час замислитися про наслідки свого геройства.

Вже під час наступної перерви Юркові прошепотіли: «тебе шукають». Хто шукає, було зрозуміло, втікати було нікуди, і Юрко просто вмостився на якомусь підвіконні: шукають – отже, треба їм, певно, знайдуть, йому до цього байдуже… За вікном не відбувалося нічого цікавого: стадіон, школярі, дерева, сонце, все якесь лихоманкове, запалене. Всередині Юрка запала тиша, якийсь мертвий спокій, ані думки в голові, нічого. Він просто сидів і дивився у вікно, за яким занадто метушливо, бездумно та нервово відбувалося найбуденніше життя. Юрка хтось взяв за плече. Він покірно з’їхав з підвіконня та обернувся.

Хуліганка прийшла сама. Вона подивилася кудись у вікно повз Юрка, потім перевела очі на маківку його голови та стиха сказала:
– Ти, той… чув… Ну, ніби не було нічого, второпав? – голос її лунав непевно. – Дивись мені! – додала вона голосніше та дещо впевненіше. Юрко кивнув, хуліганка розвернулася та попрямувала у своїх хуліганських справах…

Відтоді шкільні хулігани дали Юркові спокій, а до боксу він так ніколи й не повернувся.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 01-02-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 29-01-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 28-01-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Катерина Омельченко, 28-01-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0106229782104 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …