Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44158
Рецензій: 86166

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза критика, літогляд

Прогулянки без динозаврів-2 (сиквел)

© Sholar, 08-08-2017
Друга частина ще зовсім не означає, що будуть розглядатися лише нові твори. Друга частина - це взагалі нічого не означає, крім того, що це продовження першої частини. Отож, продовжуємо прогулюватись. Абсолютно без динозаврів.
  І давайте домовимось. Сиквел (від англ. sequel, «продовження») — художній твір (роман, кінофільм), який продовжує сюжет іншого відомого художнього твору. А сам "відомий художній твір" знаходиться тут http://gak.com.ua/creatives/1/44806

  Колись мені запало у мозок одне класичне оповідання. Там мужик - саме “мужик” - іншої назви цьому явищу вигадати важко - здоровенний і дурний, вічно чорний, налитий горілкою матерщинник -“шахтьор” під час короткого протрезвіння раптом десь під вікном багатого будинку почув як баришня грає на роялі. І застиг, і замилувався… Протрезвів, помився, постриг нігті, одів найкращий одяг і пішов знову слухати.  А його прогнали. І він знову пішов пиячити і битися з собі подібними. Хто скаже що за твір, тому - канфета Рашен і картинка на робочий стіл “Портрет Ігора Коломойського у національному вбранні”. Насправді, в класиці маємо невичерпне джерело надхнення, взірець для себе - “бач, як люди зробили гарно, ану, я теж можу і маю зробити краще”.
  У класиці - сила.  Читаєш класику і розумієш, як відрізнити гарний твір від не дуже гарного. Гарний твір  як повноводна річка - вічно нова і вічно та сама; тиха, або бурхлива, яка вливається у тебе і ти стаєш сам тією річкою.  Гарний твір то як симфонія, яка наповнює тебе лісовим пташиним щедрозвуччям і тишою гірського розмаю, веселить гоміном й гвалтом циганської ярмарки і лякає криками й лязкітом зброї близької битви; або ж-но підганяє сморідним диханням тигра, який вже приготувався до стрибку, полюючи на тебе самого...
  Знову я відволікся. І взагалі: Купрін і Бунін - то французські письменники. Ігор Коломойський, не до ночі буде згаданий - теж.

  

НАЙДА


  Ні, ні, ні, авторе, так не піде. За Вашою рукою видно, що Ви не новачок у письменстві. І все у вас добре; писати вмієте - ще й як!  Але - ні. У вас є дещо таке…Що мені, наприклад, не дуже подобається. Зараз спробую пояснити.
   Ось, дивіться.

“Збираючись на роботу, мама нагадала, що скоро в школу і застерегла, що час позаглядати в книжки. Як же сумно! Оленка нехотя перекладає підручники, новенькі зошити. Натрапила на старий щоденник. Розкрила, давай гортати. Почерк красивий, охайний, хороші оцінки. На останніх аркушах яскравими фломастерами виведено «КА-НІ-КУ-ЛИ!!!»  І ось вони вже закінчуються…”


   Тут “плавають” у різні боки уособлення дії. Спочатку точка сприйняття виноситься на третю особу “мама нагадала і застерегла”. Потім точка скаче кудись у знов таки абстрактну, неконкретизовану першу особу “Як же сумно!”  Далі виводиться третя конкретизована особа, Оленка, яка “ перекладає, натрапила, розкрила”. І далі - незрозуміло.  “Почерк красивий, охайний…” Це хто так вважає? Оленка?  Тобто вона сама любується власним почерком і вважає свої оцінки хорошими? Якось воно… несамокритично.  А хто ще може так вважати? Це авторський роздум? Ніби - ні. Незрозуміло.  “На останніх аркушах яскравими фломастерами виведено…” (Невизначена, неконкретизована третя особа). І оте загадкове “І ось вони вже закінчуються” Хто - закінчується? Канікули чи фломастери? І хто це сказав?
  Я не чіпляюся. Справді, я розумію бажання написати дещо світле, правильне, дитяче, літнє… Але… Мені справді було незручно це читати. Ніяк; хоч “швидким методом”, бо воно не складається до одного образу, не приходить “вживлення” у текст; ані вдумливо, “вичиткою”, бо вилазить - самі бачите що.
   Є питання до стилю. До словотворення, до складення речень і зведення речень у абзаци. Помітно, що намагаєтеся писати ємко, коротко і влучно, але, нажаль, не завжди влучаєте. Перебор у майстерності, іноді стільки не треба. Один мій знайомий казав “давайте не впихувати невпихуєме”
  І то було б півбіди. Гірше інше.
   У вас дівчинка виходить якась… нежива. Мені здалося, що Ви не розумієте дівчинку. Ну, а я - вас. Я не повірив, що дівчинці сумно. Мама пішла на роботу, а дід почвалав на пасіку? Старший брат-зануда кудись дриснув на змагання?  Подруга-нюня-перелякана захворіла? Хіба це привід сумувати? Воля! Красота! Роби шо хочеш! Дощ пройшов? Це взагалі - щастя: там такі калабатини що можна у кориті як у човні кататися, попускати всі мамині каструлі як кораблі (посадивши у них живих сусідських курчат - як матросів), набрати повні резинові чоботи води, а потім у тих чоботах бігати. Можна спробувати переїжджати калабатини на велосипеді - застрягне, чи не застрягне. Можна з грязюки зварити борщ, і нагодувати кота… Тисячі, мільйони ідей моментально прийдуть до голови нормальної дитини у такій сприятливій ситуації, а ви кажете “сумувати”... Зробили з дівчини якогось Раскольнікова: то  дощ їй не подобається, то міжнародна апстановка не підходить… Якщо дитині у кінці серпня “сумно” від того, що канікули закінчуються, і скоро можна буде побачити своїх шкільних друзяк, то є два варіанти: або у дитини серйозні психологічні розлади, або автор витягає на світ божий старезний бородатий штамп, обсмальцьований у мільйонах шкільних “сочінєній” на тему “Як я провів(провела) літо”.
  Щоб написати гарне оповідання про Оленку, треба було не штампи картонні викладати, а треба було стати Оленкою. А ви залишилися мамою, дідусем, старшим братом, вчителем, людиною, яка захотіла написати про Оленку оповідання - але тільки не самою дівчинкою. У всьому творі ви жодного разу не дозволили хоч краєчком виглянути її особистості. От скажіть, що тут є таке, що відрізняє Оленку від інших, нехарактерне, особисте, іі унікальна реакція на події?

  “Оленка широко розчинила вікно, на повні груди вдихнула пахуче свіже повітря й застрибала від радості:
   – Ура! Життя прекрасне!”


Татишо… Прямо так і застрибала? Це часом не сценарій для радянського дитячого піонерського фільму? Ви самі колись буди свідками такої сцени? Спробуйте уявити, як ото вона промовляє “ура, життя прекрасне”. Бідна акторка, наприклад, яка-небудь цибата широкорота чотирнадцятирічна Яна Поплавська. Уявляєте, скільки її мучили режисери, щоб хоч якось позбутися фальші у голосі під час цієї сцени. А потім Червона Шапочка “пабєжала с атрижкайфпріприжку па трапінкє”, виспівуючи “Єслі долга-долга-долга...можна в Афріку прійті. А-а-а-а-а-а, в Афріке гори воткакой ширіни...”
  

  “Оленка знала: найбільше бажання песика – воля.”

  Який волелюбний, гендерноправильний,  нетерпимий до будь яких проявів ксенофобії песик. А пожрать?
  

“ – Ідемо до парку. Не гуляти – працювати, – розмірковувала вголос Оленка, – там багато видів дерев і рослин. Вийде гарний гербарій.”

Я б тут уточнив би, що не з самих дерев і рослин вийде гарний гербарій, а з листя дерев і рослин. Бо тут ваша дівчинка схожа на ватажка рейдерів, який рішуче веде своїх подільників захоплювати чергову фабрику, чи ферму, чи знищувати ліс під забудову.

“ Вузенька ґрунтовка, поблискуючи калюжами у вибоях, вивела на простору прямокутну галявину. Між некошеними травами ледь видніється стежка, яка веде до ставка. Подібних галявин у парку кілька.”

Тут суть не у словах, якими описується старий парк - може, воно і непогано. Але знову скаче точка сприйняття. Я, наприклад, побачив оті косі промені, дерева, грунтову дорогу, галявину тощо. І тут мені кажуть що таких галявин у парку декілька. А хто це каже? Хто мені повідомив цю інформацію? Якщо це мій внутрішній голос, то щось мені стало моторошно…
  І стало зовсім сумно, коли я прочитав отаке.
  

  “ – Бачиш, он місця зруйнованих будівель, – звернулась Оленка до Дружка. – Колись давно оцей парк заклав поважний граф, який отримав за заслуги від імператора наділ землі. Дерева і різні екзотичні рослини привозили звідусіль, навіть із-за кордону. Посеред парку виріс прекрасний палац. Пани прогулювалися по  рівних заквітчаних галявинах, відпочивали в тіні алей, вудили рибу в ставку.
Потім була революція, скинули царя, граф із родиною втік за кордон...”


  Мені особливо сподобалося про панів, які вічно прогулювалися. Я, наприклад, як мене не примушуй, не здатен постійно прогулюватися. Мені треба хоч іноді відволікатися - сходити у душ, до туалету,  щось з’їсти, поспати, написати щось, щоб заробити грошеняток. Я б, наприклад, замість себе, щоб було видно що я прогулююсь, поставив би якогось розфарбованого з бородою маняка, тіпа мішень у тирі, щоб рухалася… І не треба списувати отой наскрізь фальшивий монолог на дитину. Дитина там ні до чого, дитина такого в принципі не могла сказати. А якщо й могла, то треба було б прописати як слід, пояснити, що то дитина когось копіювала.

“...Шкода, що роки і байдужі люди перетворили все на захаращені зарості. Та все одно, подивись, як тут гарно, як легко дихається. Природа вміє заліковувати рани й дивувати людей…”

Ага, щаз.  Містер Трамп,  фрау Меркель  і сеньшен Сі Дзіньпін плачуть від заздрощів. Оленка готується до промови у Генасамблеї ООН з питань охорони навколішнього середовища…
Ну, все, досить. Треба залишити яду й на інших конкурсантів. А якщо серйозно, то, сподіваюся, мені вдалося пояснити чим саме мені не сподобалося. Все, будь які вади письма і помилки  можна було б пропустити - те легко виправляється. Але у цьому тексті, автор, нажаль, не життя писав, не власні думки виводив, а неначе списував шкільний твір.


Хай йому грець



  А тепер… Шановні гаківчани!  Мisters & Missis! Дамы и господа! Зустрічайте! Мексиканський яструб! Каліфорнійський ведмідь! Російський бовдур! Залізний молот! Це…. “Хай йому... (голосом Майкла Баффера, дуже протяжно)... неперевершений... Греееець!  
  Хто не знає, хто такий Майкл Баффер, рекомедую подивитися початок будь-якого визначного сучасного боксерського поєдинку. Отой представницький такий мужчина, у костюмі за мільйон доларів, з мікрофоном, схожий на актора Кларка Гейбла, виконавця ролі Ретта Батлера у “Віднесених вітром”.  Чуєте, ото він співає:  “This is... an... Iron Hammer... Vladimir... Kli-i-i-i-i-cko!!”  То і є Майкл Баффер.  
  Розібравшись, хто такий знаменитий боксерський конферансье,  давайте розберемось, хто такий Грець. А справді, хто це? Я, наприклад, не дуже виразно уявляю хто або що це. Може, якийсь хробак, або оселедець по-норвезьки, або щур з хвостом,  якась крупа, або копиця сіна… Може  це бичок з гречаної соломи? Я не знаю. Авторе, а Ви - як? Ви знаєте, що таке “грець”? Давайте разом погуглимо.

  ГРЕЦЬ 1, я, чол., розм. Те саме, що грач. Не підпилий прикажчик підходить до нього, а сторожовий пес царської охранки. — Ведеш, гаде, свою підлу гру? Побачимо, який з тебе грець (Михайло Стельмах, I, 1962, 589); Але ось щось затремтіло, В небі щось зашелестіло, Ніби легіт, мов вітрець, Наче в скрипку гарний грець Потихеньку грає, грає (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 162).
  Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 164.
  ГРЕЦЬ 2, я, чол., розм. Апоплексичний удар; параліч. Банкір, той, що увійшов останній, — не витримав. Його вдарив грець (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 251).
- Грець з ним — хай буде так; можна лишити щось поза увагою. Він зайняв якусь вичікувальну позицію. Не до нас йому нібито зараз. Ну, і грець з ним!.. (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 213); Хай (нехай) йому (їй, їм) грець — виражає сильне незадоволення, несхвалення чого-небудь. Ці круті гори, хай їм грець, можуть ухекати найкращого бігуна (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 237); А вітер іде без доріг, навпростець, А вітер такий, що нехай йому грець!.. (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 154).
  Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 164.

  З усього того мені сподобалося слово “хай” . У мовах аштіемель, піейчпі та ціесес воно зустрічається дуже часто, наприклад: “хай дівблок дорівнює чотирнадцяти пікселям”.  "Хай" тут пішло від англійського “high” - високий, висота. Виходить, що “хай йому грець”  має два значення - “високого йому грача”, або “високого йому апоплексичного удару”.
  То все, звісно жарти. Для послаблення напруги. А тепер до діла.
  Незважаючи на оті довгі підходи і вступні частини  “Грець” мені сподобався. Не так, щоб зовсім; тут, на конкурсі, є сильніші твори. Однак якщо розділити всю конкурсятину на сильніше й слабше, то цей явно у сильній половині, хоча й ближче до середини.
  Вчинимо дуже просто. Перерахуємо, що тут гарне, а потім - що не дуже. Отож, гарне:
  - Автор думає, мислить, аналізує, і це - найцінніше.
  - Автор бачить - має своє, оригінальне, не схоже на інших бачення.
  - Є глибина, відвертість і “справжність”.
  - Відчувається неординарна особистість автора.
  З огляду на сказане, цей твір - ніби геологічний вихід так званого “продуктивного жолобового піску” - вірної ознаки наявності саморідного золота. “Хай йому герць” - ніби грунт, на якому з великою часткої ймовірності може піднятися гарний врожай. Побачимо. Було б цікаво придивитися і поспостерігати за  літературним зростанням автора. Коли зніметься анонімність обов’язково подивлюсь, що автор ще написав.
  Тепер про погане.
  По порядку.
  Не варто загравати з читачем і виправдовуватися: “я не фізик”, або “мене того у школі не навчили”, “я - взагалі - неписьменний, буквар скурив”. Це помилка, не пишіть так, бо читач не любить некомпетентних. Далі цього зізнання, як правило, ніхто читати не буде. І я б не читав, як би це не конкурс.  
Почали сумбурно, наточили керосіна й накосили козісіна. Сумбур у вас у перших абзацах, і якийсь “броуновський” хаос, який ніяк не має штучного походження, тобто не піддається під виправдання “то так треба”. То так не треба. Взялися описувати місцезнаходження, не закінчили думки;  витягнули за вуха хромого зайця у вигляді слова “розкручений” і давай на ньому женитися… “Туристи” - незрозумілі. Кароче, вступ до твору у вас підгуляв конкретно.  А от з приводу крадіжки “кренделя з новорічного столу”, якщо ваша знахідка, не сплагіачене, то як кажуть узбеки “якші” і “харашо”. Красиво.
  Чоловіка з одним зубом описали слабенько. Десь так, напівобраз. Собака, кішка… Вам вдалося розбурхати уяву: дуже сильно відчувається і хочеться зрозуміти той шматочок світу. Однак сказавши “а”, так і не сказали нічого більше; автор ніби зробив собі випробування,  де треба було кількома словами зробити об’ємний образ... і трішки не зміг, не дотягнув, не вистачило. Той чолов’яга, ота пустка з котом і собакою - то ж альтернативний образ головного героя (автора). - так я розумію? То його душа; таким він був, або міг би бути, якби у нього не було паралельного світу.
  Хто така Ханна?
  Психологічно - це теж автор. І нічого, що жінка, хоча мова йде ніби від імені чоловіка.Талановитий автор може відчути себе ким завгодно - хоч чоловіком, хоч жінкою, хоч собакою, драконом, комахою, одноногим олов’яним солдатиком, хромоногим стільцем…
  У цілому, мені сподобався твір саме через наявність отих віддзеркалень автора, образів, через які можна було б справді окреслити і показати читачеві внутрішній авторський світ.  А не сподобався великою частиною не тільки через технічну недосконалість, а й через банальність і навіть відносне моралізаторство у фіналі. Надто все просто - “бери й пиши”. Невже все так просто - бери й пиши?
  Нажаль, “з’їхали” з теми - паралельний світ прописується вже не як життя, а просто хоббі, якась така собі  іграшка.
  У сукупності, якщо взяти гарні сторони, які я перерахував, і простиставити сумбурний, невпевнений і незрілий стиль розповіді, недосконалість зображувальних засобів, поганий переклад(граматично там все доволі пічально)  то десь воно  так і є - посередині. Однак я дав би автору добрячий аванс. Є талант, бачить паралельний світ - і над всім тим  треба працювати і розвивати.




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Avtor, 13-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Avtor, 09-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 09-08-2017

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 09-08-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.42422699928284 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Стефані Ґарбер «Каравал»: Коли грає стає реальністю
Часто людям хочеться пограти в гру, яка відволіче їх від реального світу і на кілька днів перенесе в інший …
«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …