Васіль Биков належить до тих небагатьох радянських письменників, які правдиво писали про війну. Звичайно, і над ним тяжіла радянська пропаганда Системи, відбитки якої знаходимо в його творах, проте правда війни, її несправедливість червоною ниткою проходять крізь усю спадщину письменника.
Лейтенант Івановський і його група отримують наказ знищити склад боєприпасів у тилу ворога. Зрештою, молодий командир викликав вогонь на себе, вказавши, де може знаходитися склад і запевнивши командування, що впорається із виконанням завдання. Та не все так сталось, як гадалось. З’ясувалося, що дехто з бійців просто не підготовлений до важких випробувань. Інші випадково гинуть від німецьких куль. А тут ще склад боєприпасів перемістили в інше місце – і невідомо, де він зараз знаходиться.
Як це часто буває у повістях Васіля Бикова, на перший план виходить характер людини. Лейтенант Івановський розуміє, що мусить жертвувати людьми заради виконання завдання, але й сам, на відміну від багатьох командирів, готовий до смерті. Тепер вона видається йому єдино можливим виходом із ситуації. Лейтенанта Івановського поранили в бою. Йому соромно ні з чим повертатися назад, та й усвідомлює, що сил уже нема. І хоча вдалося відшукати, куди німці перемістили склад боєприпасів, лейтенант Івановський, залишившись віч-на-віч з ворогом, розуміє, що самотужки не впорається із завданням. А це грудень 1941-го року. Німці біля Москви. Єдине, на що він здатний зараз, – це підірвати гранатою себе і знищити якомога більше ворогів. Але разом з ним гине лише один солдат із обозу.
Здавалось би, песимістичне закінчення: смерть, невиконання завдання. Проте письменник підносить до геройського чину дух простої людини.
У повістях Васіля Бикова не було пафосу, отого “За Сталіна! За Родіну!”. Письменник, колишній фронтовик, найкращі свої повісті про війну писав під час брежнєвського застою, коли історики й пропагандисти намагалися приховати правду, що ж насправді відбувалося в 1941-1945 роках, замовчували роль простої людини в ній, підносили до небес заслуги тих воєначальників, які насправді були на других, а то й на десятих ролях. Згадаймо злет Брежнєва буцімто як військового полководця, нагородженого орденом Перемоги. Писати правдиво про війну в ту пору було справжнім подвигом.
Лейтенант Івановський – один із десятків мільйонів тих, хто знищив нацистську державу. Це вже потім перемогу приписали іншим, викресливши із історії таких, як він. Васіль Биков нагадує, хто був справжнім героєм у тій війні.
