Автор проекту – Олег Сірий
Автор кіносценарію – Олег Сірий
Логотип: Майтрейя фільм інкорпорейтед представляє культовий проект спільноти СОРБС
Аннотація
Згідно пророцтва Бога по імені Майтрейя Кінець Світу наступить у 2013-му році. Бог намагається врятувати людей, тоді як завдання Системи – знищити Майтрейю. Розповідається про Посвячених у Великі Істини. Інформацію фільму вважати пророцтвом. „Раби Системи” відповідають всім космічним нормам, викликаючи при перегляді позитивні вібрації: ритм абсолюту змінюється з третього на четвертий. Фільм викликає терапевтичну дію.
Персони нон-грата
Аріана – симпатична дівчина 16-ти – 19-ти років, має вольовий характер, впевнена у своїх силах, не знає, що таке страх, не відчуває болю, готова воювати із системцями, їй не вистачає божественних знань
Рамон – абсолютна протилежність Аріані, чоловік середнього зросту 20-ти – 24-х років, трохи сутулий, невпевнений у собі, затиснутий у свої рамки, має рабський характер, дуже боїться системців
Сферус – або це старий-престарий дід післябальзаківського віку, або ж це буде молодий хлопчина до десяти-дванадцяти років,- що по суті своїй те ж саме, геній, мудрець, філософ, любить загадувати загадки
Майтрейя – Бог на Землі у вигляді людини, контактує з Вищим Космічним Розумом системи Велес, йому доступна гіперпростірна меневрація, тощо, знає про те, що Кінець Світу настане в 2013 році
Невідомий – людина в балахоні, носить усмішку у вигляді маски клоуна, розмовляє різними голосами, змінюючи вібрацію, знає про все на світі, знаходиться у тіні, нікого до себе не допускає, сам усіх знаходить, ніколи не показує свого обличчя, застерігає тих, кому симпатизує і переводить стрілки годинника Сансари
Аурген 1 і 2 – агенти особливих спецслужб самої Системи, призначення яких – ліквідація будь-якої потенційної загрози для Системи, за структурою – біороботи, зовні виглядають як люди, носять чорні окуляри, не мають очей
Режисеру:
Протягом зйомок фільму необхідно створити ефект присутності, щоб у глядача склалося враження втручання в хід подій. До прикладу, коли розмовляють двоє, камера має бути там, де знаходиться голова одного з двох героїв, тощо.
Паралельно з текстом (фоновим) бажано пускати телетекст, щоб люди, які не чують, могли дивитися фільм.
Додаткові матеріали:
- Фото першої сторінки Книги Спасіння
- Фото символу спільноти СОРБС
Д0
Чорний екран. Голос Майтрейї.
Майтрейя. Ви живете у Матриці... І нічого не бачите... (камера наближається впритул до людського ока – наводиться оператором) Тому відкрийте очі і дивіться!.. (око розплющується) І ви прозрієте!.. (перед очима з’являється щось типу як контур – чорно-біле місто постає у своїх чорно-білих спогадах) Перед очима снує чорно-біле місто у своїх чорно-білих спогадах – ви часто його бачите...
Глядачі і справді бачать сірі картинки чорно-білого життя. Починає грати приємна мелодія – вона колише ваше ухо і зір, бо ваше вухо – то зір, а ваші зорі – то вуха. Суміш чоловічого й жіночого голосів набирає силу частоти вібрацій. Особливо наспівується літера „а”. Скоро вгвинчується скрипка із гобоєм – тверді класики власної полюції – зі сновидінь. Вони втручаються у ваші життя – іноді буває так.
І чуєте...
Кермо екрану стає спочатку блідо-рожевим, а тоді бентежно білим і абсолютно чистим. Або навпаки. У білій кімнаті відбувається ритуал. З одного боку люди в масках стоять колом. З іншого боку ваше коло окреслене справжніми людьми. Бо це коло складається із вас – воно складне. Посередині кола – чисте ложе. Оголені жінка й чоловік, які лежать на ньому, випивають зі склянки з чотирма ніжками, яку до них підніс адепт Майтрейя – він керує ритуальним дійством (магічним сексом), який відбувається якраз. Одяг Майтрейї різниться від інших.
Ім тум фтум халатум хум каст. Ім тум фтум халатум хум каст.
Майтрейя ходить довкола весільного ложа, начитуючи закляття, тримаючи в одній із рук склянку з чотирма ніжками. Тоді як пара зливається одне в одне, люди хором читають мантри Світоутворення. Майтрейя зачитує рядок, а люди, окреслені колом, повторюють цей самий рядок ехом – після адепта чується підтримка магічного кола цілого світу.
ОРИ-ХА-ХАМ – ХАХОММ-ОМММ
ОЛЛО-ХАМОМ- АЛЛО-ХОММ
ИЙЯ-ЙО-ОО-ЕУ-ЙО
ЛИИ-ХО-МЕ-ДО-РЕ-СИ-ОМ
ОУ-ИОО-РАА-ОМ
МИО-ХОДЕМ-ДИН-ДЕН-ДОН
ОУРЕ-МЕ-ЛО-ДЕН-ДОН
СИА-ОМ-ОМ-ХО-ХО-ДОМ
ХОДЕМ-ХОДЕМ-ХОХОДЕМ
ОХО-ХОЛО-ХОММО-ДЕМ
УОРРО-МО-МИО-МОР
УО-ИО-ЛОО-МООР
ЙА-ЙА-ЙА-О
ЙА-ЙО-ЙА-О
ЕЙО-ЕЙО-ЕЙО-МОМ
ЙОМ-ЙОМ-ЙОМ-ЙОМ-ЙОМ-ЙОМ-ЙОМ
ЙОМОМ-ЙОМОМ-ЙОМОММОМ
БУШЕММ-БУШЕММ-ШЕЛЛОМОММ
БУЙОМ-БУЙОМ-БУЙОМОМ
БУДДЕММ-БУДДЕММ-БУДДЕММ-ДОММ
Світло гасне, бо зникає. Глядачі мають бачити абсолютно білий простір – нічого зайвого.
Запис. (чоловічий голос) З кожною миттю час, простір і матерія, що його огортає, все більше й більше стискаються, що врешті призведе до появи Третьої Точки – єдиної точки зіткнення Всесвітньої Тривимірної Сфери. Як результат, Кінець Світу в Третій Точці призведе до зародження Нового Четвертого Виміру і Нової Шостої Раси Людей – Богів на Землі. Ми зайдемо в Золоту Епоху Розуму й Мудрості Всіх Галактичних Спільнот...
Ваші наступні слова: „Я – Бог. Я – Розум. Я – Сила. Я – Архіарглгах Алхматус”. Ви Єсмь усе те, що можете бачити з відкритими чи закритими очима – не має значення. Але пам’ятайте, що коли ви не бачите, Ви Бачите Більше...
Д1
Музика. Грає „Віктор Морозов і Четвертий Кут” – „Треба встати і вийти”.
Футбольний стадіон. Глядачі спостерігають за матчем. На полі футболісти бігають навпаки – назад. Для цього записуємо звичайний футбольний матч і пропускаємо його задом наперед. Запис час від часу то прискорюється, то зажовується. Охоронці в спецодязі (на спинах має бути напис „sisТЕМА corPoration”) стоять, склавши руки.
Аріана. Ми сиділи на полі бою. Зеленому. Між якимись ФК. На пластикових сидіннях. Так подумати, все наше життя пластикове. І епоха така ж. Не знаю, як саме вони звуться, ці ФК, які бігають перед нашими носами, бо ходжу на матчі не для того, щоб уболівати за когось. Цей матч нічим не відрізняється від інших. Тому гравці рухаються як завжди – задом наперед. Наче їх вивернули, а тоді повернули. Я ніколи не хворію. Я люблю, коли вони падають. Падають і качаються по траві. Ламають ноги і руки. Тоді я сміюся. Не довго. За нами спостерігають.
Уболівальники запускають файер (палаючий факел). На них нападає охорона: б’є руками, ногами, головами. Не брезгують нічим – луплять із усієї сили. Глядачі не в силах більше спостерігати за матчем – і б’ються у відповідь. Але охоронці сильніше. Вусібіч летить кров, тощо. Те, як їх б’ють, межується з показом футбольного матчу.
Вони побачили, що ми вийшли з-під контролю. Цього разу збій дала не Система. Вона ніколи не дає збоїв. Збій дали ми – раби Системи. І вийшли з-під контролю. Вони прийняли міри. В мене з носа полилася кров. Червона. Мене звуть Аріана. Футбольне поле змінило свій колір на колір мого носа. Я людина. Нас небагато лишилось. А ті, що лишились, у рабстві Системи. Нас усіх контролюють: кожен порух і мозковий імпульс. Навіть дихати треба по правилам. Коли дихаєш частіше, ніж написано у статуті, нас карають. Дуже боляче. Цього разу ми дихаємо частіше, ніж дозволяє закон.
Охоронці запускають у хід слізогінний газ. І починають стріляти. Переважно в повітря. Найактивніших убивають. Тепер слід показувати реальні події, до прикладу, бійки з футбольних матчів або зіткнення з охоронцями під час „помаранчевої” революції (обов’язково робити підписи).
Все поринає у вічне біле світло. Системці вважають, що ми вчинили заколот. Саме тому всі ми стали жертвами випробовування на Міць і Силу, бо Школа Бога на Землі. Не в Космосі – Під вашими Ногами. Не в Небі – За Ширмою вашої Алюзії. І тут один із нас може зауважити: „А де ж Любов? Чому її не видно? Де ж та Любов, про яку розповідали Великі Пророки?” Любов Дана всім Тим, хто Повернувся до ПершоДжерела, а не так, як ми, зависли. А ми всі зависли. В рабстві. А до рабів таке відношення, як до рабів. Не більше і не менше.
Світло гасне. В наступному епізоді зображений ідеальний матч під контролем системців. Усі сидять, мов у школі. Ніжки разом. Ручки на колінах.
Перекручу світло. Це потрібно. Переплутали плівку. Вони завжди щось плутають. Насправді я хотіла почати свою розповідь із іншого моменту. Тому слухайте. Ми сиділи на стадіоні між якимись ФК. Неважливо якими. Мене звуть Аріана. Я ніколи ні за кого не вболіваю. Не вмію хворіти. Лише тоді, коли мене б’ють. Сьогодні мене ніхто не б’є. Хоча це не важливо. Нічого не важливо. Хтось комусь забив гол – і це прекрасно. Чесно. Бачите?
Глядачі сидять, як у театрі. До речі, після щойно забитого голу всі аплодують так само, як у театрі – мовчки. Хтось кричить: „Браво” про себе чи вголос. Хтось нічого не кричить. Це не важливо. Нічого не важливо.
Самі бачите. Життя перетворилось у театр. Ніхто не знає, де гарні, а де погані актори. Коли забивають, ми аплодуємо. Перед нами загоряється лампочка, на якій написано: „Аплодуйте”. Лампочка вимикається. Ми кладемо руки назад. На коліна. Це зразковий матч за чемпіонство міста. Але чи потрібно комусь таке чемпіонство? Певно, що так. Інакше б нас тут не сиділо. Більше немає добрих і злих людей – є лише системці і жертви Системи. Я – раба Системи. Я – раба тієї війни, що почалася більше ніж три тисячі років назад. Війни між сефардами і ашкеназами: двома могутніми кланами, що називають себе Богами серед людей. Саме тому зараз ви бачите цей цирк. Бо це не театр, а цирк. У театрі є глядачі, а в нас їх немає. Жодного. Лише раби. Сефарди воюють із ашкеназами за вплив у світі. Вони ніяк не поділять між собою важелі впливу на Систему. Це продовжується постійно. Ніхто не знає, де переможці, а де переможені. Але я знаю точно, де раби, а де системці. Я вмію їх розрізняти. І це головне. Ми вплуталися у війну, що ведеться з початку зародження людства, війну, що ніколи не зупинялась. І їм плювати, скільки буде жертв їхньої ненависті. Їм на все плювати. Для них головне – інформація. Ціль – доступ до неї. Для мене теж. Чим я краща за інших? Я не казала, що я краща. Хоча. Це не важливо. Нічого не важливо. Просто. Самі побачите.
Майтрейя. (голос) Це було раніше. Тепер новий час нової епохи.
Музика. Грає „Віктор Морозов і Четвертий Кут” – „Колишній ідол”.
На перехресті урбаністичного міста (або на одному зі шляхів) сидить людина – в позі лотоса. На голові – циліндр – вона з іншого часу. Тоді як людина (надлюдина) сидить, прискорюється час. Це можна показати, прискоривши рух (збільшуємо швидкість запису камери) – машини рухаються у надзвуковій швидкості. Людину, довкруж якої розгортається час, слід вважати Богом: очі білі, мов яйце, або сині, мов небо, або завішені чорними окулярами.
Д2
Мужик сховався від камери у гидкому туалеті. Найгіршому. Він боїться Системи.
Рамон. Цей день нічим не вирізнявся з-поміж інших. Усіх інших. Як завжди, я боюся. Себе. А звати мене Рамон. І переховуюся у туалеті. Теж. Як завжди. Постійно. Інші роблять так само. І ви так робите. Я певен у цьому. Хіба можна жити якось по-іншому? Ви боїтеся Системи не менше за мене. Це точно. Тому, що вона вас з’їсть. Тобто, може з’їсти. Але ми з вами не збираємося звідси виходити, вірно? Саме тому ми не станемо сніданком для Них. (боязко озирається) Сніданком, обідом чи вечерею – немає значення. Нас ніколи не знайдуть.
Фон. Чути, як повертається камера. За дверима хтось шепоче.
Рамон. Чорт! Вони мене знайшли! Треба тікати... Чим швидше, тим краще!
Фон. Ми чуємо дихання. Його дихання. У нього задишка: „Аха-гка-ха-гка-кха”.
Він стрімголов біжить по вулиці. Його дихання збилося в єдиний ритм. Ритм страху. Камера знімає його ноги, постійно хитається і знімає як прийдеться – він дуже швидко біжить. Так, як ніколи не бігав. Камера час від часу захоплює ноги інших перехожих та стіни зайорзаних будівель: чим жахливіший квартал для цього знайдеться, тим краще.
Рамон. (його думки теж із задишкою) Я стрімголов лечу. Не хочу, щоб із мене зробили котлети. Гарячі вечірні котлети. Дуже не хочу. Біжу швидко. Так, як ще ніколи не біг. Боюся. Головне – не зупинятися. Головне – бігти. Я – ритм. Я – вібрація. Я – ритм. А мій ритм – це страх. Мій ритм, мій ритм. Сама смерть – ось мій ритм.
Камера прислухається до Рамонової душі.
Телетекст. Рамон. Невпевнений у собі. Затиснутий у власні рамки. Має рабський характер. Дуже боїться системців, смерті та решти життя.
Показуємо код самої смерті – телевізор, який шукає канали. Його простір засланий сіро-білими рисками, що рухаються і шиплять. Неймовірно боляче.
Рамон. (за кадром) Сподіваюся... сподіваюся, вони мене ніколи не знайдуть.
Метро „Шулявська” (Київ). Там теж камера – вона висить у кутку. Зліва від квадратної людини. Камера Системи потроху рухається. Наша камера переміщується туди-сюди: справа від квадратної людини символ смерті – записуємо і його. Рамон чекає. Її. Зі злості б’є об стіну, об яку опирається – шукає опори в житті. Майже відразу перед ним з’являються двоє: у чорних, наче прірва, окулярах.
Аурген 1. (вольовим тоном) Ваш код!
Рамон. (метушиться) Код? Ну, звісно... (безрезультатно нишпорить кишенями)
Аурген 2. Догрався?
Рамон намагається потрапити під потяг. Реве мотор. Чути гальма. Аургени його зупиняють, беруть попід руки.
Аурген 1. Поїхали.
Рамон. Заберіть ваші погані ручиська, ви, системці! Ви – система! Ви – її раби.
Аурген 1. Не вгадав. Це ти – наш раб.
Аургени підносять до скроні Рамона дивну штуковину неземного походження - він вирубається. Аургени волочать його по бетону, мов зіпсовану ганчірку чи іграшку.
Д3
Ефекти. Глюки на екрані: безформенні об’єкти незрозумілого напрямку і походження ковзають екраном у пошуках зручного місця. Всі місця зручні. Наче глючить монітор. Але це ніякий не монітор, а голова Рамона. У нього там каша.
Рамон сидить на стільці. З усіх сторін розміщені дзеркала. Він себе боїться, тому жахається і намагається заплющити очі. Нічого не виходить – у нього в очах сірники. Як у трупа. Сірники і щось інше, що це все тримає. Його допитують. Рамону боляче, бо до нього підключені дроти, що валяються підлогою. Їх вельми багато.
Аурген 1. Як давно?
Рамон. (йому боляче) А-а-а-а...
Аурген 1. Як давно не приймаєш азур?
Рамон. Азур?
Аурген 1. Бінзуал натрій дієфломід пуртруалій.
Рамон. А-а... його... (у приступі болі) Йхуа-а-а... А-а-а...
Аурген 1. Хочеш стати порожнім? Я тобі допоможу. Завтра будеш овочем.
Рамон. Овочем? Не треба! Я все скажу... Тільки не овочем...
Аурген 1. Називай імена.
Рамон. Які імена?
Аурген 1. Спільників.
Рамон. Я не знаю ніяких імен. І свого теж не знаю. Більше.
Аурген 1. Тоді ти нам більше не потрібен. (киває напарнику) Відведіть його у формат А-3 дубль 64 бе ге 83 зе. Штрих 18-А Зо-ЗуЛ 86. (Рамону) Тобі там сподобається. Сам побачиш. (партнеру) Наступний!!!
Екран гасне – глядачі бачать лише чорний простір. Те, що ми почуємо, почуємо лише тому, що в нас є вуха. Сьогодні очі нам зраджують.
Рамон. Мої очі мені зраджували. Сьогодні. Я ні підключався до Системи... це так. Але, але хіба можна бити лопатою по очах? Принаймні я бачив лопату. Вони використали мій страх, заряджаючи тим самим свої дурні сенсори. Я знаю, що ніякої лопати не було. І крові. І смерті. Я знаю. Але цього не знає мій розум. Він мені не вірить. Вони зробили так, щоб він мені не вірив. Ніколи. Більше. Не. Вірить.
Екран стає сірим і мерехтить – наче йде пошук нових каналів у телевізорі. Шуми додають гладачам снаги, добра і повітря.
Д4
Поштамт. Двоє аургенів перевіряють пошту, розрізаючи ножем. Щось шукають.
Аурген 1. Так-так-так... Що тут у нас?
Аурген 2. Знайшов!
Аурген 1. Що?
Аурген 2. Заборонена література.
Камера наводиться на стіл, де лежить книга, на якій написано: „Кінець Світу в 2013 році! Рятуємось!” Телефонний дзвінок: древній телефон зі шнуром. Аурген 1 бере трубку.
Аурген 1. (схвильовано) Автор?.. Хто автор?.. (позіхання абсолютного видиху а-а-а-а-а-а-а-а-а-а...)
Аурген 2. (нервово гортає сторінки) Майтрейя... (звук грому) А що?
Чути дуже голосний і схвильований бас старезного телефону. Обидва нервують.
Аурген 2. Телефон? Він не дзвонив із часів середньовіччя!
Аурген 1 уважно дивиться на трудку.
Аурген 2. Шефи... Від нас щось хочуть шефи...
Аурген 1. (витримує паузу, бере слухавку) Так... так... так... звісно... так... так... звісно... так... (кладе слухавку)
Аурген 2. Що сталося?
Аурген 1. Наказ – абсолютна ліквідація!
Аурген 2. Але ж він другий після Бога...
Камера уважно повертається і дивиться на Книгу Олега Сірого про Кінець Світу – показує обкладинку першої сторінки крупним планом. Світло гасне. Тоді потроху з’являється. Ще трохи – і ми бачимо темну постать, яка за чимось нахилилася.
Д5
Ніч. Невідома постать збирає сміття. Її оточує смітник. До неї підходить постать у балахоні з символом спільноти СОРБС на спині.
Невідомий. Це я.
Камера наводиться на самого Невідомого.
Телетекст. Невідомий. Знає про все на світі. Знаходиться у тіні. Нікого до себе не допускає. Сам усіх знаходить. Ніколи не показує свого обличчя. Застерігає тих, кому симпатизує. Переводить стрілки годинника Сансари.
Майтрейя. Знаєш казочку про двох братів?
Невідомий. Не знаю і знати не хочу.
Майтрейя. Жило було два брати: один – гарний, інший – добрий.
Невідомий. А хіба не було злого брата?
Майтрейя. Злих не існує. Існує лише Система і жертви Системи.
Невідомий. Ти хотів сказати „раби”?
Майтрейя. Я сказав те, що хотів сказати... Дуальність більше не зберігається. Сам знаєш.
Невідомий. Знаю... Тебе засікли.
Майтрейя. Невже?
Невідомий. Вони шукають.
Майтрейя. Всі?
Невідомий. Ашкенази і сефарди об’єдналися у війні проти тебе. До цього дня вони ще ніколи не об’єднувались. Мало часу лишилось. Прощавай. (зникає – розвіюється у повітрі)
Майтрейя. (продовжує ритися у смітнику) Справді. Мало часу лишилось. Кінець Світу чекати не буде. О! Знайшов!
Він кладе до кишені чорний кристал у вигляді піраміди, попередньо обтерши його суть об своє дрантя. Камера наводиться на Майтрейю. В цей час зупиняється час. І видно щось типу як фото Майтрейї протягом десь 30 секунд – час самого монологу.
Майтрейя. Для мене зупинився час, бо мій годинник змок. У моїй душі немає годинника. Він є у кишенях інших. Тому вони – раби Системи, а я... А хто я такий? Бог? Господь? Ісус? Ким я себе завважав? Коли хочете знати, моє імення – Майтрейя. Я пам’ятаю своє ім’я на відміну від інших. Тих, у чиїх кишенях квадратні годинники. Тому я ненавиджу Систему. Абсолютно ненавиджу. А вони... А вони ненавидять мене. І хочуть мене вбити. Наказ – абсолютна ліквідація. Тому я тут. Розмовляю з вами. Ви – мої друзі. Більше в мене їх немає. Мої друзі – це люди. Усієї галактики. Абсолютно.
На фото накладений телетекст. Під час того, як літери з’являються на екрані (згори донизу), абсорбуючий чоловічий голос надиктовує зміст. Його зміст наступний.
Телетекст. Майтрейя – Бог на Землі у вигляді людини. Медіум і пророк. Контактує з Вищим Космічним Розумом системи Велес. Житель Синьої планети. Входить у СОНС: Союз Об’єднаних Незалежних Світів. Має доступ до гіперпростірної меневрації. Знає про те, що Кінець Світу буде в 2013-му році.
Іде пошук каналу зв’язку – деякий час видно чорно-білий екран.
Д6
Стара-престара кімната. Ліжко. Все це освічується лампочкою без плафона.
Сферус. Є тільки два кольори чорний і білий. Вони справедливі.
Аріана. Немає. Дуальності немає.
Сферус. Як так немає?
Аріана. Дуже просто.
Сферус. Ні, вона є. І кольорів лише два: чорний і білий. Якби дуальності не було, колір був би лише один.
Аріана. Ти псих!
Камера уважно дивиться на Аріану.
Телетекст. Аріана. Ненавидить Систему. Має вольовий характер. Впевнена у своїх силах. Не знає, що таке страх. Не відчуває болю. Готова воювати із системцями. Головний недолік – недостатньо божественних знань.
Сферус. Чесно?
Камера дивиться на Сферуса.
Телетекст. Сферус: геній, мудрець і філософ. Любить загадувати загадки.
Аріана. Ти псих. І багато чого досягнеш. Я такі речі відчуваю.
Сферус. Знаєш, чого я зараз досягну?
Аріана. (грається словами) Звідки мені знати...
Сферус. Зараз я досягну тебе! (валить її на ліжко, пристрасно цілує)
Це продовжується недовго. Системці в камуфляжі вибивають ногами двері, заломлюють двом жертвам Системи руки. Заходять два Аургени – у костюмах.
Аурген 1. Ну що, попалися?
Камера наводиться на Аургена.
Телетекст. Аурген – агент особливої спецслужби Великої Системи SoRЕS. Призначення цієї програми – ліквідація будь-якої потенційної загрози для Системи. За структурою – біоробот. Зовні виглядає як людина. Носить чорні окуляри, бо не має очей.
Світло гасне. Знову налаштовується сигнал – чорно-білий екран говорить про це.
Д7
Камера літає, завдяки чому нам видно урбанізоване місто, його дахи і вулиці, перехрестя і машини, людей і їхні тіні. Фон – важка для душі музика.
Майтрейя. (голос) Я бачу людські тіні. Вони зі мною говорять. Ви розумієте, як це? Ні! Ви нічого не розумієте. Ви, люди шостої раси, не розумієте того, що є і не є, не усвідомлюєте своєї божественної суті, геніальності та унікальності творіння. Ви нічого не розумієте. Але нічого, я допоможу вам. Ні, я не Бог. Але моє ім’я – Майтрейя. Мені ще ніхто не давав завдання рятувати вас... Від усього цього... Я сам дав собі таке завдання... Хто я, навіщо і звідки прийшов? Сюди прийшов... Чи не багато запитань для однієї відповіді?.. Чути запах вітру... Ві-і-тру-у...
Різкий спалах світла. Вид урбанізованого міста змінюється на вид природи. Грає божественна симфонія. Можливо показувати людей із янгольськими обличчями. Частини їхніх тіл часом засвічуються – спалахи продовжуються.
Я другий після Бога. Після Бога... Другий... Я... І зроблю все можливе і неможливе для того, щоб врятувати людство від Кінця матеріального Світу, що буде в 2013-му році.
Різкий спалах світла. Темрява. Знову світло. На екрані Майтрейя і Невідомий. Майтрейя одягнений просто – в лахміття. Невідомий – з чорними крилами, мов пересічний ангел.
Майтрейя. Ти?
Невідомий. Я прилетів сюди на крилах вітру.
Майтрейя. Прилетів? Навіщо?
Невідомий. Треба дещо обсудити.
Майтрейя. Кінець Світу? Мені твоя допомога не потрібна.
Невідомий. Тоді подивися сюди.
Невідомий робить магічний жест рукою – з неї виринає світло. Камера наводиться на його обличчя, тоді на губи. Вони щільно зіставлені. При цьому Невідомий говорить – для цього йому слова не потрібні. Камера і досі дивиться на його губи.
Невідомий. Тебе шукають... Вони близько... Всі близько... Дуже... Вони вже поряд... Дивися сам... Невідомий розвертається до Майтрейї обличчям – біжить у нього; зникає всередині, розвіявшись напівдорозі. На екрані починають бігати люди у містах, задрипаних домівках (необхідно знайти найогіднішу місцину для зйомок).
Майтрейя. (голос) Пророцтва. Їх говорять не для того, щоб вони справджувались, а для того, щоб люди могли щось змінити – уникнути потенційно можливої небезпеки. У людей вибір є: мати чи не мати бажання чути ридання пророцтва. Переважно ніхто нічого не чує, окрім, звісно, самого пророка. Саме тому люди нічого не змінюють – справджуються пророцтва. Після цього людство починає слухати пророка, але вже пізно когось слухати: вмирає або пророк або решта людей. Такий закон жанру. В людей вибір є: слухати чи не слухати; слухати і робити висновки; слухати і не робити жодних висновків. Якщо людство має вибір, то хіба не в людях проблема? Може й так, але людство ніколи собі в цьому не зізнається – лише після справдження самого пророцтва. Такий закон жанру. Коли актор говорить про можливу трагедію для всього світу, глядачі його не чують, продовжуючи грати власні комедії. Тому, як не дивно, перевіркою акторів є один лише час.
Д8
У дивній (абстрактно порізаній) кімнаті (дуже поганого вигляду) одночасно знаходяться Аріана, Сферус і Рамон. Аріана в самій лише білизні. Одягається. На сцені ліжко. Рамон і Сферус сидять і дивляться у протилежний від Аріани бік. Таке враження, наче всі вони щойно займалися сексом. Тоді як жінка одягається, по телевізору йде передача. Телевізор дуже незвичний, як для простих смертних: у ньому немає екрана, замість нього – дірка, з якого стирчить розмальована білою фарбою голова одного з акторів, який розповідає новини.
Телевізор. Увага, розшук. Тому, хто знайде і ліквідує Майтрейю, обіцяно нагороду: 186 пакетів азуру. Знайдіть і ліквідуйте. Такий наказ Верховного Правителя.
Сферус. Шукають, значить…
Рамон. Якщо шукають, то знайдуть. Вони усіх знаходять. Усіх, хто повстав проти Системи.
Сферус. Можливо, і не знайдуть. Коефіцієнт прорахунку – триста шістдесят п’ять гіперболічних чисел квантового кресмосу.
Рамон. А простими словами можна?
Аріана. (повертається) Ніяк не можна! Ніяк не можна допустити, щоб його знайшли!
Рамон. І що ти зробиш? Нас усіх замкнено. І ще ніхто не знає де, чому і як…
Сферус. Це нічого – скоро дізнаємось…
Рамон. Дізнаємось?.. Дізнаємось?.. І це все, що ти можеш сказати?
Сферус. Це все… Є лише одна константа: причина і наслідок…
Рамон. Ти надто багато знаєш, розумнику… Чи не ти нас сюди запроторив?
Сферус. Я знаю, чому я тут і всі ми тут. Більше цього знати не треба. Причина, чому ми тут – Система…
Рамон. А наслідок? Який буде наслідок?
Сферус. Це залежить від причини.
Аріана. Ну, може, досить? Скільки можна?
Телевізор. (починає тріщати, всі обретаються на нього) Ви у Системі. Такий наказ. Грайте за нашими правилами. Такий закон Верховного Правителя. У вас 24-ри години на те, щоб знайти вихід. Інакше гра буде закінчена.
Рамон повзе на карачках у куток, знаходить пляшки зі спиртним.
Рамон. Так це генделик! Осьо-сьо і шмурдяк – гарне пійло!
Аріана. Звідки цей дебіл звалився?
Сферус. І справді. З мертвим дебілом легше жити (дістає ножа).
Аріана. Не треба. Так ми не дізнаємось, що нас трьох об’єднує.
Сферус. Може, сама цифра „три”? Вищий порядок? До чого тут вищий порядок? (кладе ножа за пазуху)
Рамон. (Аріані) Що це він робить?
Аріана. В нього така робота.
Рамон. Від слова „раби”.
Аріана. Просто в нього така робота.
Рамон. Корчити з себе дурня?
Аріана. Аналізувати.
Рамон. Що?
Аріана. Промені...
Увага дівчини переводиться на коридор, який починає заливатися білими і ясними променями. З’являється дивний скрегіт.
Сферус. (кладе руку на землю, підіймає шмат, нюхає) Вони близько! Біжімо!
Рамон. Чого це він ляпнув?
Аріана. (хапає Рамона за руку) Швидше! Він ніколи не помиляється!
Скрегіт посилюється. Майже відразу на зміну йому приходить якесь дивне шмакання. Камера літає повітрям як прийдеться, після чого зосереджується на ногах персонажів, які біжать – вона коливається. Вони прямуються до коридору: не важливо, який коридор вони оберуть; не важливо, буде він світлий або темний. Їхній біг зупиняє Невідомий, який нізвідки береться на їхньому шляху.
Невідомий. Привіт, земляни!
Рамон. Звідки він узявся?
Аріана. (Рамону) Т-ш-ш-ш...
Невідомий. (Аріані) Ти – вітер?
Аріана. Я – та, хто я є. І ніяка інша.
Невідомий. А хто це з тобою? Знаменитий Сферус?
Камера наводиться на Сферуса.
Телетекст. Сферус – один із перших і найсміливіших мандрівників вищих планів буття. Саме йому вдалося винести звідти більше за всіх.
Невідомий. Найбільший торбохват, красуня й волоцюга... Гарна компашка – нічого сказати...
Підбігає до трьоїці, цілує кожного в губи – вони падають.
Невідомий. Справу зроблено. (дістає з кишені трубку від старого телефона разом із телефоном – набирає номер) Зустріч у шифрі № 65-44-НМ-23-П...
Д9
Три особливі столи. Зразкової чистоти кімната. Системці (Аурген 1 і 2) роблять доклад перед шефом – банкою з мозком. За банкою можуть стояти дві чорні тіні (істоти великих розмірів).
Шеф. Слухаю вас.
Аурген 1. Зараз я все поясню, бос...
Шеф. Ах ти, жопа на колесах, ще й пояснювати мені будеш?!?
Аурген 1. Вибачте, бос...
Шеф. Вибачте? Троє зниклих!
Аурген 1. У нашій ситуації...
Шеф. У твоїй ситуації... Раджу тобі знайти всіх трьох – інакше... Поясніть йому, хлопці...
Двоє тіней у чорних балахонах і без облич роблять знак у тому місці, де має бути шия, наче як „не зносити тобі голови”. Після цього вони підіймають банку з мозком на підносі з шовковою хусткою і виносять геть, штовхнувши плечем Аургена №2.
Аурген 2. А я думав...
Аурген 1. Тобі не треба думати – я думаю за двох...
Аурген 2. Слухаюсь, бос...
Обидва починають уважно дивитися на екран, що розмістився просто на підлозі.
Д10
Невідомий завозить три тіла (Сферуса, Рамона й Аріану) на дошці з колесами.
Майтрейя. Всіх приніс?
Невідомий. Як завжди.
Майтрейя. Скільки я тобі винен?
Невідомий. Усього лише три душі.
Майтрейя. Як скоро?
Невідомий. Час немає жодного значення.
Майтрейя. Цього разу все не так, як завжди.
Невідомий. Все одно вони помруть. Куди вони від мене дінуться?
Майтрейя. Це знає лише Бог.
Невідомий. (плескає співрозмовника по плечу) І його смерть, Боже, і смерть... (зникає)
Майтрейя. (проводить рукою над сплячими тілами) Ну що, будьмо знайомі. Мене звуть Майтрейя. (усміхається) Саме ви мені і треба.
Камера починає коливання – вібрація потрібна. У поле зору швидко потрапляє інша кімната (гладачі бачать, як рухається камера): там сидить хлопчик у позі лотоса – збирає кубик-рубик. Таке враження, наче ми перенеслись у інший вимір – душа Майтрейї тимчасово вилетіла з тіла – ще повернетсья.
Глас. (будь-який голос) У чому зміст?
Майтрейя. Він розумний.
Глас. Бо вміє збирати кубик-рубик?
Майтрейя. Бо не вміє.
Знову рух – душа Майтрейї відлітає в інше місце. Тепер Майтрейя їде на триколесному велосипеді. Спочатку по вулиці, а лише потім – по кімнаті. Чути скрип. Він посилюється. Кімната, в якій опинився Майтрейя, має два телевізори – вони стоять поряд. Людина, що сидить перед ними, щось наминає, втупившись, мов зомбі. Майтрейя неодноразово намагається розбудити людину, махаючи долонями перед обличчям. Даремно – людина нічого не помічає, окрім чергового телесеріалу і реклами, що зомбують. Врешті Майтрейя опиняється в усій своїй красі між телевізорами на тому ж триколесному велосипеді. Усміхається. Артистично плескає в долоні три рази. На його обличчі з’являється маска (багато масок-малюнків) зникають. Світло гасне. Душа Майтрейї повертається до своєї оболонки. Як і раніше, Сферус, Рамон і Аріана лежать на дошці з колесами, яку притяг Невідомий.
Сферус. Як ти можеш це робити? Зазвичай ладдя б’є коня...
Майтрейя. Це зазвичай.
Сферус. Але ти граєш не за правилами.
Майтрейя. Я завжди граю за правилами. Якщо ти їх не знаєш або не розумієш – це абсолютно твої проблеми. (піднімає пішака, підносить його до протилежної частини дошки, скидає декілька фігур опонента) Шах.
Сферус. Пішак не може бути всім.
Майтрейя. В мене може. Мій пішак і Бог, і Король. Не лише ферзь або ладдя. Бо це мій пішак. (здіймає праву руку над гральним столом, пішак злітає у повітря і зривається чи зникає) Я втратив свого Бога. Ти виграв.
Сферус. Але ж я програв... як той, що програв, може виграти?
Майтрейя. Люди грають у шахи – вони правгнуть перемоги. Але кому вона потрібна? Люди не розуміють, що для виграшу необхідно грати у піддавки. А ти... Ти виграв лише тому, що я цього схотів. Я програв для того, щоб виграти. І програв лише тому, що людина не здатна жити без добра... Без Бога. Тому, що вона сама – Бог. Без себе жити не можна... Ніяк не можна. Тому ти виграв.
Сферус. А ти спитав мене, чи треба мені ця перемога?
Майтрейя. Це не важливо. Нічого не важливо. Результат це не змінює. Ти виграв, а я програв.
Сферус. Це не шахи, правильно?
Майтрейя. Ти вгадав.
Сферус. Це гра? Ти граєш зі мною у гру?
Майтрейя. Так, ти переміг. І я майже готовий забрати тебе у свою армію.
Сферус. Мене?.. Армія?.. І що значить „майже”?..
Майтрейя. Ми грали на тебе і на твоїх друзів.
Рамон. (ззаду зривається, мов пес, на Рамона) Ах ти падлюка, це все через тебе... (його голос викривлюється, бо Майтрейя здіймає вгору руку)
Сферус. Як ти його зв’язав?
Майтрейя. Чужими нитками. Ти їх не бачиш, бо маєш недостатньо почуттів. Але нічого – скоро побачиш. (дивиться на годинника, якого немає, усміхається) Постійно забуваю, що годинника не існує. Нічого не існує. Час тобі іти. Вже. Якщо, звісно, дійдеш. Тобі і тим, що з тобою.
Сферус. Я знаю. Це перевірка. Все це перевірка.
Майтрейя. А що не перевірка?
Сферус. (грає на інтуїцію) Все перевірка... Все це перевірка...
Майтрейя. Чи не багато перевірок на один квадратний сантиметр? (об’єднує руки в логарифмічну позицію – її можна вирахувати за матемаитичною формулою) Час покаже... У вас іще є час на зустріч із мудрецями істини.
Матерія згортається – все починає свій невпинний рух – коловорот життя і смерті. Дуже скоро Рамон, Сферус і Аріана опиняються у дивній і досить химерній місцині. Біжать уперед. Хутко. Камера ковзає їхніми ногами. Різко зупиняються перед особливою перепоною – магічним каменем, на якому чорним по білому (або навпаки, що набагато краще) дещо висічено – стародавні ієрогліфи.
Рамон. (Аріані) Нагрілася?
Аріана. Нагрілася, як мертвий дише!
Сферус. (звертає увагу на каміння) А це що? (читає)
Рамон. (Аріані) Він знає мову Системи?
Аріана. (робить знак рукою) Не заважай.
Сферус. (видає дивні нелюдські звуки) Тут написано, що в нас є вибір... (мертва тиша) Наліво підеш – життя втратиш; прямо підеш – смерть знайдеш; направо підеш – розум загубиш...
Рамон. І це все? Більше там нічого немає?
Сферус. Більше немає.
Аріана. Якщо підемо наліво чи прямо – нам не жити. А як ми знайдемо питання без життя?
Сферус. Це точно. Нам треба знайти питання саме на ті відповіді, що нас турбують. Без життя їх ніяк не знайти.
Рамон. Тобто, як? В нас немає вибору?
Сферус. Вибір є завжди. Сьогодні він такий: жити чи вмерти. Я обираю життя.
Аріана. Підемо направо. Цей шлях несе втрату розуму, а не життя.
Сферус. Один пророк колись сказав: „Позбудься розуму для того, щоб віднайти мудрість. Бо не можна стати мудрим до тих пір, доки не зруйнуєш власний розум”.
Аріана. Щось схоже було раніше з третім виміром: матерію довелося знищити задля формації четвертого простору.
Сферус. Життя – схожа штука. Пішли?!? (повертає праворуч, віддаляється; за ним – Аріана; за нею – Рамон)
Д11
На дерев’яному столі з пласиковим обарвленням лежить одне тіло: руки по швам, в одних лише трусах. Довкола нього стоять чотири химери у білих халатах. Вони його лікують. Камера змінює свій кут і безпосередню точку зору: знову лежить, знову лікують. Чути тяжке зітхання – тіло в конвульсіях підіймається (займає позу сидячи – ноги витягнуті, прив’язані незримими нитками до столу). Стіл-ліжко, стіл-ліжко – чергується камерою. Погляд повертається до тіла: на голові – білий пакет. У чотирьох осіб, які його оточують, в руках по рупору: всі вони зроблені з білого паперу. Камера наводиться на їхні губи – вони ніяк не ворушаться. При цьому чути голос.
Голос І. Ви збезчестили Систему в усіх її проявах. Покараний згідно статті 76 кодексу номер три БП-З-64-85-33-ОА.
Тіло. (панікує) Я не винен. І нічого такого не робив, сер.
Голос І. Стаття 45 кодексу 83-БПВ номер 376 ОАЗ – продаж забороненої літери. Покараний.
Тіло. Ні, це не я, це був ніякий не я.
Голос І. Покаранню підлягає Сорбсіус Анафем Протеїлович за порушення регламенту Кодексу Честі та неповагу до Системи. Ви умудрилися цілий один раз продати книгу спасіння від так званого світу кінця. Більше того, ви продали один барабан і три сопілки. Ви порушили закони нашої республіки: її ритм і темп. Покараний.
Тіло. Я не ліз у ваші правила. Ніколи.
Голос ІІ. Суд присяжних виносить наступний вирок: суб’єкт під номером 634-БПВ 356-М дивізіону номер АБРА-836 гідрокубу 721-КРМ підлягає покаранню у вигляді термосублімаційної сфери антипочуття. Спасибі за увагу.
Особи, що оточують суб’єкт, заливають його особливими почуттями у вигляді рідини будь-якого доступного кольору. Чути біль. Особи довкруж столу зникають. Суб’єкт б’ється у конвульсіях.
Д12
Аріана, Рамон і Сферус ідуть химерною місциною, завдяки чому потрапляють у найдивнішу з коли-небудь бачених місцин. Зупиняються. На трьох пологих каменях розмістилися, мов саджанці, три маги істини – мудреці премудрості. Всі троє сидять у масках.
Мудрець ІІІ. Яким шляхом сюди прийшли?
Рамон. Правим.
Мудрець І. І де ваш розум?
Аріана. В нас його немає.
Мудрець ІІ. Чому пішли цим шляхом, коли розуму немає?
Сферус. Тому що нічого втрачати.
Мудрець І. Але ви маєте життя. Поки що.
Аріана. Ми втратили наш розум дорогою до вас.
Мудрець ІІ. Чому?
Аріана. Бо не може бути мудрим той, хто має розум.
Мудрець І. (додає) І отримає мудрість лише той, хто розуму позбудеться. Тридцять третій космічний закон – гарна відповідь. Звідки знаєш запитання?
Аріана. Я знаю лише те, що треба знати: чому я тут і всі ми тут. Більше цього знати не треба.
Мудрець ІІІ. Дехто вже казав таким чином.
Рамон. І хто?
Мудрець І. Майтрейя. (мертва тиша)
Сферус. А ще він казав, що в нас поки що є час.
Мудрець ІІ. Більше немає. Час має лише той, хто його не має.
Три мудреці синхронно плескають у лодоні. Чути важкий посилювальний звук: „А-а-а-а-а-а-а-а-ах”.
Д13
На сцені три тіла лежать, прив’язані до ліжка. Серед тіл виділяються ті ж самі Рамон, Сферус і Аріана. Серед лікаря – Майтрейя. В усіх чотирьох одночасно розплющуються очі.
Майтрейя. Ну, як вам подорож? Сподобалось?
Рамон. Подорож? Це була всього лише подорож?
Майтрейя. Не зовсім.
Сферус. Перевірка?
Майтрейя. Можливо.
Аріана. Це нічого не було.
Майтрейя. Точно.
Рамон. Чому?
Майтрейя. Чому я тут і всі ми тут? Для того, щоб врятувати всіх.
Аріана. Кого „всіх”?
Майтрейя. Всіх тих, що дозволять себе врятувати.
Рамон. (гнівно) Он ти як, жопа на колесах!
Майтрейя. Спасибі, люблю жарти людей. (кланяється) Тепер перейдемо до справи. Можливо, вам цікаво, чому я тут усіх зібрав. Хоча це не важливо. Нічого не важливо. Головне те, що ви мені допоможете. У вас немає вибору. Точніше, він був, та ви від нього відмовились. У вас був шанс вбити себе, коли б ви пішли наліво чи прямо. Але ви пішли правою дорогою до Бога. А ваш Бог – це я. Тому слухайте.
Рамон. Кого слухати? Звихнутого дебіла? (отримує ляпаса від Майтрейї)
Майтрейя. Я можу вас убити одним лише махом, але вам дуже пощастило, що я добрий, а не злий, магус.
Рамон. Який у чорта магус?
Майтрейя. Цить, кому кажу! (завдяки жесту Майтрейї рот Рамона сплітається силою магії – стає схожим на осінь) У диска день народження. Він запросив до себе в гості інші диски. І вони пили каву. З цукром і без ложок. Вони лежали під. Голі й босі – як прийдеться. Дехто сопів догори дригом, а дехто зовсім не сопів. Скоро принесли цукор – і їх знудило. На інші диски,- що без цукру. Коли почали сюсюкати ізюм, все зникло. Бо ніколи нічого не було. Але те, що з’явилося, було схоже на осінь.
В руках у Майтрейї з’являється синій олівець. Він починає малювати.
Аріана. (Майтрейї) Ти хто?
Майтрейя. Суккуб.
Аріана. Суккуб?
Сферус. Згусток енергії. У перекладі з тюркської.
Аріана. Тюркської?
Майтрейя. Охі ти лобешка-довбешка (продовжує пристрасно малювати, його голова похилилася набік).
Аріана. Твої малюнки дивні. Ти не знаходиш?
Майтрейя. Я нічого не знаходжу.
Камера наводиться на аркуш паперу, на якому з’явилися три закреслені голови (Аріани, Рамона і Сферуса).
Жило було троє... Потім стало двоє... Тоді – одиниця... Після чого – нуль... Жило було троє... Тоді стало двоє... Тоді одиниця... Після чого – нуль. Жило було двоє... Тоді стало троє... Тоді – одиниця... Жило було нуль...
Рамон. Чого він бурмоче?
Усіх трьох (окрім Майтрейї) охопив дивний вітер. Світло гасне.
Д14
Камера тремтить – ходить в усі боки. Біла кімната. Можлива декорація (замість білої кімнати) – недороблений тунель метрополітену чи щось на зразок цього.
Майтрейя. Ви у кімнаті світла. Вона складається тільки зі світла. І правила кімнати зовсім інші – протилежні темним. Тут є ви і двері – ось ваш цілий світ. За дверима – інший світ. У вас є життя, а за дверима – смерть. Ви можете вийти – це ваш потенційно свідомий вибір. Я зробив так, щоб ви не хотіли їсти. Більше ви нічого не хочете – я забрав у вас цей зовсім не потрібний дикунський інстинкт. Це доведе нашу справу до кінця. Яку справу? Наш експеримент, коли хочете. Згодиться будь-яка назва. В будь-якому разі це доведе те, що ви придумаєте, до остаточного кінця. І поставить усі крапки над вами. Бо ви – то крапки, а ваші крапки – то цілий світ. „І” чи зовсім інший світ.
Наступний епізод слід вважати врізкою – вона говорить про непевність самої Системи. Отож, камера дивиться, як грають у кості. Її положення – один із кубиків. Бо камера – то сам куб.
Аурген ІІ. Три четвертих по діаметру?
Аурген І. Біонейтральна протилежність.
Аурген ІІ. Спробуй іще раз...
Перший знову кидає кості. Камера відволікається від них і ковзає далі. Спочатку до дверей, вони зі скрипом розчиняються. Тоді – далі. Залом-залом-залом... Кінець врізки.
Камера й досі тремтить і наводиться на телевізор без екрану, що стоїть на підлозі – просто неба. З нього стирчить розмальована голова.
Голова. Любі земляни. Ви живете у власній галюцинації. Тому хочу вас привітати з початком Кінця Світу. Він пройде у три етапи, але для вас це не має ніякого значення, бо ви помрете під час першого... і останнього... для вас... у 2013-му... Хоча, звісно, буде ще і в 2066-му, і 2129-му. Але ви помрете раніше – під час першого. Тому забудьте. І бійтеся глянути Смерті у вічі.
Рамона почало тіпати – його голова поїхала набік. Він спантеличений, тому і панікує – боїться. Всі вони бояться вийти і клянути Смерті у вічі.
Рамон. Кінець Світу. Як це Кінець Світу? Хіба цьому може прийти кінець?
Сферус. Догралися.
Аріана перевіряє Рамоновий пульс. Його немає.
Аріана. (панікує) Він не дихає... Він зовсім не дихає...
Сферус. А, може, він ніколи і не дихав?!? Усі ми не дихаємо – ще з моменту народження. Просто раніше ми не знали. Чи, може, знали?.. Хоча це не важливо. В нас доступу немає – нам перекрили повітря. Божою Любов’ю чи ще чимось, не знаю. Але знаю, що нам перекрили повітря.
Рамон кидається на Сферуса, мов скажений пес.
Рамон. Так ти вже знаєш? Ти все знаєш?!?
Аріана. Досить! Відпусти його!
Рамон. Я тобі не Сонце! (душить Сферуса)
Аріана бачить поряд із собою пляшку від шампанського з еикеткою „Без газу”, бере її до рук і лупить Рамона ззаду по макітрі. Щокою Рамона ллється сльоза – вона червона. Рамон валиться набік, наче зіпсована лялька. У Сферуса віддишка – невелика пауза. Горло червоне від крові – йому важко говорити.
Аріана. Що з ним?
Сферус. Ефект Сонця і... зламаної ляльки...
Аріана. А нормальною мовою можна?
Сферус. Це кімната страху. Хоча, судячи з усього, не для всіх. Ті, що бояться, тут бояться більше. Набагато більше. Ти хочеш спитати: „Чому?” Відповідаю. Вона лікує.
Аріана. Хто лікує? Ця бісова камера може щось лікувати?
Сферус. Не щось, а душі... Душі, звісно...
Аріана. А щодо Кінця Світу. Це правда?
Сферус. Все є правда. У кожного вона своя.
Сферус лягає набік, відвертається від Аріани. Вона ходить колами і мацає невидимі білі стіни. Починає чути голос. Його голос. Він виходить нізвідки – немає джерела самого голосу.
Голос. Як життя?
Аріана. (наполохана реакція) Ти хто? (луна)
Голос. Життя? В тебе його немає...
Аріана. Хто ти?
Голос. Я той, хто я є. І ніхто інший. (луна „І ніхто інший”)
Камера трохи тремтить – бачить трьох дітей посередині простору (незримо білої кімнати). Світло мерехтить – небагато чорних контурів, які скоро зовсім зникають – знову білий простір. Камера наближається до дітей, після чого одним великим і водночас маленьким колом обходить маленькі сірі постаті – оберталії мають місце. Тепер очі камери наводяться на тих самих трьох дітей у дивному одязі, що сидять очима одне до одного. Діти розмовляють на різних мовах (не обов’язково діти, що сидять – різнонаціональні) і добре розуміють одне одного, бо знають. Нам чутна лише суцільна балаканина, з якої час від часу щось розуміємо, бо інші діти змовкають. Не важливо, що діти говорять і як. Головне те, що вони просто говорять. І те, що вони – діти. Вони можуть розмовляти на відмінних від людської мови. Наприклад, мовою фантомів.
Дитя І. Ти систематизував ефект Сонця?
Дитя ІІІ. Как всегда: три фабричные полуоберталия.
Дитя І. Молодець. На цукерку. (дає цукерку, Дитя ІІІ голосно розгортає обгортку і їсть або кладе за пазуху – з розгорнутою обгорткою)
Дитя ІІ. Nevertheless, do you have smb in smth?
Дитя І. Я маю те, що нічого немає, але, звісно, там воно є.
Перше Дитя крутить у своїх маленьких ручищах не то великий жовтий апельсин, не то непрозорий і затьмарений білим кольором куб. Це не важливо. Важливо те, що всередині рук великої дитини – там, звідки з’являється те, що вона тримає – знаходяться Сферус, Аріана і Рамон. Їх поки що не видно.
Дитя ІІІ. Может, мне следует засфериться в гиперкуб?
Дитя ІІ. I don’t think it’s a good idea. Maybe you would flew through the wind?
Дитя І. У нас є час на роздуми. Скоро їх не буде. Але це не важливо – будуть інші люди. Треба плисти назустріч Сонцю – якомога швидше.
Д15
Чорно-червоний простір, засланий бакитним килимом. У ньому зациклились троє особистостей: Рамон, Аріана і Сферус
Аріана. Чому я нічого не відчуваю?
Сферус. Ти відчуваєш усе, що тільки є і нічого немає. Тому що нічого немає. І є все.
Аріана. Але чому я невідчуваю тіла?
Сферус. Тому що мертві.
Аріана. Але ж ми живі!
Сферус. Саме тому і мертві. А тіла ти не відчуваєш тому, що в тебе його немає?
Аріана. А що в мене є?
Сферус. Нічого.
Аріана. А Бог?
Сферус. Його в тебе теж немає. Бо ти у власному Чистилищі, де Бога немає і ти одна.
Аріана. А ти?
Сферус. Я теж. (звертає увагу на Рамона, в якого віднявся язик) І він.
Аріана. (бачить складних істот, які снують до них) Це хто?
Сферус. Складні істоти.
Аріана. Я... бачу... що... складні...
Сферус. Тому що вони складаються.
Рамон. (перелякано здогадується) Вони?
Сферус. Узурпатори небесні!..
Кадр різко змінюється на ясне біле проміння – екран засланий чистим простором. У кадрі троє дітей. Замість їхнього голосу – шипіння, наче під час пошуку радіостанції. Діти сидять колом. Якщо раніше вони сиділи обличчями одне до одного, то зараз вони спинами сидять. Між дітьми – склянка з чотирма ніжками. Дитячі очі закочуються і стають такими, як білок. Праві руки їх простягаються перед собою – вони називають жертв без жодних коливань. Їхні вказівні пальці ріжуть простір перед собою. Конфлікт.
Д15
Іде людина – зникає. Іде людина – зникає. З’являється – і знову зникає. Бо не людина це. І не місто довкруг.
Я ходив уперед і вгору, і зникав. Постійно. Абсолютно. І знову з’являвся, бо джерело моє усередині – це не кров. Довкола – місто без дерева. Я занурився у ваше місто – воно забуло дерево. Я занурився в Епоху Пластмаси – вашу епоху. Тому піду в гості до своєї голови – в ній жити набагато цікавіше. Я говорю з вами тому, що те, що відбувається у мене в голові, набагато цікавіше за те, що відбувається за її межами. Життя не кольорове – воно чорно-біле. Просто ви хочете бачити його кольоровим. Бо хочете. Варто не хотіти – ви перестанете бачити ваше життя – воно зникне. Натомість з’явиться нове істинне життя – рай.
Буду я живий чи мертвий, у землі чи в небі, я знайду вам гідну кару. Тому що не бачу вашої необхідності користуватися „благами” людської „цивілізації”. Тому я стою із пістолетом у руці, тоді як мене знімають на цілий світ, і говорю я: „Ця людина вкрала частину матерії – вашу частину – тому їй не місце разом із іншими людьми”. Прямий ефір. Ніхто стоїть на колінах. Я натискаю на гачок. І все. Амба. Погано кролику. Живіть Достойно, бо я знайду вас і зроблю разом із вами те ж саме – я бачу вашу дірку. Так постановив Верховний Суд у небі, чиїм представником я є на землі. Це моє амплуа. Якщо у вас його немає, це вже ваші проблеми.
Чому ви так упевнені, що Раю немає? Ви що ніколи не бачили Його?.. Церковний дзвін. Поряд із церквою стоїть машина, грає сигналізація. Ось де мій дзвін. Чому?
То ангели, то люди, то голуби – все змінюється і расово переплітаться.
Тому що голуби перелітають через дорогу – перший білий летить, мов аркуш повітря. Другий сірий, а третій – чорний. Усі різні кольори мають, але тільки світло їх супроводжує. За нами – решта. Бо решта,- то є ми, а за нами лише Абсолют. Він із усіх боків одночасно – лише так ми розуміємо Природу. Бо є він навіть із тих боків, до яких нам далеко. Саме тому, що близько. Приєднуйтесь. Ібо же вже не голуби перелітають, а янголи. Вони стають людьми, бо знову стають людьми. Для того, щоб відкрити опалені крила, після чого назавше лишитися ангелом – не опалювати фосфорні крила о скали земні і підземні. Протирайте штанці. Faurelija!
І що тепер? Що тепер буде? Що буде всім тепер?
13 батьків проводять повз церкву 13 дітей – проходять. Діти перехрещують руки Хреста – батьки цього не помічають. Не можуть помітити через призму власної свідомості – ілюзії. Якщо зима – знімають рукавички. Бо не Хрест вони – самі висять на Хресті. Всі висять на Хресті замість Нього. Тому що він один живий, а всі ви – мертві. Що? Ти ходив із ним? Я ходив, але там якийсь хрін бородатий сидить!
Складено протягом 2005-2006-го року. Саме тоді, коли я відчув чудесне перевтілення і силу Його.
