Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43886
Рецензій: 85490

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

FREEDOM / СВОБОДА

© Ніка Той, 16-06-2017
                  В голові порожньо й безлико - думки притихли в окопах підсвідомості й навідріз відмовлялись виповзати на ешафот . Заціплено сиджу на підлозі, обхопивши закривавленими руками коліна, і так дивно не відчувати нічого: ні страху, ні болю, ні огиди. Тиша, гнітюча, мерзенна, мов привид, заповнила собою простір і лупала звідусіль на мене хижими очима. Потім зловісно навалилась, намірюючись розчавити мене, як немічного таргана, що випадково забрів під капець. Мозок неквапно струснувся - в скронях запекло, запульсувало одне - єдине слово. І від цього пекучого поштовху пам”ять скриплячим кінопроектором запустила слайди.  

                Останній дзвоник у школі . Ми – нерозлучні друзяки біжимо, жбурляючи один в одного ранцями, безмежно щасливі й веселі, що нарешті вирвались на свободу й лише за крок до іншого життя . Безтурботно сміючись, впали на зелений килим трави, запально перебиваючи один одного, вигадували бліцкригові плани на майбутнє, що нетерпляче очікувало нас за порогом літа, й затято репетували на всі горлянки : «Ура-а-а-а!!!! Fre-e-d-o-о-о-о-о-m. »

                Перший вересень у студентському гуртожитку. У кімнаті густий туман від цигарок і випарів дешевого портвейну . Від гучної музики позакладало у вухах, випите вино зіграло  ва-банк і розлилося венами у безмежну щирість і любов до ближніх, що поруч дудлили огненне пійло. А потім ми, нахабно впевнені, що весь світ біля наших ніг, танцювали й горланили пісень і не зважали на настирний стукіт в двері й лемент вахтерки : «Бовдури, вимкніть музику, негайно! Бо зараз подзвоню в деканат і викличу міліцію, тоді хутко вилетите з університету » Та нас не хвилювали такі дрібниці . Ми продовжували упиватися дикими хвилинами дорослості й вином, і в нестямі викрикували з відчинених вікон далеким зорям, яких не бачили в нічному небі через яскраві відблиски міста: «Freedo-о-о-о-m… Freedoooom… Freedo-о-о-о-m… »  

             Двигун реве здичілим звіром, що вирвався на волю після безглуздих років тюремної відсидки в гаражі . Вітер натужно рве моє волосся, певно гадає, що лисою буду більш драйвовою і впевненою . А я намертво приклеїлась до коханої кремезної спини, вчепилася скрюченими від страху пальцями - шпичаками в мускулисте тіло, прикипіла стегнами до залізного коня, який стрімголов нісся автобаном, й боялася розплющити очі. Тільки іноді, потай цілувала міцне плече, а вітер з ревнощів, що йому не дісталися тихі ніжні цілунки, випалював уста. «Та не бійся так, мала, - вітрюган заштовхнув у вуха обривки фраз. – Розплющ очі, боягузка нещасна, поглянь як феєрично. Бо так і зістаришся, не посмакувавши життя вдосталь» Слово «боягузка » так боляче різонуло у вухах. Проте не образилась, навпаки, затиснула страх колінами до груди металу, впевнено себе переконавши, що у мене життів більше, ніж у кішки, й підвела очі угору . Нічне небо пролилося наді мною мерехтливою рікою . А я…. Я плила її темними хвилями, загорнувшись у зоряний пил, відчайдушно й безтурботно. Тілом зверху-вниз шугонула млосна ейфорія і застрягла десь у стегнах. Ошелешена дивними відчуттями, відірвала свої скоцюблені руки від 2-метрової «соломинки» й занурила у потужні пасма збитошного вітру . І закричала увись в нестямному шаленстві : « Freedom. Freedo-о-о-о-о-m. Freedo-о-о-о-о-m » . А його приглушений вітром сміх заплутувався у моєму волоссі.

            Він стояв навколішки й благав: «Мала, вибач, не стримався.  Не знаю, що на мене сьогодні найшло, на роботі весь день пекельний. Це востаннє, обіцяю . Я ж люблю тебе, крихітко . Зараз принесу лід і все мине . Ти ж вибачиш мене, розумнице? » І впевнено зазирав мені в очі. Та мене вже нудило від гидких виправдань, що лунали після кожного вибуху люті через будь-які проблеми на роботі чи від вибриків раптової депресії.. А він звично й вправно зганяв злість на тому, хто потрапляв під руку, себто на мені. Досить з мене таких любощів, налюбилася по вінця. Рвучко вибігла з будинку. Гнів шматував груди, чимдуж підганяв, і коли нестерпно запекло всередині, зупинилася захекана, вичавлена . Перехожі дико зирились, напевно, думали, що я - божевільна : в короткому халатику й домашніх капцях, та байдуже. Вдалося ж вирватись з пащеки чорної діри, що смоктала промені мого світла й радості, перетворюючи мене у вицвіле створіння. З неба впали перші важкі краплі. Я стояла й дивилася на темні кудлаті хмари, а теплі нитки дощу змивали з обличчя сльози. Нарешті «freedom»...

           Мене нестримно заковтнуло різнобарв”я подій - цікава робота, подорожі, нові знайомства . І повністю стерлися сумні згадки, ніби й ніколи не було скривавлених болем місяців. І от несподіваний дзвінок у двері . Він стояв на порозі, з усміхненими блискучими очима, з квітами у руках : «Привіт, мала. Був неподалік у справах. Впустиш?» Навіщо я повірила йому, хіба не знала, що вони не змінюються??? Ми пили каву. Він весело розповідав про свій кар”єрний злет, сміявся над незграбністю недолугого керівництва. Я пирскала від сміху і споглядала, як він викаблучується переді мною. В цій теплій ідилії лунали розмови про різне і охоче оминалися гострі кути минулого. Та зрештою він не стримався й перший зачепив болісне : «Знаєш, мала, скучив за тобою. Так бракує твого сміху, наших вечорів і розмов. Як це все повернути?» Привид минулого дмухнув холодом в обличчя, раптовий страх вп”явся гострими зубами в плече. Та стримала себе й продовжувала невимушено: «Пробач, давай не будемо псувати чудовий вечір. Облишмо минуле» Його чорні очі потемніли ще більше. Наблизився до мене, взяв за руку : «Мала, не будь такою впертою. Ти ж теж скучила, он як блищать очі» . «Не варто бути таким самовпевненим» - спробувала віджартуватись і відлетіла вбік від удару, боляче вдарившись об стіну. Я захищалась, та хіба осилиш сто кілограмову тушу. Удари збивали з ніг, і я, мов м”ячик для пінг-понгу, лунко відбивалася від поверхонь, допоки пальці не відчули холодний метал ножиць …

             Сиджу на підлозі, заціплена й безсила, в голові порожньо . Байдуже споглядаю, як з носа цебенить кров на одяг….. Він дивиться на мене застиглими очима, мовчазний, нерухомий. І тільки гірким вогнем пече у скронях : «Freedom»???»

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

А тепер - слайди

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Тарас В'єнц, 23-06-2017

[ Без назви ]

© Анатолій Азін, 23-06-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.35378503799438 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …
Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …