Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44151
Рецензій: 86141

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

FREEDOM / СВОБОДА

© Ніка Той, 16-06-2017
В  голові  порожньо  й безлико   -  думки  притихли  в окопах  підсвідомості й навідріз відмовлялись  виповзати на ешафот . Заціплено сиджу на підлозі, обхопивши  закривавленими руками коліна, і так дивно не відчувати  нічого: ні страху, ні болю, ні огиди. Тиша, гнітюча , мерзенна,  мов привид,  заповнила  собою простір і лупала звідусіль на мене хижими очима.  Потім   зловісно  навалилась , намірюючись  розчавити мене  як  немічного таргана , що  випадково забрів під  капець.   Мозок неквапно  струснувся  -   в  скронях запекло, запульсувало  одне - єдине слово.   І від цього пекучого  поштовху пам”ять скриплячим  кінопроектором    запустила слайди.      
Останній дзвоник у школі . Ми – нерозлучні  друзяки  біжимо, жбурляючи  один в одного  ранцями , безмежно  щасливі  й веселі,що нарешті   вирвались на свободу й  лише за крок до  іншого  життя .  Безтурботно  сміючись,  впали  на зелений килим   трави , запально  перебиваючи один одного ,    вигадували    бліцкригові плани  на   майбутнє, що нетерпляче очікувало нас  за порогом літа,   й затято  репетували  на всі  горлянки  : «Ура-а-а-а!!!!   Fre-e-d-o-о-о-о-о-m»
Перший  вересень  у студентському гуртожитку.  У кімнаті  густий туман від  цигарок  і випарів  дешевого портвейну.  Від  гучної музики позакладало у вухах, випите вино  зіграло ва-банк  і розлилося  венами у   безмежну  щирість і любов  до ближніх, що  поруч дудлили   огненне  пійло. А потім  ми  нахабно  впевнені ,що весь світ біля наших ніг,   танцювали й горланили пісень  і  не зважали на  настирний  стукіт в двері й    лемент вахтерки: «Бовдури, вимкніть музику, негайно!  Бо зараз подзвоню в деканат і викличу міліцію, тоді хутко вилетите з  університету »  Та нас не хвилювали такі дрібниці .  Ми продовжували упиватися дикими хвилинами дорослості  й  вином , і в нестямі викрикували  з відчинених вікон  далеким зорям , яких не бачили в нічному небі  через яскраві відблиски  міста:  «Freedo-о-о-о-m…   Freedoooom… Freedo-о-о-о-m… »  
Двигун реве здичілим  звіром, що  вирвався на волю після  безглуздих років тюремної  відсидки в гаражі .  Вітер натужно   рве моє волосся, певно гадає, що лисою  буду  більш драйвовою і впевненою . А я  намертво приклеїлась до   коханої  кремезної  спини , вчепилася скрюченими від страху пальцями - шпичаками  в мускулисте тіло,    прикипіла стегнами до залізного коня , який стрімголов  нісся  автобаном,  й боялася розплющити очі. Тільки іноді, потай цілувала міцне плече, а вітер з ревнощів, що  йому не дісталися   тихі ніжні цілунки, випалював уста.     «Та не бійся так,  мала, -  вітрюган  заштовхнув у вуха обривки фраз. – Розплющ очі,   боягузка нещасна , поглянь як феєрично. Бо так  і зістаришся , не посмакувавши   життя вдосталь»    Слово «боягузка » так боляче  різонуло у вухах.  Проте  не образилась , навпаки,   затиснула страх колінами до груди металу ,     впевнено себе переконавши , що у мене життів більше , ніж у кішки, й  підвела очі  вгору .  Нічне небо пролилося  наді мною  мерехтливою  рікою . А я…. Я  плила  її темними хвилями, загорнувшись у  зоряний пил, відчайдушно й безтурботно.   Тілом  зверху-вниз шугонула млосна ейфорія і застрягла   десь у  стегнах. Ошелешена дивними  відчуттями,  відірвала свої скоцюблені  руки від  2-метрової   «соломинки»  й   занурила  у  потужні пасма  збитошного вітру . І закричала увись в нестямному шаленстві  : «  Freedom. Freedo-о-о-о-о-m.  Freedo-о-о-о-о-m » .  А   його  приглушений вітром   сміх  заплутувався у моєму волоссі.
Він стояв навколішки й благав: «Мала , вибач, не стримався.  Не знаю, що на мене сьогодні найшло, на роботі  весь день пекельний.  Це востаннє,  обіцяю . Я ж люблю тебе, крихітко . Зараз принесу лід  і все мине . Ти  ж вибачиш мене, розумнице?»  І впевнено зазирав  мені в очі. Та мене вже нудило від  гидких виправдань,  що лунали  після кожного вибуху люті через  будь-які  проблеми  на роботі  чи від   вибриків  раптової депресії. . А він звично й вправно зганяв злість на тому, хто  потрапляв під руку, себто на мені.   Досить з мене таких любощів,  налюбилася по вінця.  Рвучко  вибігла з будинку.  Гнів шматував груди,   чимдуж підганяв, і коли  нестерпно запекло всередині, зупинилася захекана, вичавлена. Перехожі  дико  зирились , напевно , думали, що я  - божевільна: в короткому халатику й домашніх капцях, та байдуже.  Вдалося  ж вирватись  з пащі чорної діри, що  смоктала  промені  мого світла  й  радості , перетворюючи  мене у   вицвіле створіння. З неба впали  перші  важкі краплі.  Я  стояла й  дивилася  на темні кудлаті  хмари, а теплі нитки дощу змивали  з обличчя сльози .   Нарешті  «freedom»...
Мене  нестримно заковтнуло  різнобарв”я  подій  -  цікава робота, подорожі,  нові знайомства . І повністю стерлися  сумні згадки, ніби й ніколи  не було скривавлених болем  місяців.  І от несподіваний дзвінок у двері.  Він стояв на порозі, з усміхненими  блискучими очима, з квітами у руках: «Привіт, мала. Був неподалік у справах.  Впустиш?»   Навіщо я повірила йому, хіба не знала, що вони не змінюються???  Ми пили  каву. Він весело розповідав про свій кар”єрний злет, сміявся над   незграбністю  недолугого керівництва.  Я пирскала від сміху і споглядала,  як він викаблучується переді мною. В цій теплій  ідилії  лунали розмови  про різне і охоче  оминалися гострі кути минулого. Та зрештою  він не стримався й   перший зачепив болісне: «Знаєш, мала, скучив за тобою.  Так бракує твого сміху, наших вечорів і розмов. Як це все повернути?»    Привид минулого дмухнув холодом в обличчя, раптовий  страх вп”явся  гострими зубами в плече.   Та стримала себе  й продовжувала  невимушено: «Пробач, давай не будемо псувати чудовий вечір. Облишмо минуле»   Його чорні  очі потемніли ще більше. Наблизився до мене , взяв за руку : «Мала, не будь такою впертою. Ти ж теж скучила,  он як блищать очі» . «Не  варто бути таким самовпевненим» - спробувала віджартуватись  і відлетіла  вбік від удару , боляче вдарившись об стіну. Я захищалась,  та хіба осилиш сто кілограмову тушу.  Удари збивали  з ніг, і я , мов м”ячик  для пінг-понгу, лунко  відбивалася від  поверхонь, допоки пальці не відчули холодний метал ножиць …
Сиджу на підлозі, заціплена й безсила, в голові порожньо.  Байдуже споглядаю , як з носа  цебенить кров на одяг…  Він дивиться на мене застиглими очима, мовчазний, нерухомий. І тільки гірким вогнем пече у скронях  єдине слово: «Freedom ???»

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

мій Вам плюсик

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 21-07-2017

Чудова новела, Ніко!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 13-07-2017

А тепер - слайди

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Тарас В'єнц, 23-06-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 23-06-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.97435283660889 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Стефані Ґарбер «Каравал»: Коли грає стає реальністю
Часто людям хочеться пограти в гру, яка відволіче їх від реального світу і на кілька днів перенесе в інший …
«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …